МЗС СПІЛЬНОГО КОРИСТУВАННЯ?

У це важко було повірити. Настільки дивною здавалася ідея проведення спільного засідання колегій двох зовнішньополітичних відомств — російського й українського. Однак це виявилося реальністю: під час візиту до Києва міністра закордонних справ Росії Ігоря Іванова цього тижня високопоставлені російські й українські дипломати зібралися в такому своєрідному форматі, щоб поговорити про стратегічне партнерство двох країн. Як не забули наголосити на прес-конференції Анатолій Зленко та Ігор Іванов, це перше спільне засідання колегій зовнішньополітичних відомств Росії й України. Від себе додамо, що переговори в такому форматі взагалі пройшли вперше в новітній історії української дипломатії.

Важко знайти відповідь на запитання: яка ж усе-таки була необхідність у спільному засіданні колегій двох міністерств? Занадто вже все це нагадувало часи Радянського Союзу, коли союзні міністерства проводили виїзні засідання в столицях союзних республік. І якщо справді є потреба обговорити стратегічне партнерство України та Росії, то це можна було б зробити в рамках безлічі міжвідомчих українсько-російських робочих груп. У тому числі й на засіданні Стратегічної групи з питань україно-російських відносин, тим більше що й сама назва інституції диктує, чим вона має займатися. Однак мало хто може згадати, коли востаннє «стратеги» збиралися... Злі язики стверджують, що через свою надмірну зайнятість і обтяженість купою постів та посад її співголова з українського боку Анатолій Орел і зіпхнув на МЗС проведення цього двозначного заходу.

Тим часом багато хто в Україні і за її межами спантеличено знизували плечима, коли чули про спільне засідання двох колегій, і говорили про абсурдність такого заходу. І про його символістику: у світі дипломатії символи інколи означають набагато більше, ніж документи. Можна лише здогадуватися про зміст телеграм, присвячених цьому спільному засіданню, що їх відсилали у свої столиці акредитовані в Києві західні дипломати....

Адже Київ останніми місяцями неодноразово запевняв усіх і вся, у тому числі й вустами Президента, у своїй прихильності курсові європейської та євроатлантичної інтеграції. У такому разі значно природнішим видавалося б спільне засідання колегій зовнішньополітичних відомств України і, скажімо, Польщі або держдепу Сполучених Штатів — таких самих стратегічних партнерів нашої країни, як і Росія. Але чомусь ні з поляками, ні з американцями українці не проводять таких заходів. Ні, звісно ж, у планах українського зовнішньополітичного відомства стоїть проведення спільного засідання колегій із МЗС Польщі. Але є всі підстави гадати, що від ідеї до її реалізації мине дуже багато часу.

Скажемо чесно: почувши про заплановане спільне засідання колегій українського та російського МЗС, ми спочатку подумали, що ця ідея виникла в російських відомствах. Де, власне кажучи, народилися й інші ініціативи — щодо ЄврАзЕС, Єдиного економічного простору та координації політики зі вступу в СОТ. Але виявилося, ні. Як стверджують деякі джерела, ця чудова ідея вперше навідала одну світлу українську голову з вітчизняного зовнішньополітичного відомства два-три роки тому. І до неї в МЗС спочатку навіть прислухалися: захід було занесено у план роботи колегії українського зовнішньополітичного відомства на 2002 рік.

Пізніше українські дипломати, поміркувавши як годиться, здали назад і постаралися забути про цю пропозицію. Але тут уже за ідею вхопилися росіяни, які, до речі, раніше ставилися до неї прохолодно. Саме вони реанімували задум 2003 року і постаралися, щоб під час перебування пана Іванова в Києві спільне засідання двох колегій таки відбулося.

Символізм нинішнього формату переговорів яскраво контрастував із тим, що зустріч не мала якогось серйозного внутрішнього навантаження. Як зауважив один з українських дипломатів, «цей візит велике щось і велике ніщо». Характерною була поведінка російських журналістів на прес-конференції: як правило, надзвичайно активні й допитливі, вони цього разу були не дуже запопадливими, більше цікавлячись музеєм МЗС України, аніж змістом проведених переговорів і думкою міністрів про стан двосторонніх відносин.

Наскільки відомо, на спільному засіданні сторони в основному зосередилися на обговоренні двох документів — Декларації про зміст україно-російського стратегічного партнерства і Підсумкового документа за результатами обговорення питання про стратегічне партнерство між Україною та Росією на спільному засіданні колегій двох зовнішньополітичних відомств. Декларацію готують із 1998 року і, судячи з усього, підпишуть її президенти вже нинішнього року. У кожному разі, під час перебування Ігоря Іванова в Києві російський та український міністри закордонних справ документ парафували.

На відміну від спільної Декларації про зміст україно-російського стратегічного партнерства, Підсумковий документ викликав значно більше суперечок: навколо окремих його положень російські й українські дипломати зламали не один спис. Наприклад, у частині, що стосується вступу України та Росії в СОТ: росіяни наполегливо пропонували, щоб у документі було закріплено формулу «координація» чи навіть «узгодження» політики двох країн. У кінцевому підсумку в документ увійшло слово «взаємодія» — формула нейтральна, яка мало до чого зобов’язує, а тому влаштовує Україну. З іншого боку, втішно, що в документі також закріплено право кожної сторони на співробітництво й інтеграцію з різними об’єднаннями, що входять у систему загальноєвропейської безпеки. За великим рахунком, це положення формально розв’язує Києву руки не лише в його політиці євроінтеграції, а й у реалізації курсу на повноправне членство в НАТО.

Візит Іванова до Києва примітний ще одним моментом: нарешті було підписано всі документи, які стосуються делімітації сухопутної ділянки українсько-російського кордону. Нагадаємо, що в січні, під час візиту до Києва Володимира Путіна, український і російський президенти підписали договір про українсько-російський державний кордон. Однак атлас карт із позначенням лінії проходження кордону й описом проходження держкордону так і не був підписаний. Як пояснив на прес-конференції Анатолій Зленко, через величезну технічну роботу, яку необхідно було виконати, до січня не змогли належним чином оформити всіх документів. Утім, як стверджують деякі джерела, з підписанням атласу карт зволікали росіяни.

Тепер справа за українськими і російськими парламентаріями: Іванов і Зленко домовилися вже найближчим часом подати договір щодо сухопутної ділянки українсько-російського кордону на ратифікацію в Держдуму і Верховну Раду. Але чи будуть вони ратифіковані одночасно, як того хоче Київ? Упевненості немає. Як свідчить історія з підписанням атласу карт, на Київ можуть чатувати які завгодно несподіванки.