Марокко: чергове передвиборне загострення

7 жовтня в Марокко відбулися чергові парламентські вибори.

Волевиявлення громадян цієї невеликої, але досить важливої для регіональної архітектури безпеки країни, яка на даний момент є одним із претендентів на лідерство в Північній Африці, підсумує п'ятирічне правління уряду під егідою представників пов'язаної з рухом "Братів-мусульман" Партії справедливості та розвитку, що прийшла до влади на хвилі протестів 2010-2011 рр.

Головним суперником ісламістів цього разу є близька до королівського двору Партія справжності і модернізму (ПСМ), яку формально зараховують до ліберальних, але яка де-факто є провідником політики короля. Її лідер Фуад Алі аль-Хімма - екс-заступник міністра внутрішніх справ, а також близький друг і однодумець короля Мохаммеда VI.

На відміну від більшості країн, охоплених т.зв. "Арабською весною", королівство змогло порівняно нормально пережити протестні виступи. У цьому велика заслуга чинного правлячого монарха, який погодився прийняти нову конституцію. Серед іншого вона передбачає розширення повноважень парламенту і прем'єр-міністра, якого висуває партія-переможець на виборах. Також конституція 2011 р. розширила права регіонів і затвердила незалежність судів. Однак король залишається досить впливовою фігурою в марокканській політиці, зберігаючи контроль над армією та всіма службами безпеки, зовнішньою політикою й губернаторами.

Попри це, на хвилі протестних настроїв, як і в більшості інших країн "Арабської весни", на парламентських виборах перемогли ісламісти. Саме тоді Партія справедливості та розвитку (ПСР), пов'язана з "Братами-мусульманами", виграла і сформувала нині правлячий уряд. Однак ісламісти з часом значно втратили завойовані позиції. Причиною цього стали як зменшення зовнішньої підтримки через загальне ослаблення "Братів-мусульман" у регіоні (особливо після військового перевороту в Єгипті), так і внутрішні марокканські суперечності. Зокрема, невдовзі після виборів із правлячої коаліції вийшла світська Партія незалежності. Як наслідок, марокканські ісламісти погодилися не ставити своїх людей на значну частину ключових посад у державі. За перші три роки перебування ПСР при владі з 400 осіб, призначених на високі державні посади, лише десятеро були членами цієї партії. Звісно, представники ПСР виправдовуються тим, що насамперед звертають увагу на професіоналізм, а не на партійну приналежність.

Уже тепер зрозуміло, що ні роялісти, ні ісламісти не зможуть отримати більшість у парламенті. Тому обидві конкуруючі сторони намагаються залучити на свій бік інші дрібні партії, а ті, своєю чергою, намагаються мати максимум вигоди з цього. Зокрема, і ПСР, і ПСМ вже заручалися підтримкою соціалістів: Партія прогресу і соціалізму виступає на боці ПСР, ну а Соціалістичний союз народних сил - відповідно, ПСМ. Більшість інших партій чекають остаточних результатів, щоб запропонувати свої голоси переможцям у складі правлячої коаліції.

Приміром, центристське "Національне незалежне об'єднання", яке так чи інакше було присутнє в коаліції майже завжди з часу свого заснування в 1978 р., швидше за все, приєднається до наступної урядової коаліції, незалежно від переможця. Інша відверто роялістська й центристська партія - Конституційний союз - має більш конфронтаційну позицію щодо ПСР і навряд чи приєднається до наступного уряду, якщо ісламісти виграють. Третя центристська партія, Народний рух, більш поміркована стосовно ісламістів і вже в принципі погодилася бути частиною коаліції на чолі з ними. Проте вони також готові й до співпраці з ПСМ у разі їхньої перемоги. Нарешті, націоналістична партія Істікляль, колишній член першої правлячої коаліції ПСР, також сигналізує про свою готовність працювати з "Братами-мусульманами" знову.

Уже зараз ПСМ заявила, що в жодному разі не співпрацюватиме з ісламістами й не хоче бути просто партнером по коаліції з ПСР, але прагне витіснити ісламістів і замінити їх як у ролі правлячої партії. Таким чином, марокканське суспільство виявилося розділеним на два протиборчих табори, які ведуть досить брудне, хоча, за мірками арабського світу, звичне протистояння.

Як приклад виділимо події 25 липня, коли в пресу просочився список осіб, переважно державних службовців, які придбали близько 70 земельних ділянок неподалік Рабата за цінами, значно нижчими від ринкових. Серед них були королівські радники, губернатори й популярні політики, а також міністр внутрішніх справ Мухаммед Хассад і міністр фінансів Мохамед Буссаїді. У середньому вони заплатили по 350-370 марокканських дірхамів (36-38 дол.) за квадратний метр, тоді як ринкова вартість становить близько 4500 дірхамів (465 дол.). Ситуація погіршилася тим, що на тлі суспільного невдоволення, викликаного скандалом, Рабатське міське агентство закрило онлайн доступ до перегляду поточних цін на землю, а брокери, ознайомлені з ринком нерухомості в цьому районі, стверджували, що фактична ціна становить 25 тис. дірхамів (2600 дол.).

Кульмінацією ж протистояння став марш близько 9 тис. протестувальників, що відбувся 18 вересня. Учасники маршу вимагали відставки чинного прем'єр-міністра Абделя Бенкірана. ПСР неофіційно звинуватила ПСМ і міністерство внутрішніх справ в організації маршу.

Картина ситуації, що склалася в країні, була б неповною без висвітлення ставлення глави держави до нинішнього протистояння. Як уже згадувалося, правлячий монарх є не останньою за впливом фігурою в Марокко. Слід зазначити, що впродовж усієї новітньої історії цієї країни королі Марокко для контролю над політичним життям у країні створювали партії-сателіти з різними ідеологічними платформами та використовували боротьбу між ними й ісламістами, щоб самим посісти позицію арбітра. Певною мірою кабінет міністрів на чолі з ПСР вигідний монархії, оскільки готовий проводити непопулярні реформи. Зокрема, зараз на порядку денному - реформи пенсійного забезпечення, правосуддя, провести які не наважувалися попередні уряди. Якщо реформи ісламістів будуть успішними, підтримку уряду розцінять ​як заслугу монархії, а якщо проваляться - король уникне прямої відповідальності.

З іншого боку, посилення ПСР теж небажане, оскільки дозволить ісламістам ефективніше відстоювати свої позиції з ведення зовнішньої та внутрішньої політики, що далеко не в усьому тотожні баченню монарха, особливо враховуючи глобальний розмах діяльності "Братів-мусульман". Король де-факто ексклюзивно приймає рішення з низки тривалих і стратегічних питань, від зовнішньої політики до великих інфраструктурних проектів і статусу Західної Сахари. За решту (як правило, короткострокових) питань, як, наприклад, бюджетно-податкова політика, транспорт і туризм, відповідають парламент і уряд, таким чином маючи можливість перешкоджати політиці монарха.

Тому не дивно, що на цьому етапі Мохаммед VI дотримується нейтралітету. Наприклад, 30 липня, виступаючи з промовою, він закликав виборців діяти "з чистою совістю" і "мати на увазі інтереси країни та громадян" під час майбутніх виборів: "Я закликаю виборців діяти в дусі доброї совісті й мати на увазі інтереси країни та громадян під час виборів, незалежно від міркувань будь-якого роду…я також закликаю політичні партії підтримати представників, які відповідають вимогам компетентності, сумлінності, відповідальності та чуйності, щоб служити громадянам".

Особливістю цих виборів також є і неможливість для обивателя орієнтуватися на рейтинги партій. Причина - офіційна заборона міністерства внутрішніх справ від 23 серпня на публікацію будь-яких опитувань громадської думки стосовно майбутніх виборів. Офіційне формулювання - "щоб зберегти довіру та прозорість виборчого процесу". Проте, за оцінками марокканських експертів, ПСР може очікувати на 25-30% голосів, ПСМ - 25-27%, а міноритарні партії, зокрема Національне незалежне об'єднання, Істікляль, Конституційний союз і Народний рух, можуть розраховувати на результати від 5 до 10%.

Підсумки виборів покажуть, чи зможуть Партія справедливості та розвитку, зокрема, і "Брати-мусульмани" загалом повернути собі колишні позиції й реабілітуватися після низки невдач у Єгипті, Тунісі та Лівії, довівши тим самим спроможність свого бачення майбутнього мусульманського світу. Від цих виборів залежить, чи зможе Марокко продовжити модернізацію і в перспективі стати лідером усього регіону.