На Балтиці штормить… 

Українці, очевидно, самі того не відаючи, на минулих виборах проголосували загалом у руслі домінуючих політичних тенденцій Європи.

У зв’язку з європейською економічною кризою для виборів у більшості країн Єврозони - від Угорщини до Франції і від Греції до Скандинавії - стало характерним зростання популярності партій, котрі перебувають на правих, націонал-патріотичних позиціях, або популістів і євроскептиків. Тобто сил, найбільш непримиренно налаштованих до партій при владі. Зростання таких настроїв у європейських країнах пояснюють по-різному. Справді, причин багато, і вони неоднакові в різних державах. Але спільним для Європи можна вважати те, що перемога цих сил - перша реакція на промахи і помилки владних команд у боротьбі з кризою та її наслідками. Це й спосіб виборця висловити свій протест проти політики домінуючої партії або сил, котрі шляхом домовленостей консервують у країні стан речей, який не задовольняє певну частину виборців. Ці громадяни хотіли б відчути у політиці влади новизну і зміни, а не бути свідками переходу владних функцій і посад від одних політиків до інших. Влада повною мірою мусить усвідомити й оцінити ці сигнали.

Слід зазначити, що в Європі під час останніх виборів (за невеликим винятком) такі «некомфортні» партії набирають близько 10%. Хоч це значно вище від показників минулих років, така підтримка виборців нечасто дає радикально налаштованим політикам можливість серйозно вплинути на наявні політичні розклади сил. Проте інколи, правильно побудувавши поствиборну стратегію, їм вдається стати власниками «золотої акції», за володіння якою боротиметься як влада, так і опозиція. Тим більше якщо і в домінуючих на політичній арені сил виникнуть несподівані труднощі під час переговорів про формування нової правлячої коаліції.

У минулі вихідні ці тенденції підтвердили парламентські вибори в Литві, а також муніципальні вибори у Фінляндії.

Литва: зметикуємо на трьох?

Минулого понеділка у Вільнюсі опозиція святкувала перемогу за підсумками виборів до сейму, що відбулися у два тури - 14 і 28 жовтня. В Литві діє змішана система: 71 депутат обирається в одномандатних округах, 70 - за партійними списками. Уже 29 жовтня лідер соціал-демократів Альгірдас Буткявічюс (його партія перемогла й отримає 38 місць) зробив пропозицію Партії праці російськомовного олігарха Віктора Успасських, що посіла третє місце (29 мандатів), та правій партії «Порядок і справедливість» екс-президента Роландаса Паксаса (11 мандатів) сформувати коаліцію. Мета - повалити консервативний уряд Андрюса Кубілюса. «Союз Вітчизни» - Християнські демократи Литви, які підтримують прем’єра, за підсумками голосування вийшли на друге місце й отримали 33 депутатських голоси. У парламенті також представлений «Саюдіс лібералів» (десять місць). Істотно поліпшили своє представництво й поляки Литви (вісім місць) і тепер уперше створять у литовському сеймі свою фракцію.

Якби ліві об’єдналися з правими, троїста коаліція могла б розраховувати на 78 голосів у литовському парламенті. Про варіант такої коаліції йшлося ще до підбиття підсумків голосування, учасникам залишалося тільки поділити портфелі. Буткявічюс претендує на посаду прем’єра, а ось Успасських заявив у понеділок увечері, що бачить себе на посаді спікера, хоча трохи раніше віддавав перевагу роботі в уряді.

Однак несподівано у справу втрутилася президент країни Далія Грибаускайте. Вона заявила, що не може змиритися з участю в коаліційному уряді Буткявічюса трудовиків, оскільки під час виборів двох кандидатів від цієї партії обвинуватили в підкупі виборців. Тому в Зарасайсько-Вісагінському виборчому окрузі результати голосування було анульовано. Крім того, проти самого голови Партії праці Віктора Успасських напередодні виборів було висунуто обвинувачення відповідно до 2 частини 182 статті Кримінального кодексу Литви - шахрайство. Генеральна прокуратура 26 жовтня перекваліфікувала давню справу 2006 року, під час розгляду якої Успасських та трьом його соратникам висунуто обвинувачення в наданні неправдивих відомостей про доходи, прибуток і майно, про діяльність юридичної особи з метою ухиляння від податків.

Справу про «чорну касу» ПТ і ультиматум із боку глави держави трудовики назвали політичним замовленням, спланованою акцією, націленою на руйнування запланованої коаліції. На таку думку наводить і той факт, що відразу після рішучої заяви президента прем’єр Кубілюс та ряд функціонерів від консервативної партії висловили готовність розглянути варіант коаліції із соціал-демократами. Останні, на неабиякий подив спостерігачів, теж продовжують гнути власну лінію. Буткявічюс вважає, що до коаліції можна запросити ще вісім членів Виборчої акції поляків Литви (ВАПЛ) і таким чином заручитися для нового уряду підтримкою понад 3/5 законодавців, тобто мати конституційну більшість у 86 голосів. Однак такий крок означав би високу ймовірність протистояння парламенту і президента.

Консерватори, своєю чергою, дивуються: чому «есдеки» вважають, що цінності, на яких акцентує президент, неважливі? Згідно з роз’ясненням конституційного суду Литви, хоча президент і не має права втручатися в обрання прем’єра або міністрів, однак він «має певні можливості політичного впливу на формування персонального складу уряду». Про те, що спікером або членом уряду може стати людина, котра перебуває під слідством, не може бути й мови.

Однак переговори з участю соціал-демократів, трудовиків та «Порядку і справедливості» тривали весь минулий тиждень. Відтак у таборі соціал-демократів народився компромісний варіант, при якому Партія праці все ж таки увійшла б до коаліції, але її члени, обвинувачені у зловживаннях, не отримали б у майбутньому уряді та керівництві сейму жодних посад.

В одному випадку, кажуть литовські експерти, соціал-демократам дістанеться сім-вісім портфелів в уряді, Партії праці - п’ять-шість, «Порядку і справедливості» - два. З участю в коаліції польських депутатів як мінімум один портфель, очевидно міністра культури, отримає їхній представник за рахунок «квоти» соціал-демократів. Утім, поляки вже повідомили, що хочуть більше - два-три місця, але й без коаліції підтримають «російську партію» у питаннях про мовні права нацменшин.

Найважливішим питанням для нового кабінету стане бюджет країни на 2013 рік. Литва, можливо, не зможе приборкати інфляцію й відповідати Маастрихтському критерію зростання цін. Водночас уряд прагнутиме стримати дефіцит у наступному році на рівні 2,5% ВВП. Усе це свідчить про те, що до впровадження євро країна буде готова не раніше 2015 року, тобто із затримкою на рік від початкових планів.

Незважаючи на бурхливе внутрішнє життя, у Вільнюсі активно стежать і за подіями в Україні. З великою часткою впевненості можна сказати: хоч би яким був новий литовський уряд, він підтримуватиме евроінтеграційний курс Києва. «Ми сподіваємося, що подальші кроки уряду України в цьому напрямі зроблять можливим новий етап партнерства Україна - Євросоюз», - відзначає литовське МЗС у своїй заяві від 30 листопада. Як відомо, у другому півріччі 2013 року, коли Литва головуватиме в ЄС, у Вільнюсі має відбутися саміт Східного партнерства.

Справжні фінські хлопці

У Фінляндії, що розкинулася північніше, температура пристрастей трохи нижча, ніж у Литві. Це можна пояснити не тільки нордичним характером мешканців країни Суомі, а й тим, що 28 жовтня там відбулися муніципальні, а не загальні вибори. Однак і тут найбільшу увагу привернула націоналістична партія «Справжні фіни» (Perussuomalaiset), яка ще навесні минулого року зчинила багато галасу, отримавши 19% на парламентських виборах. («Справжні фіни переписали виборчу книгу історії», DT.UA №15 від 22 квітня 2011).

Цього разу на місцевих виборах прибічники Тімо Сойне заявили про намір узяти до 15% голосів. А сам ексцентричний лідер давав зрозуміти, що розцінює голосування ще й як референдум із питання, чи варто більш благополучній в економічному плані Фінляндії допомагати південним країнам Євросоюзу. «В Європі ситуація рухається від поганого до гіршого, - казав він у вересні. - Якщо Іспанія попросить фінансової допомоги ще до наших виборів, нам це буде тільки на руку».

Однак Іспанія допомоги поки що так і не попросила, і результати недільних виборів виявилися для націоналістів нижчими від очікуваних - усього 12,3%. При цьому кілька кандидатів партії не дійшли до фінішу й були змушені відмовитися від участі в перегонах після того, як опинилися в центрі скандалів, пов’язаних із їхніми расистськими та антиемігрантськими заявами і витівками. Проте партія «Справжні фіни» на цих виборах стала єдиною політсилою країни, котра, порівняно з муніципальними виборами 2008 року (тоді в них було тільки 5,6%), змогла істотно поліпшити свої результати. Тімо Сойне таким чином заявив про перемогу, сказавши, що партія отримала 1200 депутатських місць по всій країні, і зростання підтримки її кандидатів відзначено в усіх округах, а особливо - на сході і півночі країни. Зокрема, у муніципальних радах Кіхніє та Уурайнен «Справжні фіни» будуть найбільшою фракцією, а у Вантаа, Хямеенлінна, Коувола, Лахті, Порі та Рованіємі націоналісти поступилися лише двом найбільшим політсилам країни - правлячій Кокоомус (на муніципальних виборах отримала 21%) і соціал-демократам (19,6%),
істотно потіснивши партію «Центр» (18,7%).

Таким чином, вплив націоналістичних сил стане істотним чинником у регіональній політиці Фінляндії. Але до загальних виборів 2015 року ще досить далеко, аби говорити про якийсь вплив результатів недільного голосування на них. Однак перемога фінських націоналістів, насамперед для влади країни, - тривожний дзвоник і привід за три роки, які залишилися, певною мірою переглянути свої нинішні підходи.

Так, фінський прем’єр Юркі Катайнен навіть був змушений звернути увагу деяких членів свого кабінету - партнерів по коаліції на те, що вони відверто «дрейфують» у бік позицій фінських націоналістів. Зокрема, це виявляється в жорсткості, з якою ряд міністрів ведуть переговори з партнерами із єврозони про надання допомоги Греції та Іспанії. Однак у стані фінських соціал-демократів не вважають цей ухил зовсім неправильним. «Я не можу сказати, що ми рядимося в одежу націоналістів, але ми справді трохи змістилися у бік їхніх позицій, тому я думаю, що це відповідає настроям громадян Фінляндії», - зізнався один із функціонерів цієї партії.

За межами Скандинавії ідеї Тімо Сойне підкинули дров у палкі суперечки про розкол Європи на «Північ і Південь», про те, що націоналісти й надалі посилюватимуть свій вплив на субконтиненті, коли європейські політики не знайдуть дійових механізмів протистояння кризі. Можливо, хтось думає, що на локальних виборах вирішуються лише питання пенсій, освіти та медобслуговування. У даному разі вирішується й майбутнє Європи.