МИ МИРНІ ЛЮДИ. А ЧИ Є В НАС БРОНЕПОЇЗД?

Цілі, по яких завдадуть військового удару США, відомі. Право Америки на відплату визнав навіть Каддафі. Пентагон розпочав передислоковування літаків і армійських підрозділів на Близький Схід. Словосполучення «ядерна зброя» уже багато разів прозвучало вголос. Таліби готуються до джихаду, а американці визнають, що у війні будуть втрати, однак готові до них задля «безмежного правосуддя». Президент США звернувся не лише до власної нації, а й до держав світу, закликавши визначитися: на чиєму вони боці.

Близький Схід досить далеко від України, та зовсім не виключено, що грядуща війна торкнеться і нашої країни. Яким чином? За яких умов Україна може бути втягнута в конфлікт? Які об’єкти на її території можуть цікавити протиборчі сторони? На ці запитання спробували відповісти експерти «ДТ».

Михайло ГОНЧАР, Олександр МОСКАЛЕЦЬ, Міжнародний фонд «Стратегія-1»

Припустимо, Сполучені Штати самі чи разом із союзниками по НАТО вирішуватимуть певні завдання в Афганістані з використанням частин, які базуються в Європі. Для цього знадобиться їх перекидання, скажімо, до Узбекистану, а Росія відмовиться сприяти. Тоді в армії США може виникнути певна потреба в українській військовій інфраструктурі. Приміром, аеродроми на півдні України можуть придатися як проміжний пункт для перекидання сил і засобів американської армії з Німеччини в Узбекистан через Україну й Азербайджан (xb Грузію). Або ударна авіація США й союзників може використовувати українські аеродроми як запасні.

До речі, якби такий маршрут було задіяно, то ми б стали свідками втілення в життя виношуваної, але нереалізованої формули співпраці НАТО+ГУУАМ. Це могло б бути хорошим внеском країн ГУУАМ в антитерористичну операцію та досить ефективним кроком України до відновлення партнерства зі США, яке похитнулося. Більше того — така ситуація може стати тестом, який свідчив би про здатність політичного керівництва України стати партнером США в трансатлантичній коаліції.

За таких умов можна припустити: терористи, щоб помститися Україні, зважаться на деякі акції проти неї на її території. Якщо вони поставлять за мету завдати максимальних матеріальних збитків і людських втрат, то об’єктом атаки може стати атомно- й гідроенергетична інфраструктура. Очевидно, немає потреби оголошувати список потенційно небезпечних об’єктів.

Проте змальований сценарій у контексті 11 вересня ми зараховуємо до категорії вкрай малоймовірних, з огляду на інші мотивації в терористів, «авторів» «кривавого вівторка». Та й навряд чи загроза для України виявилася б вищою, ніж для будь-якої з країн—партнерів США по НАТО, скажімо, тієї самої Польщі. До того ж терористичним центрам відомо, що на території колишніх радянських республік, які межували з зарубіжжям, значною мірою збереглася добре організована контррозвідувальна інфраструктура. Це різко знижує шанси на успіх теракцій.

До категорії сценаріїв із більшим рівнем імовірності ми зараховуємо ті, які можуть бути мотивовані політичними чинниками. Скажімо, на випадок, якщо Україна виступає союзником США по антитерористичній коаліції, а при цьому наростають тертя між РФ і США,— цілком очікуваним стане негативне ставлення до того, що відбувається, з боку керівництва РФ. Прецедент був минулого тижня з Узбекистаном. Згода Ташкента сприяти США викликала різку реакцію міністра оборони РФ, який заявив про неприпустимість використання американцями території країн СНД для ударів по Афганістану. Хоча надалі міністр закордонних справ Росії і спробував дезавуювати свого колегу з уряду, але факт залишається фактом — Москва відчуває, що її монопольний вплив у Центральної Азії може несподівано похитнутися.

Для РФ стратегічне значення мають три регіони: Центральна Азія, Кавказ, Україна. Услід за Узбекистаном про готовність надати свою територію й повітряний простір американським військам для операції відплати заявив президент Грузії.

Росія явно не готова до ситуації, коли частини американської армії можуть бути розміщені на території пострадянських держав. Для росіян це означатиме втрату політичної периферії. У такому разі не можна виключати низки імпульсивних, жорстких, можливо, не до кінця зважених дій. Від країни, чиї спецслужби мають достатньо підготовлених розвідувально-диверсійних підрозділів з досвідом бойових операцій, можна чекати певних сюрпризів із чітко залишеним «терористичним слідом». Наприклад, кримськотатарського походження. Адже в інформаційному просторі України, зараженому російськими стереотипами та трактуванням політичних подій, уже давно сформоване очікування можливості критичних неприємностей, які нібито походять із мусульманського сегмента українського суспільства.

Безвідносно до подій 11 вересня, для України може становити загрозу використання в Криму чинників «ісламського фундаменталізму» й «мусульманського тероризму» з метою стримування кроків України, спрямованих на виведення Чорноморського флоту РФ після завершення терміну дії договору 1997 року. У цьому контексті спецслужбам України не слід забувати давню істину — є дружні держави, але немає дружніх розвідок.

Олег БОДРУК, експерт із питань національної безпеки

— Я глибоко переконаний, що після подій 11 вересня в США весь світ опинився перед викликом бути втягнутим у цей конфлікт. Ми не помітили, як війна чи наші уявлення про неї, що базуються на історії, книгах, повідомленнях ЗМІ, трансформуються. І ХХІ століття засвідчило, що нові загрози можуть бути настільки ж критично важливими для національної безпеки, як і старі. Військові втрати США за весь період війни у В’єтнамі з 1965 по 1973 рр. склали приблизно 46 тис. чоловік. А в Нью-Йорку та Вашингтоні за один день загинуло, за середніми оцінками, 10—15 тис. чоловік. І цих втрат Штати зазнали, ще не перебуваючи в стані війни.

Україні, певно, не вдасться уникнути втягування у нову світову війну, що відбуватиметься за новими законами й у нових умовах (але я маю на увазі не пряму участь). Міжнародний тероризм не має кордонів. І лише окремі держави підтримують його офіційно, переважно ж це робиться приховано. Ситуація ускладнюється ще й тим, що у світі з’являються раніше невідомі технології, які можуть бути застосовані в новій світовій війні (наприклад, нанесення ударів по комп’ютерних мережах розвинених країн). Сюди ж належить і боротьба з допомогою засобів масової інформації. Зараз уже й Росія дійшла висновку, що не можна виграти війну, не використовуючи ЗМІ. Тож нинішня світова війна матиме геть інші форми. І Україна в умовах глобалізаційних процесів мимоволі буде втягнена в протистояння. Я в цьому глибоко переконаний. Події вже розгортаються і на території нашої країни: коли ЗМІ показують падіння двох веж у Нью-Йорку, Україна і її населення фактично теж втягуються у війну. Участь у ній не обов’язково має бути фізичною, досить психологічної, на яку, власне, і розраховують терористи. За допомогою ЗМІ формується атмосфера страху — за власне життя, за життя своїх дітей, за їхнє майбутнє. А якщо люди починають жити в стані страху, то стають неадекватними і політичні рішення.

Система безпеки, побудована за старими принципами, зараз не спрацьовує. І це стосується не лише США, а й усього світу. І коли ми говоримо про третю світову війну, то маємо на увазі не традиційну участь України в бойових діях на території тієї чи іншої країни, а внесок нашої країни у боротьбу з терористичними групами, мозковими і фінансовими центрами, що підтримують тероризм.

Я був дуже здивований, що терористи не продовжили низку терактів із застосуванням зброї, що є в розпорядженні слаборозвинених країн, а саме бактеріологічної та хімічної (не дай Боже, звісно). Недаремно ж США привели в стан готовності всю систему, щоб відбити подібну атаку. Вона може відбутися й у відповідь на каральні дії американців стосовно тих чи інших держав і народів, якщо вони їх розпочнуть. І такого розвитку подій я боюсь над усе. Адже заручниками цієї реакції можемо стати і ми: в умовах сучасних комунікацій використання бактеріологічної зброї не обмежується територією однієї країни, вона переноситься на інші держави, й автоматично робить їх учасниками так званої третьої світової війни.

Чи можуть терористів зацікавити наші трубопроводи? Згідно з дослідженнями західних спецслужб, десь у 50—60 % випадків об’єктами терактів стають нафто- і газотранспортні системи. Наприклад, у Сполучених Штатів постійна проблема з терористичними організаціями Латинської Америки, що регулярно підривають нафто- і газопроводи. Тобто у разі глобального конфлікту ми абсолютно не можемо виключати таку можливість. Транспортні артерії — дуже реальні, зручні і привабливі об’єкти для актів терору. До речі, коли розглядався проект транспортування азербайджанської нафти територією Туреччини, то курди пообіцяли, що без уваги ці нафтопроводи не залишать і постійно спрямовуватимуть на них свої дії.

Об’єктів, які становлять інтерес для терористів, на території України може бути багато. Наприклад, атомні станції. Або ось уже десять років говорять про можливість навіть не теракту, а просто аварії на греблі нашого водосховища — Київського моря. Вона може мати катастрофічні наслідки.

Об’єктом удару з боку чеченських терористів на території України, природно, може бути Чорноморський флот, його підрозділи морської піхоти, що брали участь у бойових діях у Чечні. І, до речі, не лише чеченських, а й арабських. Наприклад, якщо Росія об’єднає зусилля в боротьбі з тероризмом зі Сполученими Штатами (надасть їм можливість використовувати власні бази, вони об’єднають свої фінансові можливості, зусилля розвідслужб тощо), то, природно, це може викликати реакцію у відповідь, і на території України теж.

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, експерт з військово-політичних питань, доктор політичних наук

Віктор ЦИГАНОВ, завідуючий кафедрою національної безпеки Української академії держуправління при Президентові України

— Ситуація, яка розігрується сьогодні у світі, так чи інакше торкається не лише сьогодення, а й майбутнього нашої країни. За яких умов Україна може бути втягнена в конфлікт? Вона вже сьогодні в нього втягнена, але ще не бере в ньому яскраво вираженої участі. А конфлікт розгортається між гуманізмом і антигуманізмом. Найголовніше, чого слід боятися нашій державі, то це демонстраційних кроків, тобто проявів своїх устремлінь та інтересів через свою реакцію на те, що відбувається у світі.

Україну можуть утягнути в конфлікт як об’єкт тероризму. Власне кажучи, хоч як це парадоксально, терор в Україні уже відбувається — з допомогою засобів масової інформації. Йде постійна психологічна війна. Адже, з погляду суто фізичного, терор — це ж не знищення сил противника (для цього є війна, а для таємного знищення — диверсії), він завжди має іншу мету — порушити статус-кво, зробити паніку основним способом поведінки суспільства. Інакше кажучи, це психологічна війна.

Підтримка воєнних акцій нічого Україні не дасть. Підтримка якихось інших кроків, суто політичних, також не принесе бажаних дивідендів. Щодо звичайного засудження тероризму, то, знаєте, це нагадує російську приказку: мужик на пана сердився-сердився, а той і не помітив. Наша допомога може мати лише гуманістичний характер.

Чи може в Україні статися щось схоже на трагедію в Америці? Гадаю, так. Об’єктом терору може стати все, що має певну цінність для цього суспільства, що визначає характер його життєдіяльності й життєзабезпечення. Що слід зробити, аби уникнути цього? Гадаю, кроки для підвищення боєготовності мають сенс, головне — не звести всі зусилля до марширування Хрещатиком у дні параду. Необхідно також створювати потужні антитерористичні центри, не про людське око, одягнені не в жупани й шаровари зі списами (але якщо, зрештою, це допоможе боротьбі з тероризмом, то нехай будуть і шаровари). Більше професіоналізму. На жаль, останніми роками наша влада його не дуже охоче демонструє.

Передусім слід переглянути концепцію національної безпеки, оскільки чинна сьогодні вочевидь недостатня й навряд чи може бути керівництвом до дії. Ми досі не провели так званого менеджменту загроз. Ми не знаємо пріоритетності національних інтересів. Особисто я вважаю, що сьогодні для національної безпеки України найбільша загроза йде від самої влади — через її некомпетентність, неадекватну кадрову політику.

Кожна влада має єдиний сенс свого існування — добробут народу, який їй цю владу доручив. З цих інтересів і мусять виходити ті, хто ухвалює сьогодні зовнішньополітичні й державні рішення в Україні.