Мовне яблуко розбрату, або Як навчатимуться національні меншини

Після початку російської агресії занепокоєння в Києві викликає не лише східний, а й західний кордон.

Повідомлення про сепаратистські настрої національних меншин, що їх, вочевидь, підживлювала російська пропаганда, мали на меті не лише дестабілізувати ситуацію в західних регіонах, а й розсварити Київ із сусідами. Упродовж кількох років Україна докладала значних зусиль для відновлення довіри та зміцнення відносин з Румунією, Молдовою, Угорщиною, однак, схоже, те, що не вдалося зробити 2014 року, ризикує стати реальністю восени 2017-го. І вже традиційно яблуком розбрату стало питання мови.

Минулого тижня Верховна Рада проголосувала в другому читанні і в цілому закон "Про освіту", запустивши масштабну реформу, мета якої наблизити українську школу до європейських стандартів. Одним з нововведень стала зміна підходу до викладання державної мови серед національних меншин. Це питання довго дискутувалося, зокрема й у стінах парламенту, і чимало радикальних пропозицій було відхилено. У Міністерстві освіти знали про негативні оцінки пропонованих змін з боку окремих держав, проте, здається, ні в МОН, ні в уряді не були готові до гострої дипломатичної реакції, яку спровокували мовні положення. Президент Молдови Ігор Додон розкритикував освітній закон, назвавши його несправедливим і таким, що прокладає шлях до денаціоналізації меншин. У Польщі висловили надію, що Україна дотримуватиметься своїх зобов'язань, і очікують на консультації щодо положень закону та його імплементації. Румунське МЗС висловило серйозне занепокоєння, оцінивши закон як порушення прав їхньої меншини. Але найгострішою виявилася реакція Будапешта, де дії Києва охарактеризували як ніж у спину угорським партнерам. Президента Порошенка закликали не підписувати закон.

Україні закидають, що ухвалений закон суперечить Конституції України та її міжнародним зобов'язанням щодо захисту прав національних меншин. Однак, як видається, тут не обійшлося без російського чинника. Саме російські медіа і проросійські ресурси в Україні почали активно роздмухувати істерію про "тотальну українізацію", начебто запущену МОН. Саме на статтю у проросійському виданні посилався Ігор Додон, висловлюючи свій протест. У черзі обурених сама Росія виявилася останньою, хоча зазвичай російське МЗС надзвичайно оперативно реагує на ініціативи Києва. Відповідна заява з критикою закону, "очевидна мета якого максимальне обмеження інтересів мільйонів російськомовних жителів України", з'явилася на сайті МЗС Росії лише 12 вересня (через тиждень після голосування). Зазначивши, що закон уже розкритикувала низка держав, Росія закликала до "колективних зусиль, зокрема на "майданчиках" міжнародних організацій, з метою протидіяти політиці владних структур України, які зневажають загальновизнані праволюдські стандарти".

Питання меншин залишається постійним подразником у відносинах України з сусідніми державами. Нинішній конфлікт на мовному ґрунті свідчить, що проблема не втратила своєї гостроти, як і підозріле ставлення до України. Чи вдасться Москві використати "мовну карту", щоб розсварити Київ із західними сусідами, покажуть наступні кілька тижнів. Чимало залежатиме від того, наскільки переконливими будуть аргументи МЗС і МОН, а також від готовності сусідів України почути ці аргументи. Ситуацію погіршив той факт, що насправді ні в Бухаресті, ні в Будапешті, ні в інших столицях не знають, за що саме проголосувала Верховна Рада. Відсутність остаточного тексту закону створила широке поле для спекуляцій та непорозумінь. Прикро, якщо імідж України знову стане жертвою неналежної комунікації.

Так, у Міністерстві освіти наполягають, що положення закону в жодному разі не порушують прав меншин і відповідають міжнародним стандартам.

Розглянемо детально, якими є міжнародні зобов'язання України. Рамкова конвенція про захист національних меншин, яку ратифікувала Україна, передбачає обов'язок держави визнавати за особою, яка належить до національної меншини, право вивчати мову своєї меншини (ст. 14). Держава повинна забезпечити належні умови для викладання мови національної меншини або для навчання цією мовою. При цьому в Конвенції окремо наголошено, що реалізація цих положень має здійснюватися без шкоди для вивчення офіційної мови або викладання цією мовою.

Згідно з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин (1992 р.), на яку також посилаються критики України, держава зобов'язана "передбачити належні форми і засоби викладання і вивчення регіональних мов або мов меншин на всіх відповідних рівнях". Проте конкретне визначення цих форм і засобів може варіюватися. Так, ст. 8 хартії, що стосується безпосередньо освіти, закріплює зобов'язання держав "без шкоди для викладання офіційної мови" передбачити можливість надання освіти на всіх рівнях (від дошкільної до університетської) мовами меншин; або надання суттєвої частини освіти мовами меншин; або, починаючи з початкового рівня, забезпечити викладання відповідних мов меншин як складову частину навчальної програми.

Новий український закон "Про освіту", по суті, передбачає розширення використання української мови в освітніх закладах, зберігаючи можливості для вивчення та викладання мовами національних меншин. У ст. 7 закріплено, що мовою навчального процесу в закладах освіти є державна мова, тобто українська. При цьому особам, які належать до корінних народів і національних меншин, гарантується право на навчання рідною мовою поряд з українською мовою. Передбачається, що в дитсадочках та початковій школі учні зможуть навчатися рідною мовою і вивчати українську мову. З 5 класу загальноосвітні предмети викладатимуть уже українською, але паралельно учні зможуть вивчати мову національної меншини, її літературу, історію рідною мовою. Так, закон окремо передбачає можливість викладання "однієї або декількох дисциплін двома та більше мовами - державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами ЄС". Закон має трирічний перехідний період - до 2020 р. У поточному навчальному році змін не передбачено, а в наступному буде збільшено кількість предметів з українською мовою викладання.

Про необхідність зміни підходу до викладання державної мови неодноразово заявляли експерти в галузі освіти, вказуючи на низький рівень володіння державною мовою представниками національних меншин. Так, за даними Міносвіти, 2016 року близько 40% випускників Закарпаття отримали за ЗНО з української мови від 1 до 3 балів за 12-бальною шкалою. А 60 школярів угорської та румунської меншин узагалі не подолали порога "склав/не склав" у тестуванні з української мови. В умовах, коли соціалізація дитини (в сім'ї, дитсадочку та школі) повністю відбувається з використанням мови національної меншини, а державна мова звучить лише на уроках української мови та літератури, навряд чи такі результати можна вважати неочікуваними. У результаті випускники відчувають істотні труднощі під час вступу до вищих навчальних закладів України, а в перспективі мають обмежені можливості для самореалізації в Україні.

Європейський досвід у сфері освіти представників національних меншин різний. У майже 20 країнах існує практика використання регіональних мов та мов меншин у викладанні поряд із державною мовою. Кожна країна сама визначає, який саме освітній формат є для неї найкращим, враховуючи міжетнічну та соціально-політичну ситуації. Загальним трендом є збільшення автономії освітніх закладів, зокрема розширення свободи у визначенні навчальної програми. В Угорщині функціонують школи з німецькою і словацькою мовами викладання. Виділяють три типи шкіл для національних меншин: коли мову меншини викладають як іноземну; коли мовою меншини викладають окремі гуманітарні предмети (історію, літературу), і коли всі предмети викладають мовою меншини, а офіційну мову вивчають на уроках мови та літератури.

За останні кілька років відбулося помітне зближення між Україною і Румунією, що є спільним досягненням обох сторін. На тлі підтримки, яку демонструвала Румунія Україні у відповідь на російську агресію, з'явилася надія, що врешті-решт вдасться подолати взаємні підозри й стереотипи, які тривалий час тяжіли над відносинами двох країн. Освітній закон, схоже, стане першим серйозним випробуванням іще досить слабких українсько-румунських зв'язків. Наразі Бухарест анонсував, що питання освіти рідною мовою для етнічних румунів стане пріоритетним на порядку денному візиту державного секретаря Румунії Віктора Мікули до Києва, який відбудеться наступного тижня.

Істотно вужчим є поле для діалогу з Угорщиною. Угорський уряд уже пообіцяв активно діяти на всіх можливих європейських форумах, щоб не допустити набрання "мовними" правилами чинності. Понад те, Угорщина чітко заявила, що не має наміру підтримувати на міжнародному рівні жодне з важливих для України рішень, уточнивши, щоправда, що це не стосується голосування щодо санкцій. Особливе обурення в Будапешті, схоже, викликав той факт, що закон було ухвалено незважаючи на протести з угорського боку. Проте тональність і категоричність заяв очільника угорського МЗС Петера Сійярто цілком відповідають його стилю комунікації та дипломатії і в інших питаннях.

Національне питання було поставлено в центр зовнішньої та внутрішньої політики уряду з моменту приходу до влади партії "Фідес" Віктора Орбана, тому гостро негативна реакція на українську освітню реформу була цілком передбачуваною. Саме за нинішнього уряду було значно спрощено отримання угорського громадянства, а угорці, які проживають за кордоном, отримали право голосу на національних виборах. Угорські меншини в сусідніх державах розглядаються як невід'ємна частина угорської нації, а її освіта - як засіб збереження угорської ідентичності. Будапешт виділяє великі кошти на утримання і розвиток інфраструктури угорськомовних закладів освіти всіх рівнів і підтримує прямими субсидіями вчителів та батьків, які віддають своїх дітей до угорськомовних шкіл.

Український освітній закон засудили всі парламентські партії Угорщини і закликали президента Порошенка не підписувати його. Це питання об'єднало і проурядові, і опозиційні сили країни. Наступної весни Угорщину чекають парламентські вибори, а тому жодна з політичних сил не бажає втратити підтримку виборців через "м'яку" позицію в національному питанні. Капіталізувати на цьому питанні спробує праворадикальний "Йоббік", який часто позиціює себе як єдиного справжнього захисника закарпатських угорців.

Угорські коментатори висловлюють побоювання, що проміжна модель на практиці призведе до одномовної освіти, що зрештою посилить асиміляційні процеси. Оскільки в міжнародному досвіді можна знайти приклади на підтвердження цієї тези, важко назвати ці страхи безпідставними. Наразі лише в одній угорській статті, опублікованій на Index.hu (найбільший новинний онлайн-ресурс) зроблено спробу подивитися на проблему детальніше та з різних позицій. Зокрема, згадано труднощі, які спіткають представників угорської меншини в Закарпатті, якщо вони неналежно вивчають українську мову. Також зазначено, що чимало залежатиме від імплементації закону. Наразі в МОН лише готують механізм реалізації проголосованих норм.

З огляду на очевидні ризики, які спричинило ухвалення мовної норми, виникає питання, наскільки виправданим є цей крок? В умовах продовження російської агресії для України критично важливо зберегти європейську єдність та підтримку, зокрема з боку сусідів, які входять до ЄС. Окреме занепокоєння викликає ситуація в районах компактного проживання національних меншин, оскільки цим можуть скористатися радикальні політичні сили для подальшого збурення населення. Чи не зависокою буде ціна освітньої реформи? Навряд чи відповідь на це питання може бути однозначною. Прибічники нововведень вказують на те, що незнання державної мови національними меншинами становить потенційну загрозу національній безпеці та єдності. Однак, зважаючи на чутливість і складність проблеми, будь-які радикальні непідготовлені кроки можуть лише погіршити ситуацію. Київ має діяти максимально обережно й активно використовувати досвід наших сусідів з ЄС, а також приділити значну увагу комунікації з партнерами та національними меншинами. Не менш важливо піднімати престиж української освіти, щоб представники національних меншин були не зобов'язані, а зацікавлені володіти українською мовою. Лише це може убезпечити від подальших конфліктів.

У кожному з міжнародних документів наголошено, що реалізація мовних прав національних меншин має здійснюватися без шкоди для вивчення державної мови. Міністерство освіти дало зрозуміти, що попередній освітній механізм не задовольняв цю вимогу, а тому його необхідно змінити. Зважаючи на те, що Будапешт уже спрямував листи з критикою дій України до ОБСЄ, ЄС та ООН, Київ повинен чітко сформулювати власні аргументи і готуватися обстоювати свою позицію на міжнародних майданчиках.