Міна уповільненої дії

Проблема Тузли знову постала у відносинах між Москвою і Києвом. Як уже повідомляло «ДТ», 13 липня департамент інформації та преси МЗС РФ оприлюднив коментар, у якому, зокрема, зазначалося: «До врегулювання всього комплексу проблем розмежування в Азовському та Чорному морях і Керченській протоці, зрозуміло, залишається невизначеним і правовий статус острова Тузла, хоча на сьогодні юрисдикція над цією територією здійснюється Україною».

Проблема острова Тузла, а саме його належність чи ні РФ, широко дискутувалася російською громадськістю ще 1997 року, напередодні підписання і подальшої ратифікації у грудні 1998 року Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією і Україною. Противники підписання цього Договору говорили, що його ратифікація не віддаляє, а, навпаки, пришвидшує зближення України з НАТО і ЄС. Ратифікація знімає усі спірні проблеми в російсько-українських відносинах, а наявність або відсутність спірних проблем і є одним із важливих моментів в оцінюванні того, може чи не може та або інша держава претендувати на членство у вищезгаданих структурах. Договір було ратифіковано 25 грудня 1998 року, і в Росії деякі ура-патріоти охарактеризували його як «різдвяний подарунок НАТО», оскільки, на їхню думку, цей документ закріплює внутрішні, адміністративні кордони Радянської України.

Колишній міністр закордонних справ РФ Ігор Іванов із трибуни Ради Федерації обіцяв депутатам, що у разі ратифікації договору, а більшість депутатів не бажали схвалювати запропонований проект документа, Росія разом із Україною використовуватимуть Керченську протоку і води Азовського моря. Але «вексель», виданий МЗС РФ Раді Федерації ще 1998 року, залишається «непогашеним» уже майже вісім років.

Під час конфлікту навколо острова Коса Тузла у вересні 2003 р. до Федеральної прикордонної служби (ФПС) Росії від колишнього голови Комітету у справах СНД і зв’язках зі співвітчизниками Г.Тихонова надійшов запит про те, на яких підставах представники ФПС вважають косу Тузла українською територією. На цей запит колишній директор ФПС РФ А.Ніколаєв офіційно відповів, що прикордонні війська реалізують свої функції у межах федерального закону «Про державний кордон Російської Федерації», введеного в дію постановою Верховної Ради Російської Федерації від 1 квітня 1993 року № 4731-1. Відповідно до цієї постанови, адміністративним кордонам із колишніми союзними республіками надано статус державного кордону Російської Федерації до укладення з ними договорів про проходження кордону. Позиція ж Росії полягає у тому, щоб Керченській протоці, разом із Азовським морем, надати статус внутрішніх вод Росії і України. В такому разі можна буде вести мову про спільне використання коси Тузла, що є нині, в силу природних змін, островом.

Два офіційних документи — Договір і закон РФ № 4731-1 — однозначно визначають острів Коса Тузла як частину території України. Крім того, весь сухопутний кордон між Росією і Україною визнаний обома сторонами саме на основі колишніх адміністративних кордонів СРСР.

Москва домагається перегляду існуючих кордонів у Азовському морі та Керченській протоці і не збирається змінювати свою точку зору. Про це свідчать той факт, що на відновлення коси Тузла 2005 р. із федерального бюджету виділено 110 млн. руб. (після насипки у 2003—2004 роках сама коса Тузла вже збільшилася удвічі), і, звичайно, заява МЗС РФ про фактичне ігнорування свого ж закону про тимчасові кордони з країнами СНД і
ст. 2,3 Договору про дружбу, співробітництво та партнерство між Російською Федерацією і Україною. У цих документах ніяких «невизначеностей» немає. Усе чітко й однозначно. Як і те, що Москва хоче переглянути підписані раніше документи, в яких, зокрема, йдеться про непорушність існуючих кордонів між Україною і РФ.

Сутність конфлікту навколо острова Коса Тузла, що належить Україні, із політичної й економічної точок зору можна розглядати як:

— бажання Москви позбавити Україну перспектив одержання альтернативних джерел нафти і газу з перспективних родовищ Азово-Керченського басейну. Адже якщо Україна віддасть Росії острів Коса Тузла, державний кордон пройде набагато західніше, ніж теперішній адміністративний. Величезна площа акваторії перейде до Росії. В акваторії Азовського моря відкрито 120 перспективних родовищ нафти і газу. Бурити свердловини для видобутку газу, нафти зручніше із суші, зокрема і з Тузли. Набагато дорожче й важче робити це зі спеціальних морських платформ;

— створення для України додаткового «гальма» у вигляді наявності спірних ділянок державного кордону, яке «страхує» її від вступу до НАТО і ЄС;

— прагнення зміцнити позиції Росії у Криму (придбання власності, будівництво, русифікація, плани будівництва мосту між Таманським і Керченським півостровами тощо). Не варто забувати, що 2003 року 61% жителів Криму підтримав Москву у «суперечці за Тузлу» з Києвом;

— чергове випробування України на державність і здатність захищати свої державні інтереси після помаранчевої революції й зародження в Україні федералізму як «нового» політичного руху, якого раніше практично не було;

— можливе вкидання тузлинської «карти» під час українських парламентських виборів у березні 2006 року.

Коли два роки тому по дорозі на острів Бирючий Путіну показали з вертольота косу, яка перетворилася на острів, і президент наочно переконався, що Росія через малесенький острівець втрачає вихід до Азовського моря, він, як стверджують російські ЗМІ, «дав наказ: вимоїну засипати».

І якщо раніше, за президента Л.Кучми, прикордонний конфлікт між двома суміжними державами було відразу вирішено після розмови керівників Росії й України на острові Бирючий в Азовському морі, то нині такий варіант не пройде. 2003 року відносини між тодішніми президентами України Л.Кучмою і РФ В.Путіним були досить теплими, чого не можна сказати про відносини між В.Ющенком і В.Путіним. Тому в разі нового загострення конфлікту навколо острова Тузла очікувати його швидкого і безболісного вирішення не доводиться. Швидше за все, знадобиться посередництво третьої сторони.

У зв’язку з цими подіями не завадить нагадати про аналогічні конфлікти через прикордонні острови і варіанти їх вирішень. Так, незаселений острів Перехиль, що у Гібралтарській протоці, став 2002 року причиною військового і дипломатичного конфлікту між Іспанією і Марокко. Острів лежить за 200 м від марокканського узбережжя і за чотири кілометри від Іспанії, проте належить останній. 12 червня 2002 року Королівство Марокко висадило на острів десант. Офіційним приводом для захоплення іспанської території була боротьба з тероризмом.

Велике обурення викликала в Іспанії заява керівників НАТО про те, що в цій ситуації не діятиме 5 пункт статуту цієї організації, що передбачає надання допомоги країні альянсу, яка стала об’єктом агресії, оскільки конфлікт навколо Перехиль входить у сферу двосторонніх відносин Марокко й Іспанії.

Схожі заяви звучали з боку НАТО і під час подій навколо острова Тузла 2003 року. НАТО розглядало конфлікт навколо острова як проблему відносин між Україною і Росією. Про це 20 жовтня 2003 року під час свого візиту до України заявив колишній генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон. Окрім того, Україна ще не є членом НАТО, тому в разі конфлікту з Росією може покладатися лише на власні Збройні сили, що перебувають у перманентному стані реформування і скорочення.

Іспанці ж гадали, що, захищаючи свою територіальну цілісність, вони можуть розраховувати на союзників із НАТО. У країні лунали заклики переглянути або анулювати договір про членство в НАТО, оскільки він не слугує обороні Іспанії, а забезпечує лише стратегічні військові інтереси інших країн.

Міністерство закордонних справ Іспанії заявило уряду Королівства Марокко протест і зажадало, щоб марокканські військовослужбовці негайно залишили острів. У відповідь Марокко оголосило Перехиль своєю споконвічною територією. Тоді іспанський десант роззброїв і заарештував марокканських військових.

Через півтора тижня після загострення ситуації навколо острова Перехиль Іспанія і Марокко змогли домовитися, що острів де-факто залишиться нейтральним. Сполучені Штати відігравали у врегулюванні роль посередника.

Що ж до проблеми острова Тузла, то, на нашу думку, оскільки Москва дотримуватиметься вкрай жорсткої позиції стосовно України, то можливе повторення варіанта вирішення проблеми зі спірним островом Перехиль із відповідним посередництвом США, а може, і ЄС або лише ЄС. Острів Коса Тузла має реальну перспективу стати нейтральною територією.

Підтвердженням можливості реалізації варіанта про участь у переговорах третьої сторони є рішення ЄС бути посередником між Естонією і РФ у конфлікті щодо визначення державного кордону між ними.