Ігри патріотів

27 вересня невдачею завершився перший пуск прототипу нової російської міжконтинентальної балістичної ракети на полігоні Плесецьк. «Мы в значительной степени обнулим потенциал американской перспективной ПРО и повысим точностные характеристики новой российской баллистической ракеты» - стверджували російські розробники про цю балістичну розробку з новою головною частиною з відокремлюваними бойовими блоками. Проте через дві години після запуску МБР пошукова група з вертольота Мі-8 знайшла її у восьми кілометрах від стартового майданчика. Втім, про яку саме ракету йдеться - чи то про «Тополь-М», чи про новий «Ярс» - жодних подробиць…

Через два дні після плесецької ракетної невдачі російське агентство РІА «Новости» оптимістично повідомило, що 29 вересня атомний підводний крейсер Північного флоту «Тула» з акваторії Баренцевого моря здійснив успішні ракетні пуски по полігону Кура на Камчатці в рамках проведення випробувань балістичної ракети «Лайнер». Заявлено, що «у призначений час усі головні частини ракети досягли заданого району» і що МБР морського базування «Лайнер» має більш досконалі системи подолання рубежів протиракетної оборони і значну дальність польоту в порівняні з характеристиками іншої російської морської МБР - «Синева».

«Тополь-М», «Ярс», «Лай­нер»,­ «Синева», «Булава»… Втім, не зважайте на нові назви ракет, що з’являються як джокери в руках картяра. Тут справа вже не в подробицях, а в принципі. Майже як тоді, коли в 1959 р. радянський лідер Микита Хрущов заявив віце-президенту США Річарду Ніксону: «В нашем распоряжении имеются средства, которые будут иметь для вас тяжкие последствия. Мы вам еще покажем Кузькину мать!».

Фактично демонстративний залп нових російських ракет був відповіддю на дві інші вересневі події. 13 вересня 2011 р. США і Румунія підписали Угоду з Протиракетної оборони, яка, після ратифікації її в румунському парламенті, дозволить США облаштувати свій позиційний район ПРО у цій країні. А 15 вересня набула чинності підписана у 2008 р. Угода з Протиракетної оборони (з додатковим протоколом 2010 р.) між США та Польщею, що передбачає розміщення на польській території бази американських ракет-перехоплювачів SM-3 вже до 2018 р.

Плани США щодо ПРО в Європі в цілому, і плани щодо Польщі та Румунії були вкотре прокоментовані з російського боку - і словом, і ділом - як неприйнятні. Проте нині можна констатувати: відтоді як у 2010 р. у рамках Лісабонського саміту на Раді Росія-НАТО сторони заявили про співпрацю у створенні європейської ПРО, головні гравці - США і Росія - бачать оптимальний спосіб захисту Європи від ракетної загрози по-своєму. Причому - таке враження - кожна зі сторін ховає в рукаві таємного козиря, і саме про «убойні» можливості цього козиря насправді сперечаються американці та росіяни нині.

Як відомо, Росія пропонувала створювати європейську протиракетну систему, виходячи з територіального принципу, за яким кожна країна або кілька країн повинні відповідати за виявлення та знищення ракетної загрози у своєму конкретному секторі оборони. Це так званий «секторальний» підхід. За цим планом Росія готова взяти на себе відповідальність за контроль та захист певного сегмента європейського ТВД. Ця зона має охоплювати частину території РФ, усю Білорусь, Україну, країни Балтії, частину Польщі. Мета - максимально відсунути від своїх кордонів зону контролю та вплив системи ПРО, яка може реалізуватися без участі РФ, а також поставити під свою «парасольку безпеки» країни, правовий статус яких де-юре не передбачає такої опіки. Також ішлося про російське представництво у командних структурах євро-ПРО, включення російських РЛС («Армавір»), існуючих та перспективних систем ППО та РО (на кшталт ЗРС С-400 та С-500) у контур спостереження та знищення балістичних/аеродинамічних цілей, що можуть становити потенційну загрозу країнам на європейському ТВД.

США, у свою чергу, проголосили та реалізують так званий поетапний адаптивний підхід (Phased, Adaptive Approach) до організації ПРО в Європі. Він передбачає як збільшення кількості кораблів оснащених системою Aegis та протиракетами типу SM-3, так і поступову модернізацію цих протиракет, які мають використовуватися як з кораблів, так і з нових баз на суходолі. Як приклад: якщо у SM-3 Block 1А максимальна дальність була у 350 км., то у версії SM-3 Block IВ її збільшено до 1000 км. SM-3 Block IВ дасть змогу здійснювати, за максимально оптимістичним припущенням, кінетичне перехоплення балістичних цілей на висотах до 100-140 км. Дальність ураження цілей становить: автономно - до 580 км, із зовнішнім цілевказівками (за даними від космічних засобів) - до 750-780 км. Це дає можливість вести боротьбу з оперативно-тактичними ракетами (з дальністю пуску максимально до 3500 км). Декларується, що даний підхід ґрунтується насамперед на протидії ракетній загрозі з боку Ірану, враховує потенційні зміни в цій царині і максимально відповідає критерію «ефективність-вартість». У період 2015-2018 рр. сухопутні бази ПРО з ракетами SM-3 Block IВ буде розміщено в Румунії та Польщі.

Плани з поступового нарощування потенціалу елементів ПРО США в Європі викликають невдоволення РФ. «З урахуванням того, що американські протиракети SM-3 будуть істотно модифіковані, корабельне угруповання ПРО доведене до 40 суден з майже 400 перехоплювачами, а район базування в Польщі перебуватиме в безпосередній близькості від нашої території, з’являється реальна можливість ураження російських міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет підводних човнів. Якщо плани НАТО щодо створення системи ПРО на основі чотирьохетапного адаптивного підходу будуть продовжені без урахування думки Росії, а тим більше - без її участі, ми не зможемо миритися із загрозою основному елементу національної безпеки держави - стратегічним силам стримування. Це змусить нас на відповідні заходи, що компенсують негативний вплив системи ПРО НАТО» - заявив, зокрема, заступник начальника Генштабу РФ - начальник Головного оперативного управління генерал-лейтенант Андрій Третяк.

За планами США, об’єкт ПРО в Румунії буде розміщено на колишній базі ВПС Девеселу - недалеко від болгарського кордону, за 200 км на північний захід від Бухареста. Площа бази становить 500 га. Там також буде розквартировано 200 американських військових. Місце розміщення об’єкта ПРО у Польщі не оголошувалося, проте можна припустити, що в будь-якому разі ця база має розміщуватися в межах захисної протиповітряної «парасольки», яку повинні забезпечити ЗРК Patriot, що їх США планують передати Польщі. Йдеться про батарею ЗРК Patriot і 96 ракет до них. Модернізований PAC-3, за заявами представників фірми Рейтіон, забезпечує дальність ураження цілей на дальності до 150 км і на висоті до 25 км. Patriot PAC-3 здатен перехоплю­вати не лише літаки, а й крилаті і балістичні ракети. Розмістити Patriot PAC-3 у Польщі планується на військовій базі поблизу польського міста Моронг (60 км - від кордону до Калінінградської області, 90 км - до Калінінграда). Батарея Patriot PAC-3 у Польщі з американським персоналом фактично заблокує загрозу від російських «Іскандерів», про можливість розміщення яких у Калінінградській області час від часу заявляють російські військові, і забезпечить захист інших військових систем - насамперед нової бази ПРО.

Надзвичайно велике значення для американської сторони має також вибір місця базування та можливостей радара, який буде обрано для радіо­локаційного забезпечення наземних баз ПРО. На нинішньому етапі насамперед слід підтвердити спрямованість євро-ПРО проти іранської загрози. Офіційно декларується, що в Європі розміщуватимуться РЛС передового базування типу AN/TPY-2. Це радар сантиметрового діапазону, що може відстежувати конічну боє­головку ракети з відбиваючою поверхнею 0,01 м2 на відстані до 1000 км, або цю ж боєголовку на відстані 1500 км., але з меншою ефективністю. Це означає, що при використанні AN/TPY-2 як РЛС передового базування для відстежування пусків з Ірану, у США є потреба встановити щонайменше два такі радари (перший - у зоні Румунія/Чехія/Болгарія, другий - Грузія/Туреччина) і, звісно, забезпечити взаємодію між РЛС та стаціонарними базами ПРО. Нині йдеться про розміщення AN/TPY-2 в Румунії та Туреччині, хоча конфлікт між Туреччиною та Ізраїлем викликав певний спротив таким планам проізраїльського лобі у США.

Згідно з турецько-американською угодою, радар AN/TPY-2 планують розмістити в районі селища Кюреджік провінції Малатья на сході країни, неподалік кордонів Ірану, Грузії та Вірменії. В американському уряді цю домовленість вважають найважливішою з усіх, укладених між двома союзниками за останні 20 років. Хоча зараз окремі сенатори-республіканці домагаються від Пентагону скасування цього рішення. Бо, погодившись на розміщення у себе РЛС, турецька влада начебто висунула низку умов, зокрема заборонила Пентагонові ділитися інформацією з цього радару з Ізраїлем. Республіканці вважають таку умову неприйнятною.

Туреччина теж відклала ратифікацію протиракетної угоди зі США. Ряд турецьких політиків виступає проти розміщення радару на своїй території, бо, на їхню думку, у разі можливого збройного конфлікту між НАТО та Іраном, який у США вважається потенційною серйозною загрозою, у війну буде втягнуто і Туреччину. У минулі вихідні в самій провінції Малатья відбулися акції протесту місцевих жителів. Іран, у свою чергу, також звинуватив владу Туреччини в ухваленні проамериканського рішення. З різкими заявами на адресу Анкари виступив президент Ірану Махмуд Ахмадінежад, який наголосив, що рішення Туреччини становить небезпеку для його країни.

Сама Анкара запевняє, що побоювання Ірану безпідставні. «Розміщення радару ПРО проводиться в рамках зобов’язань НАТО, і Іран не має стосунку до цього питання», - заявив прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Ердоган в інтерв’ю журналу Time.

На тлі перелічених нюансів про готовність розмістити радар США несподівано заявила Грузія. «Ми готові ділитися інформацією з усіма країнами, у тому числі з Ізраїлем», - підкреслив президент Саакашвілі. Але досі до Грузії жодних пропозицій із боку адміністрації США не надходило. Ба більше - США взагалі утримуються від поставок Грузії засобів ППО і протитанкових озброєнь. Що загалом свідчить: Пентагон впевнений саме в турецькій «прописці» радара AN/TPY-2.

Втім, схема з використанням легких до розгортання AN/TPY-2 може розглядатися як тимчасова на період до 2015-2020 рр. включно. В подальшому можна очікувати, що США здійснять заходи, аби побудувати систему радіолокаційного покриття з розміщенням у Європі більш потужного радара чи радарів. У підсумку йтиметься про радар з можливостями, який не поступатиметься радару, що раніше планувалося розмістити в Чехії - на кшталт радарів у Fylingsdale (Британія) та у Vardo (Норвегія). В цьому контексті, звісно, в Києві час від часу згадують про можливість залучення і українських систем попередження про ракетний напад (СПРН) у Мукачевому та Севастополі до проектів зі створення європейської системи ПРО. Аби уникнути необхідності політичних та технічних пояснень щодо недоречності та складності такого кроку, зазначу лише, що нині СПРН у Мукачевому та Севастополі не працюють. 11 квітня 2011 р. генеральний директор Державного космічного агентства України (ДКАУ, колишнє НКАУ) Юрій Алексєєв заявив: «Ми вважаємо, що дві станції системи попередження про ракетний напад у Севастополі і Мукачевому повинні бути демонтовані. Вони сьогодні в такому стані, що для України не дуже-то й потрібні». ДКАУ пропонує демонтувати ці станції впродовж двох-трьох років.

Інші напрямки потенційної дотичності України до участі в інтернаціональних протиракетних проектах у Києві не проробляються. Тут варто згадати слова президента України Віктора Януковича 21 червня 2011 р. під час зустрічі з журналістами в Страсбурзі: «По-перше, нам ніхто ніяких пропозицій не робив. По-друге, ми з такою ініціативою не виступали». І далі: «Що стосується ПРО, ми не збиралися, не збираємося, і, переконаний, і не будемо брати участь у побудові цієї системи». Проте декларування нейтральності та позаблоковості, звісно, не убезпечить Україну від наслідків гри США і Росії на європросторі. Що ж можна прогнозувати?

Велика ймовірність, що в середньостроковій перспективі системи ППО/ПРО на території країн Європи створюватимуться та розвиватимуться із чітко вираженою ідеологію блокового протистояння. Для України це породжує небажані наслідки буферної зони, зокрема те, що США/НАТО і Росія розглядатимуть український повітряний простір як зону, над якою можуть збиватися ворожі ракети малої, а в перспективі - і середньої дальності. Це при тому, що Україна - густонаселена та технологічно насичена держава. В Україні лише за шкалою хімічної небезпеки півтори сотні об’єктів, в разі аварій на яких у зону зараження потрапляє від 40 до більш як 75 тисяч людей.

Сполучені Штати в рамках розміщення елементів систем ПРО в Південно-Східній Європі отримали можливість для досягнення низки військових та політичних цілей. Окрім розгортання третього позиційного району в новому форматі з перспективою нарощування його бойового потенціалу, також буде забезпечено закріплення військово-політичної присутності Сполучених Штатів на території країн Європейського Союзу. Що є важливим для адміністрації США. Можна стверджувати, що це робиться також і на противагу країнам «старої Європи». Це, зокрема, Німеччина, Франція, які нині мають значно тепліші відносини з Росію, ніж це було за часів післявоєнного перерозподілу Європи.

Росія, за відсутності компромісу зі США, вживатиме заходів для девальвації військових можливостей США в Європі, буде орієнтована на організацію дій і заходів військово-політичного та безпосередньо військового характеру для мінімізації впливу «чужого ПРО» на російський військовий потенціал. У тому числі - розміщення російських систем озброєнь у зонах, здатних становити безпосередню загрозу ефективному функціонуванню об’єктів євро-ПРО (як РЛС, так і протиракет). Це може призвести до тіснішої взаємодії Росії з Білоруссю (серед можливих кроків - продаж Білорусі ЗРК С-400 та ОТРК «Іскандер», розгортання систем радіопридушення тощо), до намагань залучити і Україну до спільних ініціатив з питань «секторальної» ППО/ПРО. Особливо за умов, що з 2012 р. і далі Україна постане перед нагальною потребою переоснащення національної системи ППО новими озброєннями. Сама ж Україна входить у період істотного послаблення власної військової потужності з огляду на обвальне старіння військової техніки та озброєнь, та їх вихід з ладу.

…А що було після того, як Хрущов у 1959 р. в ультимативному тоні зажадав від США, Великобританії та Франції оголосити Західний Берлін «демілітаризованим вільним містом» і пригрозив тією самою «мамою Кузьми», як дослівно переклав спантеличений перекладач? Є цікаві цитати у спогадах Генрі Кіссінджера щодо оцінки підсумкової реакції лідерів країн на погрозу Хрущова: «Ра­дянська військова міць - усього лише фасад, що прикриває нескінченну внутрішню боротьбу, органічну для радянської системи… У цьому таборі боротьба між політичними течіями, інтриги кланів, суперництво окремих осіб періодично призводять до нерозв’язних криз, наслідки яких - або навіть передуючі їм симптоми - не можуть не розхитувати його. Поступка радянському тиску лише заохотить Хрущова до нових, іще більших закордонних авантюр, які слугуватимуть способом відвернути увагу від корінної внутрішньої кризи системи».

Сказано - як про російське сьогодення. І в нинішніх умовах - коли декларативні спроби перезавантаження у стосунках США в Росії призвели до зависання системи в цілому, - у Вашингтона немає особливих підстав керуватись іншою логікою у ставленні до Москви. Тоді, зрештою, Берлін був поділений стіною. Нині йдеться про чергову спробу значно ширшого переділу зон впливу, де всі засоби - ракетні і протиракетні, газові і антигазові - цілком придатні. Ця історія для Європи, звісно, повторюється вже не вперше. Проте поки що незрозуміло, де та межа, яка відділяє фарс від трагедій, якими зазвичай завершувалися ці перерозподіли...