"Наслідний принц"

Кошмар будь-якого тирана, деспота та й просто авторитарного правителя - вибір наступника. Не проста ця справа. Адже кандидат повинен відповідати високим критеріям. І головні з-поміж них - особиста відданість правителю та лояльність його сім'ї. Тут є від чого впасти у відчай: не так і багато людей, котрі відповідають цим вимогам.

Ось і перед лідерами авторитарних країн, які входять до СНД, більш або менш гостро стоїть проблема наступника. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв - не виняток у цьому списку. Йому все-таки 73 роки. Мимоволі доводиться задумуватися, кому передавати кермо влади. Казахстан же, хоч і впливовий регіональний гравець, проте має чимало внутрішніх проблем і дуже залежить від зовнішніх чинників: на багато подій великою мірою впливають дві сусідні ядерні держави - Росія і Китай. Ці проблеми можуть різко загостритися в перехідний період.

Незважаючи на непогані показники економічного зростання, у країні вдосталь передумов для хвилювань. Досить згадати події в західноказахському нафтовому містечку Жанаозен у грудні 2011 р.: причинами виступів, під час яких загинули десятки людей, стали соціально-економічні проблеми в регіоні. Але виступами робітників "КазМунайГаза" у своїх цілях скористалися політики, бізнес та кримінал.

До внутрішніх ризиків необхідно зарахувати й те, що близько 22% населення Казахстану становлять росіяни, які живуть переважно в індустріально розвинених північних областях, що межують із Росією. Події в українському Криму та на сході України продемонстрували всім політикам на пострадянському просторі, що заради реалізації своїх інтересів Москва може прийняти рішення про вторгнення в сусідню країну та анексію її частини в ім'я "захисту прав російськомовного населення". Або, щонайменше, спровокувати безлад. І це загрози, які також мусять враховувати в Астані.

Одне слово, в Казахстану не бракує внутрішніх проблем і зовнішніх загроз. І якщо сьогодні Нурсултан Назарбаєв із майже 90-відсотковою підтримкою населення - гарант стабільності у країні, то що буде після нього? Крім Назарбаєва, в Казахстані наразі немає політика з високим рівнем довіри в казахському суспільстві. Зате вистачає амбіційних політиків, готових поборотися за владу. Втім, вони відступлять, якщо Нурсултан Назарбаєв сам висуне кандидатуру свого наступника, якого тут-таки визнають лідери основних світових і регіональних держав.

З формального погляду, в Казахстані існує процедура передачі влади на випадок форс-мажору. Згідно з Конституцією, у разі смерті президента його повноваження переходять до глави сенату (верхньої палати парламенту) Касім-Жомарта Токаєва. Якщо глава сенату не здатний виконувати функції першої особи держави, його обов'язки бере на себе глава мажиліса (нижньої палати) Нурлан Нігматуллін. А якщо вже й йому не під силу, тоді управління державою переходить до прем'єр-міністра Каріма Масімова. Він, до речі, користується в Назарбаєва репутацією ефективного антикризового менеджера.

Ця струнка схема хороша як короткочасне вирішення проблеми в надзвичайній ситуації. Але задіяні в ній фігури мають мало шансів стати наступниками Назарбаєва. Зокрема й тому, що політики, котрі очолюють сьогодні уряд та обидві палати парламенту, - це більше технічні фігури, які перебирають на себе негатив непопулярних, але необхідних рішень у сфері економіки та соціальної політики, а жодним чином не кандидати на роль "наслідного принца".

Наприклад, торік по репутації уряду сильно вдарила спроба провести пенсійну реформу, яка передбачає поступове підвищення (починаючи з січня 2014 р.) пенсійного віку для жінок - з 58 до 63 років, як це передбачено і для чоловіків. Її необхідність пояснювалася тим, що жінок-пенсіонерів у 2,5 разу більше, ніж чоловіків. Парламент, своєю чергою, схвалив відповідний закон. Але це викликало масове незадоволення казахстанців, внаслідок чого Назарбаєв повернув закон на доопрацювання, вирішивши, що реформа розпочнеться з січня 2018-го. А відповідальність за провал пенсійної реформи президент традиційно поклав на уряд і Національний банк.

Та й недавня девальвація тенге, що позитивно позначилася на економіці, у простих казахів не викликала бурхливого захоплення. Що їм із того, що експортери казахської продукції отримали додатковий стимул? Населення відразу ж відчуло себе збіднілим на 19%: в один момент подорожчали як промислові товари, так і продукти харчування.

Девальвація, як і проблеми з реалізацією стратегії "Казахстан-2050" (відповідно до якої країна має ввійти в тридцятку найбільш розвинених економік світу), стали одними з причин відставки уряду та його голови Серіка Ахметова минулого тижня. Незадоволення людей урядом Ахметова тільки загострило для Назарбаєва і його найближчого оточення головну проблему...

Тому серед казахських експертів поширене припущення, що у разі непередбаченої ситуації влада може перейти до такої собі групи, яка складається, наприклад, із нинішнього прем'єр-міністра й колишнього голови адміністрації президента Каріма Масімова та голови Комітету національної безпеки, племінника Н.Назарбаєва Нуртая Абикаєва. Цей "дуумвірат" займатиметься підготовкою виборів глави держави з подальшим розширенням повноважень інших гілок влади. У Казахстані серед експертів побутує думка, що президентсько-парламентська модель дозволить дотримуватися балансу в правлячій еліті та забезпечить стабільний розвиток держави.

Але, схоже, цей варіант не дуже влаштовує Назарбаєва, оскільки його реалізація пов'язана з великим ризиком дестабілізації ситуації в країні: кланова боротьба в Казахстані не вщухає.

Ось і замислюються в Астані про такого майбутнього наступника, який би не тільки запобіг анархії в постназарбаєвський період, а й зберіг політичний і економічний вплив численного клану Назарбаєвих. Оточення президента вивчає світовий досвід - китайський, малайзійський, російський, сінгапурський. А сам Н.Назарбаєв намагається утворити у владі конфігурацію, здатну ефективно управляти країною в непростий перехідний час. Цим великою мірою пояснюються й спроби створити модель держави, в якій би Назарбаєв, формально не обіймаючи високих посад, мав серйозні важелі впливу на прийняття рішень, патронуючи свого наступника. Для цього в Казахстані свого часу було навіть проведено конституційну реформу.

По-перше, казахський парламент дозволив Нурсултану Назарбаєву необмежену кількість разів балотуватися у президенти. По-друге, парламент ухвалив закон про особливий статус Назарбаєва, згідно з яким він як президент країни був проголошений "Лідером нації" (Єлбаси). І хоча закон не був підписаний главою держави, проте й не був повернений у парламент. Отже, відповідно до казахського законодавства, він набрав чинності.

І що з того, що тепер почесне звання "Лідер нації" практично ніде не згадується в офіційних документах? Якщо реалізовуватиметься "азійський сценарій", то після грудня 2016 р., коли в Назарбаєва закінчаться його президентські повноваження, він цілком може піти шляхом Ден Сяопіна або Лі Куан Ю: як "Лідер нації" спрямовувати в діях свого наступника, створювати навколо нього лояльну атмосферу як у казахському суспільстві загалом, так і в істеблішменті зокрема.

Судячи з усього, до цього варіанта сьогодні схиляється й Нурсултан Назарбаєв, якому вкрай важлива саме мирна передача влади. Принаймні влітку минулого року в інтерв'ю казахському телеканалу КТК, відповідаючи на запитання про передачу влади, Єлбаси акцентував увагу на досвіді азійських держав - Сінгапуру та Малайзії, прем'єр-міністри яких Лі Куан Ю і Мохамад Махатхір особисто передавали владу своєму наступникові. Але ж на кого впав вибір казахського президента?

Чимало казахських експертів вважають, що з-поміж чотирьох-п'яти претендентів на роль "наступника" сьогодні найбільші шанси стати "наслідним принцом" у середнього зятя Назарбаєва - Тимура Кулібаєва. Як зазначає казахська преса, Кулібаєв - виходець із впливового клану Старшого жуза, що для казахів має особливе значення. Сьогодні чоловік Дінари Назарбаєвої контролює практично весь нафтовий ринок країни, а також має впливові позиції в банківській сфері. Але набагато значиміше те, що він - член ради директорів "Газпрому".

Саме з Тимуром Кулібаєвим, до речі, слід пов'язувати й особливості позиції Казахстану щодо України, коли Астана визнала кримський "референдум" і фактично погодилася з анексією Криму. Нагадаємо, що в середині березня під час неформального спілкування з журналістами казахстанський президент сказав: Астана хотіла б діяти стосовно Києва інакше, однак у неї є зобов'язання перед Москвою, і Казахстан їх виконуватиме.

Тоді експерти говорили про економічний і політичний тиск Москви. Але, крім погроз Кремля задіяти економічні важелі та посилити бар'єри для потрапляння на російський ринок казахських товарів, свою роль зіграв і чинник "проблема вибору наступника".

За однією з версій, яку активно обговорюють казахські експерти, кандидатуру Тимура Кулібаєва пообіцяв підтримати під час перехідного періоду Володимир Путін. Росіяни навіть провели "спецобробку" провідних казахських політиків і впливових бізнесменів. Своєрідною платою за цю підтримку й стала заява казахського МЗС. Заради справедливості слід сказати, що під час голосування на Генеральній асамблеї ООН за резолюцію про кримський "референдум" Казахстан утримався...

Сьогодні ж Тимур Кулібаєв посилює свої позиції у владі. Зокрема й через нового прем'єр-міністра Каріма Масімова, з яким його пов'язують давні ділові та політичні стосунки. Можливо, призначення Масімова на посаду глави уряду саме й мало на меті зробити офіційне входження Кулібаєва у владу якомога природнішим.