Між досвідом та молодістю. Восени американці обиратимуть між Маккейном та Обамою

Прихильники Барака Обами кажуть, що його переміщення до Білого дому змінить і реформує Сполучені Штати. Окремі ж із них у своєму щирому захопленні доходять до того, що вважають його маяком надії для Америки або вдалим перевтіленням президента Джона Кеннеді. Та сенатор з Арізони Джон Маккейн буде важким противником для Обами. Демократи висунули кандидата, котрому проблематично перемогти в Каліфорнії, Пенсільванії, Флориді, Мічигані, Нью-Йорку, Огайо і Техасі. А якщо Обама втратить голоси виборців у Флориді, Огайо і Техасі, говорити про можливість його перемоги взагалі буде важко, навіть якщо припустити підтримку цього кандидата з боку решти так званих «блакитних штатів».

Але, можливо, найбільшим козирем для майбутньої перемоги сенатора Обами і водночас «ахіллесовою п’ятою» є його колір шкіри. І тут деяким експертам видається, що коли його позиціюють як першого чорного президента у США, то це так само є елементом расизму, як коли б акцентували на тому, що його суперник сенатор Джон Маккейн — білий. Адже, по суті, немає різниці між расизмом білих і расизмом чорних: і в тому, і в тому разі це — расизм. Тим часом можна сказати, що праймеріз у Демократичній партії засвідчили: сьогоднішня Америка поки що не готова бачити у президентському кріслі жінку. Для цього їй потрібно більше культури, освіти й толерантності.

Звісно, молодий Барак Обама має певні переваги над ветераном американської політики Джоном Маккейном. Але той факт, що він лише недавно «влився» до американського істеблішменту і не встиг ще обрости такими потужними політичними зв’язками, а головне — набути такого досвіду, трохи урівноважує шанси претендентів на президентство. Проте урівноважує до певної міри. Адже, попри всю повагу до сенатора Маккейна, для багатьох у США він — «політична копія» чинного президента Джорджа Буша, якого у країні не підтримує 70% населення. І з цим фактором політичної правонаступності Маккейну впоратися буде значно важче, ніж конкурувати з молодістю Барака Обами.

Те, що пропонує Америці і світові сенатор Обама, а саме — створення нових образу та поведінки Сполучених Штатів у міжнародній і внутрішній політиці, дуже схоже на спробу перебудови, до якої у 1985 році був вдався Михайло Горбачов. Очевидно, європейці з розумінням і прихильністю поставляться до наполеонівських планів молодого політика, тоді як ні Китаю, ні Росії явно не імпонуватимуть обамівські підходи до прав людини та соціальної справедливості. Африканським же лідерам і диктаторам буде не до душі його політика щодо СНІДу, корупції та геноциду.

Можна не сумніватися, що Барак Обама у Білому домі ставитиметься до проблем світової важливості значно більш виважено, обдумано й прогнозовано, ніж його республіканський попередник. Але не можна не звернути увагу на той факт, що, змагаючись із Гілларі Клінтон, він, у прагненні завоювати популярність, висував дуже багато цікавих ідей без достатньо обґрунтованого аргументування їх реалізації. То чи не може статися так, що «перебудова» сенатора Обами зрештою виявиться не чим іншим, як декларуванням бажання про наміри Михайла Горбачова? Безперечно, Обама готовий радикально змінити Америку, але чи не призведе це, врешті-решт, до втрати нею дієздатності? Адже і президент Джордж Буш бажав лише найкращого своїй країні, а в результаті з його президентства США виходитимуть дуже ослаблені не лише економічно, а й політично. То чи зможе потенційно Америка витримати після імпровізацій Джорджа Буша ще й експерименти Барака Обами? Особливо тоді, коли Росія прагне відокремити США від Європи і щосили намагається розірвати усталені традиції атлантичної солідарності.

Напевно, щоб перемогти сенатора з Арізони, Обамі потрібно заручитися підтримкою електорату Гілларі Клінтон. Однак поки що більшість його не готова до такого кроку. Навпаки, багато прихильників пані Клінтон кажуть, що голосуватимуть за Джона Маккейна на противагу Бараку Обамі. Хоча й серед цього електорату в Обами є певний ресурс. Адже молодь прагне змін, і саме їй він має послати могутній меседж — готовність гарантувати їм ці зміни.

У цьому сенсі багато що залежатиме від принципової позиції Гілларі Клінтон. Бо тепер, остаточно вибувши з передвиборної гонки, вона має не лише чітко задекларувати свою підтримку однопартійця Обами, а й зробити все можливе для того, аби голоси її прихильників не «перетекли» до табору політичних опонентів. Якщо її позиція з цього питання справді буде щира, то на якомусь із етапів протистояння демократичного кандидата з Маккейном сенатор Клінтон мала б узяти особисту участь у кампанії Обами.

Але ті, хто підтримав Клінтон і тепер ладні переметнутися до Маккейна, роблять це значною мірою через неготовність визнати, що афроамериканець може стати президентом США. Найчастіше такої орієнтації дотримуються білі консервативні мешканці сільської глибинки та маленьких містечок Америки, де расові упередження ще повністю себе не зжили.

Власне, вибори-2008 — це дуже складний вибір для американців. Адже лідерство такої могутньої нації передбачає досвід, мудрість і хоробрість. У цьому сенсі Обамі бракує досвіду, а його хоробрість не протестована в екстремальних життєвих обставинах. Натомість Джон Маккейн має у своєму політичному багажі всі перелічені позитиви. Хоча Барак Обама, зі свого боку, володіє наразі значним шансом продемонструвати свою політичну мудрість. Запропонувавши Гілларі Клінтон посаду віце-президента. Якби вибір Обами справді впав на сенатора Клінтон, то тим самим він не лише об’єднав би Демократичну партію, а й продемонстрував би, що зусилля демократів, які надзвичайно важко працювали на її перемогу, не були потрачені намарне. По суті, Гілларі Клінтон може стати «золотою карткою» перемоги у президентській кампанії Барака Обами, і тут він мав би проявити максимальну хоробрість і піти на ризик тісної співпраці зі своїм колишнім політичним конкурентом.

Реально в Барака Обами сьогодні шансів перемогти Джона Маккейна — fifty-fifty. Це буде захопливе протистояння двох політичних гігантів. Адже, конкуруючи з Гілларі Клінтон, він наочно продемонстрував свою здатність протистояти будь-яким викликам опонентів і змінювати в разі потреби свою тактику віртуозно й витончено. Маккейну буде дуже важко взяти ініціативу на себе, оскільки Обама, завдяки своєму характеру та довершеному вмінню спілкування з оточенням, здатен легко мобілізувати на свій бік нових виборців.

Правда, деякі експерти стверджують, що демократи політично «наклали на себе руки» — висунувши кандидатами у президенти одночасно жінку й афроамериканця, чого ще ніколи не було в американській історії. Втім, якщо ці «нестандартні» висуванці Демократичної партії діятимуть у політичному тандемі, то шанси на перемогу можуть значно зрости. Адже, ніде правди діти, США можуть і не витримати ще чотири роки перебування у Білому домі представника Республіканської партії. Підсумки президентства Джорджа Буша неможливо визнати позитивними. Оскільки економіка перебуває у тяжкому стані, країна втягнута в затяжну війну, яку неможливо виграти, безробіття — найбільше за останніх двадцять років, а борг — астрономічний.

Республіканці завдали великих збитків не лише економіці США, а й міжнародному статусу Сполучених Штатів. При цьо­му, запустивши пріоритети війни, вони принесли багато страждань не тільки жителям Іраку, а й американському середньому класу, якому довелося оплатити видатки на війну в Іраку своїм власним добробутом. Сьогодні врятувати Америку від фінансового краху і втрати статусу наддержави може лише реалістично мислячий президент, для якого інтереси держави лежать на значно вищому щаблі, ніж його власні гіперболізовані амбіції.