"Ми дивно стрілися і дивно розійдемось"

Після створення "дивної" коаліції в Молдові експерти розділилися на три групи.

Перші, назвемо їх умовно "песимістами", відводили альянсу проєвропейського блоку ACUM і проросійської Партії соціалістів щонайбільше півроку. "Оптимісти" вважали, що коаліційний уряд зуміє протриматися всі чотири роки каденції парламенту. Десь посередині між двома цими позиціями були "реалісти", які пророкували розкол коаліції 2020 року після початку кампанії виборів президента Молдови. Втім, найбільш реалістичним виявився "песимістичний" сценарій. Кабінет Маї Санду не протримався при владі й півроку.

12 листопада 63 депутати молдовського парламенту підтримали ініціативу Партії соціалістів про оголошення вотуму недовіри уряду. Іронія долі: соціалісти й ACUM пішли в червні на створення коаліційного уряду, щоби покінчити з правлінням Демократичної партії та її лідера Влада Плахотнюка, але саме завдяки голосам демократів цей уряд припинив роботу.

У партнерів по коаліції було чимало приводів для суперечок. І всі були впевнені, що причиною розлучення стане зовнішньополітичний курс. Однак тут сторони виявили готовність піти на компроміс. Президент Ігор Додон, який раніше виступав за розрив Угоди про асоціацію між Молдовою і ЄС, під час візиту до Брюсселя заявив про намір продовжити його імплементацію. Мая Санду зі свого боку готувалася відвідати з візитом Москву. Незважаючи на взаємне пікірування, сторони все-таки не переходили меж.

Каменем спотикання для коаліції стало питання призначення генерального прокурора. Едуард Харунжен, який обіймав цю посаду, подав у відставку. Уряд намітив масштабні зміни в системі правосуддя. Серед них - зміна порядку призначення генпрокурора. Раніше кандидатуру на цю посаду добирала й затверджувала Вища рада прокурорів (ВРП). У вересні було ухвалено закон, згідно з яким попередній добір кандидатів покладено на незалежну комісію при Міністерстві юстиції, а ВРП могла обрати генпрокурора зі списку, наданого комісією.

До конкурсу було допущено 16 кандидатів, серед яких - і кандидатура громадського активіста й адвоката Штефана Глігора. Саме на нього, судячи з усього, й робив ставку ACUM. Однак прізвища Глігора не виявилося в підсумковому списку з чотирьох осіб, який і мала розглянути Вища рада прокурорів. Це спричинило негативну реакцію не лише з боку громадянського суспільства. Прем'єрка Мая Санду запропонувала переглянути короткий список на тій підставі, що в ньому є людина, яку підозрюють у корумпованості. Міністерка юстиції Алеся Стамате зі свого боку оголосила, що не направлятиме списку фіналістів, оскільки один із членів комісії дав непропорційні бали, чим поставив у невигідне становище інших кандидатів. Під "одним із членів комісії" мався на увазі представник ПСРМ.

Зрештою Мая Санду вдалася до ризикованого кроку. Уряд узяв на себе відповідальність за поправки до процедури призначення генпрокурора. Згідно з ними, кандидатів на цю посаду обирає прем'єр-міністр, а потім уже подає їх Вищій раді прокурорів. Рішення уряду Санду пояснила тим, що молдовська юстиція потребує радикальних змін.

Однак незрозуміло, на що розраховувала прем'єрка, адже ініціатива партнерів по коаліції була цілком передбачуваною і бурхливою. Події понеслися наче снігова куля з гори. Соціалісти вимагають відставки міністра юстиції і виступили проти урядових ініціатив, мотивуючи це тим, що нова процедура робить генерального прокурора залежним від лідера однієї з політичних партій. А депутат від соціалістів Василій Боля публічно розірвав копію коаліційної угоди.

Посольства Росії, США, Румунії та делегація ЄС звернулися із закликами, що рясніли словосполученнями "конструктивний діалог", "консенсус", "вихід з політичного глухого кута". Ігор Додон двічі зустрічався з послами Сполучених Штатів і Росії. Варто нагадати, що саме позиція зовнішніх гравців стала вирішальною у подоланні червневої політичної кризи. Тоді в Росії заговорили про Молдову як приклад успішного співробітництва Вашингтона, Брюсселя та Москви. Нині, як видно, аргументи не були настільки ж сильними.

Напередодні голосування Мая Санду запропонувала соціалістам вихід з кризи - уряд надішле поправки до закону "Про прокуратуру", за який він узяв відповідальність, до Венеційської комісії. А натомість ПСРМ має відкликати вотум недовіри.Соціалісти відхилили пропозицію прем'єрки на тій підставі, що Венеційська комісія не дає оцінки законам, які набули чинності.

Що ж змусило Маю Санду піти ва-банк, і чим стала для неї відставка - виграшем чи поразкою?

Перша версія, яка напрошується сама собою, - прем'єр-міністерка має намір брати участь у президентській кампанії 2020 року. Щоправда, вибори відбудуться за рік, і для цього зовсім не варто було ставити під загрозу існування коаліції.

Але в уряді не могли не помічати, що останнім часом і сам Додон, і соціалісти істотно зміцнили свої позиції. Спочатку було відновлено контроль очільника держави над Службою інформації та безпеки, потім співробітника адміністрації президента було призначено керівником Національного центру боротьби з корупцією. Головою Конституційного суду (чи не за дивним збігом обставин?) було обрано депутата від Партії соціалістів Владимира Цуркана. І, нарешті, місцеві вибори принесли ПСРМ головний приз - посаду мера Кишинева, яку соціаліст Іон Чебан виборов у представника ACUM Андрея Нестасе.

Крім того, наближений до соціалістів телеканал Accent TV здобув право на ретрансляцію російського "Первого канала" і, змінивши назву на Primul in Moldova (Перший у Молдові), отримав також і ліцензію на ефірне мовлення. З огляду на популярність російських телепрограм у Молдові, соціалісти отримали серйозний інструмент впливу.

Ставало також очевидним, що президентові та його оточенню не були потрібні ні незалежне правосуддя, ні незалежний генеральний прокурор. І в міру посилення спроб щось змінити в цих сферах опір лише наростав би. Про самого Додона почали говорити як про людину, котра бажає не так позбутися спадщини Плахотнюка, як зайняти його місце в політиці та бізнесі.

У цих умовах спробувати гарно піти - "я прагнула змін, але мені не дали" - загалом не найгірший варіант для Маї Санду. Він дає можливість позбутися негативу, неминуче пов'язаного з провалами в реформі правосуддя та боротьбі з корупцією.

Тепер, згідно з Конституцією, парламент повинен впродовж трьох місяців призначити новий уряд. Інакше на Молдову чекають дострокові вибори. Загалом, молдовські політики повернулися в ту саму ситуацію, що й п'ять місяців тому. Втім, з істотними змінами. П'ять місяців марно не минули, і їх не викинеш з політичного життя, як слова з пісні. По-перше, Додон і соціалісти сильніші, ніж раніше, по-друге, незважаючи на відсутність Плахотнюка, демократи мають золоту акцію. Їхні голоси вирішили долю уряду Санду, вони ж можуть вирішити й долю нового уряду. І, як і раніше, у жодної з партій немає достатньої кількості мандатів.

Наразі проглядається кілька варіантів. Ймовірність створення нової коаліції ACUM-ПСРМ не надто висока. Ігор Додон заявляє, що готовий піти на новий альянс, але без Санду на чолі уряду, ACUM - теж готова, та лише за умови збереження попереднього складу уряду. Коаліція соціалістів і демократів де-факто вже є. Але юридичне оформлення відносин може стати проблематичним для ПСРМ і Додона, з огляду на сформований імідж демократів. Настільки ж токсичними виглядають демократи і для ACUM, хоча відсутність Плахотнюка цю токсичність трохи знизила.

І, нарешті, ще один варіант - "технократичний" уряд меншості, очільника якого запропонує президент і який буде затверджений, зокрема, й голосами демократів. Сама Демпартія до коаліції не увійде, а голосуватиме залежно від ситуації. Таке собі "заморожування" ситуації. Звісно, в таких умовах жодних "деолігархізацій", гучних корупційних викриттів і посадок очікувати не варто. Принаймні до початку президентської кампанії.

І найголовніше - такий "технократичний" уряд буде слухняним знаряддям у руках Ігоря Додона.

Президент Молдови продемонстрував свою прихильність саме останньому варіанту, запропонувавши очолити уряд своєму раднику Йону Кику. Примітно, що Кику був міністром фінансів в уряді демократів Павла Філіпа, тобто може бути прийнятною фігурою і для Демократичної партії.

Є в молдовської кризи й український вимір. Посилення проросійської Партії соціалістів і поворот Молдови на Схід, у бік тіснішого союзу з Росією, стане беззаперечною перемогою Москви, насамперед моральною. Хоча... можна згадати, як представник проєвропейської ACUM Андрій Нестасе голосував за повернення делегації Росії до ПАРЄ.

Збільшуються ризики врегулювання придністровського конфлікту на російських умовах шляхом надання Придністровському регіону широкої автономії. А цю модель цілком можуть запропонувати й Україні. Щоправда, жовтнева зустріч у Братиславі у форматі "5+2" і Баварська конференція щодо зміцнення заходів довіри закінчилися без особливих досягнень. Принаймні поки немає уряду, переговорний процес буде заморожено.

У підвішеному стані можуть опинитися деякі питання двосторонніх відносин, наприклад питання демаркації українсько-молдовського кордону. Незрозумілим є майбутнє спільних прикордонно-митних постів на його придністровській ділянці. Уряд Санду планував збільшити їх кількість. Придністров'я ж вважає ці пости "блокадою". З огляду на досить теплі стосунки Ігоря Додона і придністровського лідера Вадима Красносельського, незрозуміло, чи створюватимуть їх і надалі.

Ігор Додон, за деякими даними, давно шукає нагоди зустрітися з українським керівництвом. І не виключено, що це йому вдасться.

Втім, Україна впродовж уже кількох місяців так і не спромоглася призначити посла до Республіки Молдова, що обмежує її можливості якось впливати на ситуацію в цій країні.