На межі

Загадкове мовчання Усами бін Ладена було перерване відеозаписом звернення керівництва «Аль-Каїди», куди входили кадри з бін Ладеном, якого США вважають «терористом номер один у світі». Усама бін Ладен з’являється на плівці всього на 50 секунд, заявляючи, що «мученицька смерть — шлях, котрий відчиняє перед правовірними браму раю». Таку смерть, каже бін Ладен, хотів прийняти навіть пророк Мухаммед. «Щасливий той, кому Бог вибрав долю мученика».

Втім, сенсації так і не сталося. Як повідомила CNN, коли саме було записано цей відеофрагмент з участю Усами бін Ладена, поки що встановити не вдалося. Проте є підстави припускати, що йдеться про архівний запис, змонтований з новішими матеріалами. На користь цієї версії свідчить той факт, що на плівці бін Ладен зображений на тому ж тлі, що й на записах, розповсюджених «Аль-Каїдою» у 2001 році.

Отож запис Усами бін Ладена — дуже сумнівний, але замість нього з відеозверненням виступив Айман аль-Завахрі. Можна пригадати, що останнє звернення бін Ладена з’явилося у 2004 році й відтоді їх взагалі більше не було. Можливо, інформацію про виступ бін Ладена було озвучено саме для того, аби підсилити значимість сказаного його заступником. Оскільки нині навіть американське ЦРУ не може дати достовірної відповіді на запитання, чи живий він взагалі.

Не виключено, що липневий виступ аль-Завахрі був потрібен «Аль-Каїді» як спроба завадити порозумінню, яке намічається сьогодні між палестинським та ізраїльським керівництвом. Чи не тому в його 95-хвилинному виступі, крім традиційного заклику до мусульман підтримувати ісламістський рух в Іраку, значна увага приділялася ситуації на палестинських територіях, а також у Єгипті й Саудівській Аравії. Аль-Завахрі, звертаючись до войовничих ісламістських угруповань, закликав до єдності в джихаді й повалення «корупційних» мусульманських урядів.

Айман аль-Завахрі детально «розвінчує» те, що він називає корупцією в саудівській королівській сім’ї, засуджує палестинські поступки Ізраїлеві і критикує єгипетський уряд як союзника Сполучених Штатів. Він нападає на тих, хто не визнає «ісламської держави Ірак», заявляючи, що надзвичайно важливо відродити ісламський халіфат. Водночас вважає, що підтримка з боку іракського народу постійно зростає: «Сьогодні вітер милості Аллаха дме проти Вашингтона, а моджахеди ісламського халіфату і джихаду неухильно й послідовно рухаються до перемоги. Найперше, що повинні розуміти наші улюблені брати в Іраку, — це критичний характер єдності». Закликаючи всіх мусульман повсюдно підтримувати боротьбу, він заявив, що в «далекосяжних» планах — боротьба за зміщення «корумпованих порочних режимів», посилання нових сил до Афганістану, Іраку і Сомалі для джихаду. Завахрі не пропонує єдиного рецепту для реалізації змін. На його думку, це може відбутися шляхом військового перевороту, у результаті народного повстання чи громадянської непокори, спрямованої проти корумпованої влади.

Крім того, він попередив іракців про небезпеку зростання впливу Саудівської Аравії на Ірак: «Якщо саудівські агенти спроможуться взяти під контроль уряд в Іраку… іракців спіткають ті ж репресії і приниження, що їх зазнають люди в Саудівській Аравії, — як правило, під гаслом боротьби з тероризмом». І застеріг саудівців у жодному разі не підтримувати дій Америки на Близькому Сході. Загалом, це восьмий його відеоролик нинішнього року.

Насамперед слід підкреслити, що у зверненні досить чітко наголошується: стратегічна мета ісламських екстремістів у цьому протистоянні — встановлення всесвітнього халіфату. А стратегією досягнення цієї мети є тотальний джихад. Власне, тотальний джихад і боротьба з усіма «невірними», тобто християнами, іудеями тощо, визначається в посланні як головна ідеологія сьогодення, а різноманітні терористичні акти — як поточна політика. Отже, з цього погляду, послання аль-Завахрі, можна сказати, є таким собі посібником для прихильників ісламського тероризму, що «засвічує» чітку карту-схему проекту для всіх зацікавлених сторін.

З іншого боку, цей виступ відбувся якраз невдовзі після провалу терористичної атаки на Велику Британію і напередодні очікуваної атаки на Сполучені Штати та Європу. Саме тому його можна розцінити як пропагандистський крок. І, можливо, як засіб в інформаційній війні проти західного світу, оскільки він ще більше мобілізував діяльність спецслужб і посилив напруження в суспільстві. Почасти цим виступом досягнуто мети — посіяти занепокоєння і страх. Хоча, принаймні сьогодні, це не становить загрози, оскільки поки що не породжує паніки й не деморалізує суспільства.

Проте вже тепер можна чітко сказати, що цей черговий виступ для багатьох по обидва боки протистояння є приводом замислитися. І насамперед його можна сприйняти як визначальний рубіж: ісламські кола повинні чітко визначитися — чи є іслам великою релігією, що містить у собі великий гуманістичний потенціал, чи він повністю здав позиції екстремістським і терористичним тенденціям. Сьогодні очевидно, що терористи використовують іслам лише як прапор і ширму, а за своєю ідеологією і структурою дуже мало з ним пов’язані. Очевидно й те, що стан «завислості» ісламського суспільства «між двома стільцями» стає вже не просто некомфортним, а, по суті, неможливим.

Так само, як не розділити комунізм, ленінсько-сталінські репресії і дикість та жорстокість, із якими було винищено десятки мільйонів людей, — неможливо нині провести межу між ісламом та терористичним екстремістським рухом, уособлюваним і очолюваним «Аль-Каїдою». Якщо ж ісламський світ — і передусім, безперечно, політикум — не вважає «Аль-Каїду» та екстремістів частиною себе, то він повинен не тільки відмежуватися від них, а й самотужки ліквідувати цю пухлину, яка виникла в його тілі. Інакше ісламський світ не лише не матиме шансів інтегруватися у глобалізоване світове суспільство, а й сам стане причиною своєї самоізоляції і конфронтації, що, зрештою, означатиме війну всіма засобами.

Вдавшись до історичних аналогій, можна сказати: щось подібне спостерігалося під час попередньої ісламської експансії, котра тривала майже протягом тисячоліття і завершилася більш поміркованим ісламом, його інтеграцією у глобальне тогочасне суспільство та відносно мирним співіснуванням, що лідери екстремістського ісламського руху визнають як історичну поразку, за яку сьогодні прагнуть реваншу.

Для західного суспільства це не лише виклик і не лише привід для створення дуже потужних, модерних і оперативних спецслужб, здатних відповісти на будь-які загрози, а й привід замислитися: де саме проходить межа толерантності до будь-яких проявів інакшості і межа відступу від цінностей, котрі лежать в основі західного суспільства. З огляду на деякі гіпертрофовані прояви «толерантності» та «політкоректності» щодо фактично будь-якої інакшості та її проявів, можна із певністю констатувати, що західне суспільство нині перебуває на межі відмови від ідентичності, дезінтеграції і повного самознищення. Мабуть, із цим потрібно визначитися не лише у філософському чи побутовому аспектах, а й у сенсі структурно-інституційному та ідеологічному — стосовно всього західного суспільства. До речі, саме цю гіпертрофовану «толерантність», яка межує з декадентством, розпадом та моральним виродженням, закидають ісламісти західному суспільству. І в цьому, можливо, вони до певної міри мають рацію.

Ще один момент, який опосередковано вловлюється у виступі Аймана аль-Завахрі, — певна розгубленість і слабкість ісламістів. Адже зрив атаки на Велику Британію саме й підтвердив це. У глобальному світі кожне протистояння несе всі структурні ознаки глобалізації. І на сьогодні — при тому, що терористи мають дуже значні людські ресурси і, можливо, навіть достатні матеріальні ресурси, — у протистоянні їм бракує (і, на щастя, ще тривалий час бракуватиме) такого необхідного складника сучасного конфлікту, як оперативність та глибина планування й управління ресурсами. Ця вада була властива їм із самого початку. Західні спецслужби її вирахували й посилили роботою з виявлення та пресингу на всі системи управління і зв’язку «Аль-Каїди». Цим, до речі, пояснюються і мовчання на певному етапі алькаїдиста номер один бін Ладена, і деякі інші труднощі, які спіткали терористів.

Очевидно, що сьогодні найперше завдання керівництва «Аль-Каїди» — заспокоїти своїх прибічників, передати їм нові вказівки, залякати західне суспільство і спробувати зробити те, що колись вдалося Сталіну на початку протистояння з фашистською Німеччиною: закрити стратегічні та структурні прорахунки «гарматним м’ясом». Тобто кількістю. Напочатку, звісно, це може принести успіх, але в перспективі неодмінно призведе до краху.

Як заявив президент США Джордж Буш, терористичне угруповання «Аль-Каїда в Іраку» підтримує тісні зв’язки з великою терористичною мережею «Аль-Каїда», якою керує Усама бін Ладен. Президент Буш сказав, що «Аль-Каїду в Іраку» заснував закордонний терорист, керують нею в основному закордонні терористи, і вона повністю лояльна до бін Ладена. За словами Джорджа Буша, обидві організації прагнуть зробити з Іраку плацдарм для своїх терористичних операцій. Тому виведення військ з Іраку, сказав президент, призвело б до катастрофічних наслідків для Сполучених Штатів.

Тим часом у впливовій американській газеті The New York Times з’явилися деякі подробиці переглянутого плану військової кампанії в Іраку. Згідно з цим планом, американські війська залишаться в Іраку, щонайменше, до 2009 року. План було розроблено командувачем американських військ в Іраку генералом Девідом Петреусом і послом США в Іраку Райаном Крокером. У вересні вони повинні представити Конгресу звіт про перебіг війни. Раніше президент Буш закликав законодавців почекати до вересня з висновками щодо подальшого курсу в Іраку.

Таким чином, сьогодні всім сторонам цього глобального протистояння є над чим замислитися. А відтак і визначитися. Оскільки саме від їхнього визначення залежатимуть закладення підвалин глобального суспільства і початок історії розквіту чи занепаду обох, можливо найпотужніших, складників людської цивілізації. І в цьому сенсі не так важливо, з технологічного погляду, чи вдасться найближчим часом здійснити хоч якісь терористичні акти у США і Європі. Оскільки вже очевидно, що вони не будуть масовими й потужними. А якщо десь усе-таки й стануться, то принесуть набагато більше шкоди мусульманському суспільству, ніж західному. І стіна, яка виросла між палестинськими та ізраїльськими територіями, стіна матеріальна, спричинить значно меншу відчуженість, ніж та, яка може виникнути між ними як наслідок терористичних атак, — психологічна, інформаційна й економічна. Не кажучи вже про свободу пересування, яку може бути обмежено для всіх вихідців з ісламського світу. Що завдасть надзвичайно великої шкоди і відкине розвиток цієї спільноти на десятиліття назад.