Молдова: початок шляху в Європу?

28 серпня відбулося перше засідання новообраного парламенту Молдови, проте доленосних рішень він поки що ухвалити не зміг. Причина проста — немає консенсусу серед місцевих еліт. Оливи доливають у вогонь Росія і Захід, які, схоже, обрали Молдову як один із полігонів для змагань.

Мало хто не зрадів, почувши 8 серпня з новин про те, що чотири з п’яти партій, що ввійшли до нового складу молдавського парламенту, оголосили про створення демократичної коаліції під назвою «Альянс за європейську інтеграцію». Раділо населення Молдови, значна частина якого просто втомилася від восьмирічного правління комуністів на чолі з Вороніним. Радів один мільйон громадян Молдови, які в ролі гастарбайтерів виїхали з країни в пошуках кращого заробітку. Потирали руки акредитовані в Молдові західні посли, які трудилися в поті чола, щоб створити коаліцію без участі комуністів, котрі довели свою «відданість» європейським демократичним цінностям.

Напружилися комуністи — вони начебто й розуміють, що без їхньої допомоги нова коаліція не зможе обрати президента країни, але однаково нервуються вже від самого факту створення коаліції без їхньої участі.

Ще півроку тому багато хто в Молдові казав, що Володимиру Вороніну вдалося вибудувати систему влади в країні таким чином, що майже кожний із потенційних опозиціонерів готовий брати участь в оголошеному комуністами «тендері» на альянс із ними. Для таких оцінок були певні підстави, адже в 2005-му
комуністи створили стратегічний альянс із Християнсько-демократичною партією, яку до цього вважали їхнім найзапеклішим опонентом. Тоді лідер ХДНП Юрій Рошка отримав посаду віце-спікера парламенту і титул «найконструктивнішого опозиціонера» (щоправда, вже на наступних виборах таке ренегатство вилізло йому боком і викинуло партію з активної політики).

Проте сьогодні ситуація змінилася, Захід чітко дав зрозуміти опонентам комуністів, що альянс із Вороніним може дорого коштувати і їхній країні загалом. Росіяни відверто дали маху, приспані піснями Володимира Вороніна про те, що навіть попри скромні для ПКРМ результати виборів «усе в нього вийде», у тому числі й конституційна більшість у парламенті. При цьому Москва особливо, здається, не протидіяла створенню нової коаліції, не вірячи в можливість її появи. Російський посол у Молдові Валерій Кузьмін для галочки зустрівся з представниками чотирьох опозиційних комуністам партій і поїхав у відпустку з думкою про те, що «в Кишиневі все спокійно», а ліберально-демократична коаліція просто неможлива.

Нова правляча коаліція в перший же день своєї появи виступила з досить гучною заявою, яка містить основні пріоритети її майбутньої роботи. У сфері зовнішньої політики одним із ключових принципів стала нормалізація відносин із сусідами Молдови — Україною і Румунією. Серед інших принципів згадується і побудова правової демократичної держави, забезпечення свободи ЗМІ, реінтеграція країни, а також курс на європейську інтеграцію не на словах, а на ділі.

Безумовно, кожен зміг побачити в цій декларації щось для себе: ЄС і США — курс на європейську інтеграцію, сусіди Молдови — обіцянки стабілізації відносин, Росія — стратегічне партнерство, населення — гідний рівень життя та подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи тощо. Найголовнішим залишається питання: чи до всього дійдуть руки в нової правлячої коаліції, якщо їй удасться прийти до влади (це, до речі, також поки що питання).

Вже не є особливим секретом те, що наприкінці вересня Молдову чекають серйозні фінансово-економічні випробування — почнуться неминучі затримки з виплатами зарплат і пенсій. Безперечно, це спричинить масове невдоволення населення. Щоправда, наразі неясно, проти кого це більше зіграє — проти тих, хто не хоче відійти від влади, чи проти тих, хто цю владу поки що не може взяти у свої руки.

Політична ситуація в країні складається патова. З одного боку, 53 голоси зі 101, якими володіє коаліція, начебто є достатніми для обрання спікера та затвердження кандидатури прем’єр-міністра, але потрібно знайти ще вісім голосів для обрання президента країни.

Але, як мовиться, диявол у деталях. Якщо йти за процедурою, виявляється, що 53 члени коаліції можуть обрати тільки спікера, тоді як кандидатуру прем’єр-міністра має запропонувати президент (або особа, яка виконує його обов’язки). Деякі представники коаліції сподіваються на те, що їм удасться провернути трюк на кшталт «а цар, либонь, несправжній» з урахуванням того, що В.Воронін нібито не є навіть в.о. президента, оскільки втратив цей статус після отримання мандата депутата парламенту, а згодом — обрання на посаду спікера. За цих умов обраний новою коаліцією спікер міг би оголосити про те, що обов’язки президента виконуватиме він (адже Молдова за конституцією парламентська республіка), тобто він зможе запропонувати парламенту на затвердження і кандидатуру прем’єра. Все начебто логічно в такому розрахунку, якщо не враховувати, що рішення стосовно цього питання має ухвалити конституційний суд, який донедавна демонстрував повну лояльність комуністам.

У таборі останніх також панувала атмосфера сумнівів та невизначеності. Частина комуністів наполягала на можливості дати опозиції самій дискредитувати себе невмілими реформами та внутрішнім розбратом, що дасть ПКРМ змогу найближчим часом повернутися у владу. Інша частина партії налаштована більш рішуче, вважаючи, що владу не можна випускати з рук ні на хвилину, тому потрібно не дозволити коаліції обрати хоча б когось на керівні посади в країні.

Буквально днями комуністи перейшли в контрнаступ і вийшли з ідеєю створити більш широку лівоцентристську коаліцію, куди, крім них, могли б увійти Демпартія на чолі з Маріаном Лупу та Альянс «Наша Молдова». На думку комуністів, створення лівоцентристської коаліції могло б зробити роботу парламенту більш стабільною (зрозуміло, передбачається, що стабільність забезпечуватиметься фактичним єдиновладдям ПКРМ). Навряд чи можна припустити, що комуністи серйозно розраховують на можливість створення такої «ширки», проте внести додаткову недовіру в лави провладної коаліції в такий спосіб — цілком природно.

Мабуть, знаходження будь-яких компромісів між комуністами та новою коаліцією виглядало б дещо простіше, якби у справу не втручався зовнішній чинник.

Як уже згадувалося, до створення нової коаліції доклали руку Брюссель і Вашингтон, яких Воронін із певного часу перестав улаштовувати (на відміну від ситуації 2005 року), оскільки став уже надто помітно дрейфувати в орбіту Москви, а також, за словами західних чиновників, став своєрідним гарантом невирішеності придністровської проблеми. Представники США не мають особливих ілюзій із приводу життєздатності такої коаліції, яку називають не інакше як «союз вужа з їжаком», проте завдання гробокопача для комуністів їй цілком під силу вирішити.

Росія, ніде правди діти, не зовсім розраховувала на те, що результати її основного фаворита в Молдові — ПКРМ — на виборах 29 липня виявляться значно слабкіші, ніж 5 квітня. Безумовно, такий варіант передбачався, проте швидше як малореальний, інакше той-таки російський посол у Молдові не пішов би у відпустку за день до появи проєвропейської коаліції.

Цілком зрозуміло, що прихід нової коаліції до влади в Молдові діаметрально не змінить відносин Москви з Кишиневом, надто залежною залишається ця країна від Кремля як в економічному, так і політичному плані (Воронін, до речі, вніс певну лепту в цьому напрямі — досі можна лише здогадуватися, що він міг пообіцяти Д.Медведєву і В.Путіну за свою підтримку на виборах, адже ці добродії просто на слово не вірять, особливо з урахуванням ролі молдавського президента в провалі Меморандуму Козака в 2003 році). Проте необачні заяви окремих молдавських політиків про можливість проведення референдуму щодо вступу в НАТО викликали занепокоєння в Кремлі. У результаті В.Вороніна прийняли в Сочі в минулі вихідні. Кажуть, що молдавський лідер умовляв президента Росії вплинути на окремих членів коаліції, щоб ті таки переметнулися в табір комуністів, інакше — «все пропало» як для В.Вороніна, так і для Москви.

Бухарест готується допомагати новій коаліції всіма засобами, у т.ч. й грошима. І хоча в Румунії нині економічна ситуація не з кращих (попереду вибори президента), Т.Бесеску не проти присвоїти лаври за «повернення Молдови на шлях євроінтеграції». Тим паче що серед членів молдавської коаліції деякі політики всерйоз мають намір рухатися в Євросоюз саме через зближення з Бухарестом (а зовсім не з Києвом). Крім того, одним із перших рішень коаліції після приходу її до влади стане саме скасування візового режиму з Румунією, який поки що ускладнює відносини двох країн.

В Україні, схоже, розуміють: необхідно щось робити у зв’язку з подіями в Молдові, але що конкретно і в якій послідовності, здається, не вирішили. Київ, звісно ж, далекий від того, щоб втручатися у внутрішньополітичний процес у Молдові або виступати посередником переговорів щодо формування коаліції. Але принаймні знати, що відбувається в сусідній країні, і, виходячи з цього, виробляти стратегію своєї поведінки з нею відповідні структури влади в Україні просто зобов’язані.

На жаль, дії окремих відомств або посадових осіб в Україні назвати стратегічними стосовно Молдови дуже складно. Зовсім недавно «героями дня» стали прикордонники, які вирішили ввести в дію новий режим в’їзду в Україну для громадян Молдови, починаючи з 25 серпня... Ну не могли вони врахувати того, що в Молдові сьогодні фактично немає уряду — старий оголосив про відставку й зберіг приставку «в.о.», а нового поки що в силу відомих причин не призначено. Однак ввести в дію це рішення Кабміну в День незалежності України та за два дні до аналогічного національного свята в Молдові — щонайменше не зов­сім доречно. Про роз’яснювальну роботу, яку провели прикордонники у зв’язку із цим рішенням, і говорити не доводиться — соромно. Розроблений Держприкордонслужбою України Порядок в’їзду в Україну для громадян Молдови також містить вузькі місця і можливість подвійного трактування. У результаті все населення Молдови за лічені дні почало активно згадувати нашу країну та її керівництво «незлим тихим словом». Після потужної антиукраїнської піар-компанії в ЗМІ керівництво України начебто вирішило відкласти введення нового режиму на кордоні до сформування нового уряду в Молдові та консультацій із ним.

Цей період перепочинку необхідний, до речі, обом сторонам. Києву — для того, щоб подумати, як упровадити новий порядок максимально безболісно для громадян Молдови (Молдова єдина прикордонна з Україною країна з 89 держав, громадяни яких при в’їзді в Україну мають підтверджувати свою фінансову платоспроможність у розмірі 12600 грн.), а також ефективно врахувати це питання в більш широкому контексті двосторонніх відносин. А Кишинів має, нарешті, усвідомити, що маніпулювати Києвом і при цьому ухилятися від вирішення першочергових питань двосторонніх відносин нескінченно довго не вийде. При цьому, якщо не до, то після виборів в Україні керівництво країни, безперечно, більш пильно подивиться на відносини з Молдовою.