Миротворці non grata

Тбілісі зробив чергову спробу розв’язати проблему Південної Осетії та Абхазії. Минулого вівторка грузинський парламент одностайно прийняв постанову «Про миротворчі сили, які перебувають у зонах конфлікту Грузії». Цим документом грузинські парламентарії доручили уряду розпочати процедури з якнайшвидшого припинення миротворчих операцій Російської Федерації в Абхазії і Південній Осетії та негайного виведення російських миротворців із території Грузії. Крім того, депутати зобов’язали виконавчу владу «негайно розпочати роботу зі зміни миротворчого формату», а також ознайомити міжнародне співтовариство з планами Тбілісі щодо мирного врегулювання конфліктів.

Прийнята постанова не була спонтанною. Грузія вже давно й послідовно домагається заміни формату миротворчих сил в Абхазії та Південній Осетії: Тбілісі хоче замінити російських миротворців на контингент, який діє під егідою ОБСЄ або ООН. І після того як нинішній грузинській владі вдалося розв’язати проблему Аджарії та домогтися виведення російських баз із території країни, звернення до теми російських миротворців у зоні заморожених конфліктів видавалося природним, тим паче що однією з передвиборних обіцянок Михайла Саакашвілі було зібрати воєдино всю Грузію. Ще восени минулого року грузинські парламентарії прийняли постанову «Про становище, що склалося в регіонах конфліктів, і хід миротворчих операцій на території країни». Цим документом парламенту доручалося, «у разі негативної оцінки виконання зобов’язань, узятих миротворчими силами, розміщеними в Абхазії, та відсутності прогресу», вимагати припинення з 15 липня 2006 року миротворчої операції, а також анулювання відповідних міжнародних угод.

Слід сказати, що грузини мають усі підстави бути незадоволеними миротворчими силами, які в країні представляє Росія. Росіяни твердяють, що тільки завдяки присутності їхніх миротворців Грузії вдалося уникнути нової громадянської війни. Частково це відповідає дійсності. Однак також очевидно, що миротворці відкрито підтримують сепаратистів, поставляючи їм зброю, і підтримуючи нелегальний бізнес правлячої еліти невизнаних республік, а російська влада в масовому порядку надає громадянам Абхазії та Південної Осетії російське громадянство. І хоча на словах Кремль виступає за територіальну цілісність Грузії, Росія поступово інтегрує до свого складу цю грузинську територію.

Тому очевидно, що присутність російських військ в Абхазії та Південній Осетії в ролі миротворчого контингенту не тільки не сприяє залагодженню конфліктів, а є, швидше, дестабілізуючим чинником. «Москва не зацікавлена у вирішенні цих конфліктів. В її інтересах зберігати статус-кво, який посилює позиції Росії на Південному Кавказі. Для вирішення цих конфліктів необхідно змінювати формат миротворчих сил», — сказав у розмові з «ДТ» експерт Грузинського фонду стратегічних і міжнародних досліджень Арчіл Гегешидзе.

Проте Росія не має наміру відмовлятися від участі в миротворчих місіях в Абхазії і Південній Осетії. МЗС РФ назвало рішення грузинського парламенту «безвідповідальною акцією, спроможною завдати шкоди мирному врегулюванню конфліктів», і закликало розв’язувати наявні проблеми в рамках змішаної контрольної комісії з урегулювання грузино-південноосетинського конфлікту (ЗКК). Російські високопоставлені чиновники (зокрема начальник управління президента з міжрегіональних і культурних зв’язків із зарубіжними країнами Модест Колеров) заявили про готовність усіма засобами, навіть воєнними, захищати інтереси своїх громадян у цих республіках (нагадаємо, що більшість південноосетинців і абхазців мають російські паспорти).

До того ж рішення про припинення миротворчої місії приймають усі учасники конфлікту. Очевидно, що ні Батумі, ні Цхінвалі не підуть на цей крок, оскільки там вважають, що це означатиме кінець відносно спокійному існуванню сепаратистських режимів. Утім, у Тбілісі думають, що з цієї ситуації є вихід. На думку грузинських експертів, угоду від 1992 року, за якою до району південноосетинського конфлікту були введені змішані сили з підтримки миру, російська сторона постійно порушує. Тому Тбілісі має повне право призупинити дію цієї угоди. Що ж до Абхазії, то, нагадує пан Гегешидзе, 2003 року в рамках СНД було прийнято рішення подовжити дію мандата миротворців на шість місяців із наступною пролонгацією, поки одна зі сторін не виступить проти. Інша річ, чи піде грузинська влада на всі ці кроки, спроможні серйозно погіршити відносини як із Росією, так і з Заходом. Ось чому в Тбілісі сьогодні кажуть про необхідність створити сприятливу міжнародну кон’юнктуру для розв’язання проблеми «заморожених конфліктів»...

У грузинських експертів і політиків відсутні ілюзії стосовно швидкої реалізації виконавчою владою прийнятого парламентом рішення. Показово, що в постанові не зазначені терміни виведення російських миротворців. (Утім, у кулуарах деякі політики кажуть про те, що це може статися 15 жовтня 2006 року, коли минає термін мандата ООН зі спостереження в Грузії. Та до цієї дати не слід ставитися серйозно.) «Те рішення, яке прийняв парламент, дуже важливе. Та його недостатньо. Його ще необхідно реалізувати», — констатує Арчіл Гегешидзе. Найшвидше, ця постанова є черговою спробою продекларувати позицію Тбілісі й намір розширити Михайлу Саакашвілі простір для політичного маневру в його діалозі з Москвою.

У зв’язку з цим варто звернути увагу на кілька моментів. По-перше, парламент Грузії прийняв свою постанову за кілька днів до чергового засідання ЗКК. По-друге, не слід забувати, що найближчим часом має відбутися неформальний саміт СНД, у рамках якого планувалася зустріч Михайла Саакашвілі з Володимиром Путіним. Від цієї зустрічі, до речі, багато в чому залежав би подальший алгоритм дій грузинської сторони. (Не випадково міністр закордонних справ Грузії Гела Бежуашвілі заявив, що остаточне рішення з питання виведення миротворчого контингенту з конфліктних зон залежить від президента, а на цьому етапі уряд розглядає правові й технічні питання для реалізації постанови парламенту Грузії про російських миротворців в Абхазії та Південній Осетії.)

Сьогодні в Тбілісі добре усвідомлюють: для того, щоб при вирішенні проблеми Абхазії та Південної Осетії не допустити нової фази конфлікту, необхідна підтримка міжнародного співтовариства та міжнародні гарантії.