Росія планує придбати у Франції два десантні вертолітоносці типу «Містраль» і ще два побудувати у себе за ліцензією. Про це вкотре говорилося під час недавнього візиту Дмитра Медведєва до Парижа. Орієнтовна ціна угоди — не менш як 1,4 млрд. євро. Для Росії цей контракт із країною — членом НАТО може стати найвагомішим після закінчення холодної війни і першим із часів Першої світової війни, коли росіяни купують на Заході великий бойовий корабель.
Вважається, що з допомогою групи десантних вертолітоносців Росія зміцнить ударну потужність десантно-штурмових сил свого флоту. Уточню — це сили наступу, а не оборони. Найімовірніше, поява «Містралів» у Чорному та Балтійському морях є засобом проеціювання сили. Принаймні так вважає керівництво російського флоту, міць якого зібгалася просто на очах. Але це тільки зовнішня оболонка. «Містральний» контракт — як російська матрьошка, де у кожної нової фігурки своя гримаса…
Проекція слабкості
Аби ВМФ РФ не перетворився на купу старого заліза, росіянам потрібно будувати щороку три-чотири кораблі, зокрема основних класів — крейсери, есмінці, фрегати і корвети. Але з початку 2000-х років у ВМФ надійшли усього чотири нові одиниці. Решта — те, що залишилося з часів СРСР і вже практично повністю виробило свій ресурс. Крайній рубіж — 2015 рік. Через два-три роки спливе термін служби практично всіх ракетних катерів і малих протичовнових кораблів. Після їхнього списання Росія залишається без кораблів охорони водного району, тобто контролювати і захищати навіть ближню морську зону буде нічим. Що ставить хрест на військовому потенціалі Балтійського і Чорноморського флотів.
З таким розкладом російське керівництво РФ уже не згадує про маніловські плани, озвучені президентом Росії 2008 року. Тоді, якщо пам’ятаєте, Дмитро Медведєв доручив міністерству оборони розробити програму будівництва авіаносців, щоб приступити до їхнього створення вже в найближчі роки. При цьому президент розрахував: «якщо на створення авіаносця іде в середньому п’ять років, то перші результати можна отримати до 2013—2015 років». Йшлося як мінімум про чотири авіаносці, які мали прийти на заміну єдиному авіанесучому крейсеру російського ВМФ «Адмирал Кузнецов», котрий більше перебуває в ремонті, аніж в океані.
Але авіаносних результатів ні на 2013 р., ні пізніше в Росії явно не передбачається. З одного боку, в Росії авіаносців ніколи не будували, верфі для них були тільки в українському Миколаєві. З другого — кожен такий корабель обійшовся б Росії в суму не менш як 7 млрд. дол., — із дуже туманними перспективами введення в експлуатацію. Приклад: пріоритетне будівництво флагмана російського підводного флоту «Юрий Долгорукий» на стапелях заводу «Севмаш», навіть за стабільного фінансування, розтяглося от уже на 13 років. Хоча у 80-ті роки «Севмаш» будував шість підводних човнів на рік.
На цьому тлі купівля французьких кораблів класу «Містраль» видається для Росії дуже вдалим шансом. На відміну від російських паперових проектів, два кораблі (Mistral і Tonnerre) можна буде ввести до бойового складу ВМФ РФ через три-чотири роки. Тобто до 2014 р. Щодо двох інших, то, за французькими технологіями, на будівництво кожного потрібно 22 місяці. Але де-факто буде значно довше, адже в Росії нині нема належних для такого проекту стапелів. При цьому вартість «Містраля» у російському втіленні може приблизно на чверть перевищити вартість французького аналога з ціною в 450 млн. євро...
Дволикий «Містраль»
Та чи такий вже грізний «Містраль» і чи багато від нього пуття буде для ВМФ Росії? Якщо вірити голим рекламним даним, то бойове завантаження універсального десантного корабля (УДК) типу «Містраль» може становити 16 вертольотів, чотири десантні катери і до 70 одиниць бронетехніки, включаючи 13 бойових танків, а також 450 повністю екіпірованих десантників. При цьому з купівлею або будівництвом такого УДК змінюється вся ідеологія проведення десантних операцій. Вважається, що УДК може самостійно проводити їх буквально миттєво, адже на його борту, окрім морської піхоти і транспортних вертольотів, завжди є бойові вертольоти. Це дозволяє відмовитися від панівної в СРСР і Росії наступальної тактики морської піхоти з висадженням на уріз води з допомогою танко-десантних кораблів (ТДК) і лобової, часто самогубної, атаки протидесантної оборони. Вертольоти «Містраля» дозволяють охоплювати противника з тилу та флангів, підвищуючи шанс успішної висадки десанту.
Та це, скажемо так, теж із сфери реклами. Путяща протидесантна і берегова оборона з ефективним використанням мінних загороджень, засобів ППО, включаючи ПЗРК, сучасних протикорабельних ракетних комплексів зводить до нуля шанси атакуючих — із «Містралем» чи без. Просто таку оборону треба мати.
Також треба пам’ятати про те, що де-факто кораблі типу «Містраль» проектували і будують для потреб французьких експедиційних сил і під техніку французької армії. На ньому без переробок не можуть базуватися російські вертольоти і судна на повітряній подушці, реальна десантомісткість з техніки низька, до десяти танків, місткість ангарів — тільки на десять вертольотів. Більше того, у «Містраля» велика осадка, і він не може здійснювати висадку бойової техніки на плав. Так, як це відпрацьовувала радянська морська піхота десятиріччями, а та ж російська — на недавніх навчаннях «Запад-2009», які так схвилювали Польщу. Тоді у висадці піхоти на полігоні Хмелівка, розташованому на узбережжі Балтійського моря, брали участь кораблі Балтійського, Північного та Чорноморського флотів.
Кожному «Містралю» для перекидання і висадки на берег особового складу і техніки потрібна допомога двох-чотирьох десантних катерів. До речі, сучасних десантних катерів «Серна», призначених для транспортування на необладнаний берег або зняття з нього бойової гусеничної, колісної й іншої військової техніки загальною масою до 45 т, на кінець 2009 р. на весь ВМФ РФ було усього сім: п’ять катерів — на озброєнні Каспійської флотилії, ще по одному — у Чорноморському і Балтійському флотах. Для чотирьох «Містралів» явно замало.
Тепер найважливіше. Десантний вертолітоносний корабель-док «Містраль» довжиною 200 метрів (це як два футбольні поля), 32 метри завширшки і тоннажністю 21 тисяча тонн, по суті, є великим і досить тихохідним поромом. Сам корабель побудований на базі цивільного судна. Чимало корпусних конструкцій для «Містраля» й однотипного Tonnere виготовляли за субпідрядом польські верфі. Через цивільні корені проектування живучість корабля дуже низька. Він дуже вразливий для атак торпед і протикорабельних ракет. Оборонне озброєння майже відсутнє. Це означає, що «Містраль» без ефективного прикриття — радше братська могила для морської піхоти, аніж бойовий засіб.
Підсумуємо: вище політичне керівництво РФ обговорює з Францією можливість закупівлі кораблів, поява яких у складі ВМФ раніше не була передбачена концептуальними програмами. При цьому Росія, не маючи коштів на добудовування власних морських довгобудів, готова піти на значну переплату за корабель або кораблі, котрі лише частково задовольняють реальні потреби Росії в середньостроковій перспективі. Така дивна ситуація може бути тільки в двох випадках.
Або Москва дуже квапиться озброїтися бодай чимось для дій на морі, де вона реально слабка. І тоді все можна з’єднати в один ланцюжок: силові дії на пострадянському просторі на прикладі Грузії; наділення президента РФ повноваженнями застосовувати російські війська за кордоном без попереднього дозволу парламенту; підписання нової воєнної доктрини, в якій блок НАТО оголошується загрозою; зниження порогу для завдавання випереджальних ядерних ударів; декларація про силовий захист співвітчизників за кордоном. При цьому всі 58 сухопутних бригад армії Росії в ході реформи на кінець 2009 р. переформатовані в частини постійної готовності. Це означає, що де-факто вони більше не потребують поповнення особовим складом і навіть заявлено про скорочення офіцерів. Але на цьому тлі призов солдатів термінової служби в РФ не зменшився — а збільшився! Так і кортить сказати, що в Росії присутні ознаки прихованої мобілізації.
Або правда в тому, що підготовка до купівлі «Містралів» — елемент більш масштабної гри, де реальні можливості кораблів особливої ролі не відіграють.
Троянський заплив
Значно краще, аніж із потенційними бойовими завданнями, «Містраль» уже упорався з роллю троянського коня для НАТО та Європи. По-перше, фактично за 1,4 «корабельних» млрд. євро Росія купує у Франції лояльність щодо північного і південного газових потоків. У їхньому втіленні Москва вкрай зацікавлена. При цьому проект «Північний потік» конкурує з альтернативним проектом поставок каспійського газу в Європу «Набукко», який підтримує зацікавлений у диверсифікації поставок Європейський Союз. Щоб зацементувати участь Парижа в газовому альянсі з Москвою, під час того ж французького візиту Медведєва на додаток було підписано угоду про продаж французькій компанії GDF Suez 9% у проекті «Газпрому» «Північний потік», у рамках якого передбачено експорт російського газу до Європи газопроводом, прокладеним по дну Балтійського моря. Плюс до цього французька компанія Total є партнером російського «Газпрому» в освоєнні Штокманівського газового родовища в Баренцовому морі. І якщо принагідно згадати про те, що, окрім французьких кораблів, Росія веде мову про можливе придбання підводних човнів у іншого стовпа Європи — Німеччини, то хіба не схоже це на приховані хабарі за максимальне сприяння газовій атаці на Європу?
При цьому лукавство чи, точніше, єзуїтство, ситуації в тому, що гроші за «Містраль», якщо він таки буде куплений, Росії незабаром повернуть самі європейські країни, розраховуючись за безальтернативний експортний газ. Причому повернуть сторицею. Тож якщо геть усі «Містралі» зіржавіють і зогниють у російських доках, то стратегічно для Росії це однаково буде надзвичайно вигідною угодою. Адже саме газ — головна зброя Москви в завоюванні країн Європи, котрі змушені стояти в черзі по російський природний газ…
Що ж до НАТО, то тут оманний троянський дух «Містраля» у тім, що цей очікуваний контракт спровокував внутрішню дискусію в самому альянсі на базисну для НАТО тему безпеки. А дискусія показала, що, коли справа торкається інтересів великих держав, думку середніх і малих не враховують.
«Не можна продавати Росії наступальне озброєння, яке потенційно може бути використане проти нинішніх або потенційних членів альянсу», — непокоїлися країни, не втягнуті в ігри з газом. Як та ж Польща або три балтійські країни. Саме для них від нової російської труби віятиме не стільки газом, скільки російським воєнним духом. Газопровід дає Росії підстави й обгрунтування збільшити свою військову присутність у Балтійському морі. Байдуже — з «Містралем» чи без. Як зазначали самі балтійські експерти, «у майбутньому проти країн Балтії не потрібно буде організовувати морської блокади, тому що газопровід і його охорона створили б у Балтійському морі, так чи інакше, de facto перманентну розділювальну лінію. Балтія залишиться в газопровідному мішку від Петербурга до Калінінграда. Час на реагування у разі можливої воєнної агресії скоротиться в кілька разів. Буде не відомо, здійснюють військові кораблі Росії в цьому регіоні звичайне патрулювання чи готуються до чогось зовсім іншого».
«Продавати зброю Росії можна», — відповідали стурбованим у керівництві НАТО. Воно й зрозуміло. Життєво важливий тиловий маршрут в Афганістан, де сьогодні воює альянс, пролягає територією Росії та її країн — союзників із Середньої Азії. «Можна», — стверджував Саркозі, заявивши, що «Містралі» поставлятимуть «без бойового оснащення», і додав, що продаж вертольотоносців служитиме справі зміцнення довіри в той момент, коли західний світ прагне заручитися підтримкою Росії з таких питань, як ядерна програма Ірану. Промовчали і США, у яких перезавантаження у взаєминах із Росією явно затяглося. США теж сподіваються, що Москва допоможе зупинити іранську програму щодо створення ядерної зброї і доведе до кінця переговори зі скорочення стратегічних озброєнь. Що ж до «Містраля», то Вашингтон вирішив не нервувати й Єлисейський палац, сподіваючись, утім, хибно, що президент Саркозі спрямує в Афганістан додаткові французькі війська. А щоб трохи заспокоїти своїх прибалтійських союзників, керівництво НАТО оголосило про проведення з 17 по 20 березня на території Естонії, Латвії та Литви військових маневрів з участю винищувачів «Міраж» ВПС Франції і винищувачів F-16 ВПС Польщі. Представник Північноатлантичного блоку повідомив, що майбутні маневри мають «продемонструвати солідарність із балтійськими країнами — членами НАТО». Хоча кращим проявом солідарності було б зовсім інше — забезпечити поставки в армії країн Балтії сучасних протикорабельних ракет для військ берегової оборони. Але як пояснити такі поставки вже самій Росії? Так, навчання і справді простіше провести...
Таким чином, ходом із «Містралем» Москві вдалося показати брак рівної відповідальності в рамках НАТО і єдиного розуміння оптимальної безпеки за базовим принципом: «один за всіх і — всі за одного».
Розхитування базових підвалин НАТО Москві сьогодні на руку. Адже потрібно просувати плани щодо створення нової системи безпеки, в основі яких, за версією росіян, має бути договір про європейську безпеку. Мета вже запропонованого проекту — «створити в галузі військово-політичної безпеки Євро-Атлантики єдиний, неподільний простір». Також згадується вимога «не зміцнювати власної безпеки за рахунок безпеки інших». Але ці умови дуже розмиті і де-факто це тільки спровокує попит на силу. Як наслідок — договір про європейську безпеку, якби раптом був прийнятий у російській версії, мав би достатньо підстав для переформатування всього європростору з прицілом на створення регіональної біполярної системи і з претензією на поділ на зони впливу.
Не дивно, що до цієї ініціативи Москви й у США, і в НАТО поставилися прохолодно. При цьому парадоксально: Україна вустами окрилених перемогою політиків, які відвідали з візитом Москву, раптом виявила симпатію до російського бачення європейської безпеки. А даремно. Навіщо й куди квапитися, якщо в тому ж російському проекті договору про європейську безпеку просто нема місця нейтральності, такої любої новому нашому Верховному головнокомандувачу?
Чи загрожує «Містраль» Україні? Де-юре Чорноморські угоди між РФ і Україною дозволяють Києву заблокувати посилення ЧФ, не допустивши введення корабля в севастопольські бухти. Ні до 2017 року, ні, тим більше, пізніше. Втім, боюся, потрібно таки дочекатися більш детального тлумачення фрази Віктора Януковича, промовленої в Москві, про майбутнє ЧФ у Криму: «Дуже скоро у нас буде відповідь на це запитання, яка задовольнить і Україну і Росію». Хоча, як на мене, коли вже нейтральність, то саме час зайнятися власною армією і флотом і, серед іншого, справді побудувати-таки до 2012 року новий багатофункціональний бойовий корабель класу «корвет» із можливістю уражати своїм ракетним озброєнням морські і наземні цілі на великому віддаленні — до 200 км. Так, про всяк випадок. Для ще більш упевненої нейтральності. Адже хтозна, яка наступна фігурка вилупиться з російської матрьошки... Що ж до нашого корвета, то будувати його Україна буде, швидше за все, із тією ж французькою компанією DCNS, у якої Росія збирається купувати «Містралі»...