Над Італією зійшли "зірки"

Коли на березневих парламентських виборах в Італії перемогу неочікувано здобули праві популісти, в країні виникло відчуття хаосу, яке традиційно переросло в потужну політичну кризу. Цього разу її відмінність далася взнаки загрозами для фінансової стабільності не тільки країни, а й усієї єврозони.

Нова коаліція об'єднала дуже різні політичні сили і почала з того, що майже три місяці узгоджувала політичну програму уряду, навіть утворила "комітет порозуміння". 23 травня Джузеппе Конті, політично недосвідчений правник, зробив спробу сформувати компромісний уряд, в якому ключовою виявилася посада міністра фінансів. На цю посаду було рекомендовано Паоло Савона, колишнього міністра промислової політики і давнього критика економічної політики ФРН і єврозони. Ухвалення такого складу уряду стало б сигналом про намір країни вийти з єврозони, що з самого початку було свідомою провокацією лідерів несистемних партій з мінімальними шансами на успіх.

Італійські президенти дуже рідко використовують право вето при ухваленні законів або формуванні уряду, крім випадків, коли йдеться про фіскально небезпечні пропозиції або про кроки до відкритого конфлікту з Євросоюзом. Президент країни Серджіо Матарелла прогнозовано наклав вето на запропонований склад уряду з вимогою замінити кандидатуру Савона. Далі спірна кандидатура мала бути замінена, а формування уряду - завершено.

Однак несистемні політики вчинили демарш, пригрозивши президенту імпічментом. Це мало свою ціну: зовнішні інвестори запанікували і почали швидко продавати акції проблемних італійський банків та державні боргові зобов'язання зі значним дисконтом. Відсоткові ставки на їх обслуговування стрімко зросли з 1,8 до 3%, фінансова стабільність країни похитнулася, а фондовий ринок, який уже рік невпинно падає, обвалився ще на 3%, втративши 13 пунктів.

Схоже на те, що традиційні партії не вигадали нічого кращого для свого реваншу на дострокових виборах у фінансово вразливій країні, як штовхнути політично несхожі й недосвідчені сили на формування правлячої коаліції. Однак коаліція швидко отямилася, і після вибачень президент не тільки дозволив внутрішньо конфліктній коаліції другу спробу, яка рятує її від розвалу, а країну від дострокових виборів, а й швидко схвалив компромісний склад, у якому чутливу позицію обійняв менш одіозний євроскептик.

Чому все це безглуздя відбувається в країні з тривалими традиціями демократії? Тижнева політична криза проявила причини фінансової кризи ще 2008-2012 років. Традиційні політичні партії виявилися не тільки неспроможними виробити ефективну політику виходу з економічної скрути, у них не виникло відповідного розуміння навіть на теоретичному рівні. Вони втратили підтримку виборців і програли несистемним політичним силам - популістському лівому "Руху п'яти зірок", який представляє найбідніші регіони півдня, та ультраправій "Лізі" (колишня "Ліга Півночі"), яка представляє промислово розвинені регіони півночі. Ці політичні сили спробували запропонувати альтернативні підходи до розв'язання фундаментальних проблем країни, але виявилися антагоністичними за багатьма пунктами своїх програм.

У нового уряду складна спадщина. Італія вражена потужними економічними проблемами. Зокрема, має один з найвищих суверенних боргів у світі - 2,4 трлн дол. (це 133% від ВВП), не враховуючи боргу 400 млрд євро перед Європейським центробанком та державної підтримки проблемних банків, яка сягає 15% їхнього звітного балансу. Ще 10% становить внутрішня позика. Упродовж наступних трьох років країна повинна виплатити 600 млрд євро і впродовж п'яти років - половину суми боргу. І все це на тлі втрати з 1999 р. здатності Італії до економічного зростання та глибоко нестабільної банківської системи.

З 2007 р. економіка країни скоротилася на 10% на тлі непосильних для бюджету державної програми соціальної допомоги, негнучкого ринку праці та корупції. Ситуація настільки загострилася, що нереформована Італія стала загрозою для існування єврозони й стабільності Євросоюзу. Економічні та політичні проблеми в Італії в останній місяць спричинили помітне падіння курсу євро, хоча не стали провідним чинником. Проте стан здоров'я економіки єврозони вже викликає тривогу.

Економіка Італії останніми роками розбалансувалася: на зовнішніх ринках прибуток отримують тільки виробники товарів для любителів розкоші. Такі сектори виробництва, як автобудування, побутова техніка, дешеві тканини та одяг, стали неконкурентоспроможними. Показовий щодо цього спад виробництва побутової техніки, в якому ще 2007 року країна була одним з лідерів. Італія перенесла виробництво в країни з дешевою робочою силою, що не розв'язало проблеми, а призвело до зростання безробіття й поглибило прірву в рівнях розвитку регіонів.

Політика ЄС щодо скорочення споживання та інвестування зруйнувала 15% промислового потенціалу країни. Малі підприємства, які раніше були основою економічного процвітання, закриваються через низький рівень дохідності та брак доступних кредитів.

Вірогідний дефолт Італії (третьої економіки Євросоюзу, яка в 10 разів більша за грецьку) становить в рази більшу небезпеку єдності єврозони та Євросоюзу як економічного блоку, оскільки спільних ресурсів у Брюсселя й МВФ для її порятунку немає. Загальний борг реальної економіки (уряду, домогосподарств та бізнесу) сягнув 259% ВВП і з 2007 р. збільшився на 55% без урахування боргових зобов'язань перед пенсійним фондом і сферою охорони здоров'я.

Проблема загострилася на тлі розбіжностей у підходах нової коаліції та Євросоюзу до низки питань. Найбільш суперечливою стала вимога популістів змінити внутрішню політику ЄС так, щоб можна було поєднати зростання витрат на соціальні програми, що обіцяв виборцям "Рух п'яти зірок", і скорочення податків, що обіцяла "Ліга". Її реалізація призведе до втрати 170 млрд євро, або 10% ВВП Італії, і може спровокувати найгірший сценарій подальшого розвитку Євросоюзу.

Є й структурні проблеми. Умови ведення бізнесу в Італії залишаються складними, енергетичні витрати - зависокими, інфраструктура потребує негайного оновлення. На освіту витрачається дуже мало. Загальний рівень безробіття сягнув 12-13%, серед молоді - 40.

Але найбільші негаразди з банківською системою, яка послаблена проблемними кредитами на суму 150-200 млрд євро. На відміну від США і Великої Британії, банківська система Італії не спромоглася позбутися проблемних активів, спричинених корумпованим кредитуванням держави. У квітні 2017 р. уряд навіть був змушений створити окремий фонд "Атлант" із бюджетом 5,57 млрд дол. для рятування слабких банків шляхом викупу їхніх "токсичних активів". Торік фонд уже врятував найстаріший банк Monte dei Paschi di Siena, але проблем сектора так і не розв'язав, бо 20% позик є урядовими, а отже, політично мотивованими і без шансів на повернення.

Нарешті, корупція в Італії підвищує витрати виробництва до 60 млрд євро щорічно (4% від ВВП). Вважається, що уряд недостягує щорічно податків на суму 160 млрд євро. Це третій найвищий рівень у Західній Європі.

Істеблішмент країни, на відміну від англосаксів і німців, не бажає проводити структурні реформи, обмежується "маленькими кроками". Членство Італії в єврозоні постало на порядку денному також не випадково: правила єврозони істотно звужують інструменти суверенного уряду ефективно впливати на економіку та банківську систему, зокрема проводити грошову емісію.

Чого можна очікувати? Новий уряд під проводом Джузеппе Конті обіцяє приборкати нелегальну імміграцію, посилити національну безпеку і започаткувати низку заходів, спрямованих проти політики економії бюджетних витрат, оскільки така політика не дозволяє національній економіці відновити зростання. Те, що коаліція піде на такий радикальний крок, як вихід з єврозони, викликає сумніви: коаліційні партії не закликали під час виборів до референдуму щодо подальшого членства Італії в єврозоні, оскільки більшість італійців не підтримує цього сценарію. Країна не здатна самостійно впоратися з фінансовими проблемами, бо єдиним надійним позичальником для неї залишається Євросоюз.

Слід зазначити, що Євросоюз чує тривожні голоси з Італії і готовий розглядати її проблеми. 5 червня міністри МВС країн-членів ЄС зустрілися для обговорення можливих змін до Дублінських правил імміграції, які викликали стільки суперечок (правила передбачають подання особою анкети на статус біженця в першій країні ЄС, куди вона прибула). Очільник МВС Італії та лідер "Ліги" Маттео Сальвіні вважає їх ярмом для північних країн ЄС у районі Середземного моря через непропорційний баланс управління, чисельності та витрат.

А тим часом новий уряд розпочав діяльність із грубих помилок у сфері зовнішньої політики. М.Сальвіні звинуватив країни Африки в експорті "не джентльменів, а засуджених злочинців", що викликало дипломатичний скандал. Спричинив дискусію і його заклик зняти економічні санкції ЄС з Росії - і все це на тлі підозр (поки що не підтверджених) у фінансуванні виборчої кампанії партій коаліції Кремлем, що їх публічно озвучив Джордж Сорос.

Насправді всі політичні сили Італії прагнуть розширення співробітництва з Росією. Втрати від санкцій для компаній Італії рік тому вже сягнули 10 млрд євро, і партія Сальвіні, як і інші партії, вела виборчу кампанію з відповідними обіцянками. Хочуть зняття санкцій ЄС проти РФ і бізнесмени. Італійці ставляться до Росії переважно прихильно, половина з яких виступає за зняття санкцій, а три чверті впевнені, що з Росією треба співпрацювати в боротьбі з тероризмом.

Але відносини з Росією в зовнішній політиці країни не є пріоритетом. Такими є внутрішні питання: зниження рівня оподаткування, допомога сім'ям, робітникам, пенсіонерам, мігрантам і членство в єврозоні. Ключовими пріоритетами залишаються відносини з Євросоюзом і США, з якими рішення про санкції треба погоджувати.

Сама заява Сальвіні щодо санкцій проти Росії, як і аналогічна заява прем'єр-міністра Конті, була зроблена в контексті зусиль лідерів провідних країн Євросоюзу, які ще з квітня ц.р. намагаються переконати адміністрацію Трампа зробити виняток із санкцій проти компанії "Русал" та інших на користь компаній ЄС, оскільки нові санкції США руйнують не тільки економку Росії, а й її партнерські компанії на Заході: "Русал" постачає свою сировинну продукцію провідним виробникам алюмінію в Європі, таким як Airbus, BMW і Volkswagen. А отже, санкції розривають увесь виробничий ланцюг, через що частина заводів закриється. Крім того, політична вага Італії в Євросоюзі незначна.

Заяви Конті й Сальвіні свідчать про готовність нового уряду порушити питання в Брюсселі разом із Болгарією і Грецією. Але таке рішення має бути консенсусним. Проте про консенсус поки що не йдеться, бо Єврокомісія і Берлін підтримують санкції.