Лівія. Рік по тому

16 березня, 2012, 16:50 Роздрукувати Bипуск № 10, 16 березня-23 березня 2012р.
Відправити
Відправити

По приїзді до Бенгазі через рік після початку революції автор не виявив жодних, навіть символічних ознак прогресу, крім буму малого бізнесу, порожніх блокпостів та повної відсутності стрілянини трасерами в нічне небо.

17 лютого Лівія відзначала першу річницю революції. Офіційно жодних заходів і гулянь проводити не планували з поваги до загиблих співвітчизників. Тому в Тріполі святкування вилилося у стихійні народні гуляння на Зеленій площі, яка нині називається Майданом мучеників. Гадаю, що в ніч з 17 на 18 лютого в Тріполі не менш як мільйон доларів полетіло в небо у вигляді феєрверків. По всій Лівії вивісили близько семи мільйонів прапорів. Журналіст Die Welt, який минулого року працював у Тріполі, зауважив: «Жителі Тріполі - цинічні прагматики і конформісти. Торік вони з не меншим ентузіазмом розмахували зеленими прапорами Джамахірії. Вони подібні до торговельних кораблів, які воліють ходити під будь-яким зручним прапором».

Однак напередодні настрої по всій Лівії були іншими. У столиці до самого 17 лютого подейкували, що слід очікувати швидше Варфоломіївської ночі. Побоювалися збройних нападів прибічників Каддафі. З іншого боку, говорили, що треба взяти штурмом міністерства та інші держустанови і викинути людей полковника на вулицю прямо з кабінетів. З початку лютого в Тріполі на порядок посилили режим безпеки - з’явилося значно більше блокпостів, перевірки машин і документів стали майже тотальними.

У столиці повстання прибічників Каддафі не сталося ні до, ні після 17 лютого. Але привід для роздратування справді був. Як сказав один з жителів Тріполі, який підвозив автора у своєму новому «БМВ»: «З минулого вересня у нас, за великим рахунком, помінялися тільки прапор і національний гімн».

Діагональ влади

З моменту встановлення в Тріполі нової влади та призначення перехідного уряду на центральному рівні встановилася своєрідна система двовладдя в особі Національної перехідної ради (НПР) на чолі з Мустафою Абдель Джалілем і власне перехідного уряду Абдель Рахіма Аль-Кііба. НПР так і залишилася «чорною скринькою» - список членів офіційно не оприлюднено і не підтверджено навіть після витоку в пресу. Мустафа Абдель Джаліль персонально диктує остаточні рішення кабміну. Після перших ста днів перехідного уряду Аль-Кііба можна констатувати, що головною метою діяльності кабінету міністрів є своєчасне оформлення зарплатних відомостей, відновлення ситуації до рівня 2010 року та відкладання глобальних проектів «на потім», тобто після ухвалення нової конституції та виборів, призначених на червень цього року.

У перехідному уряді взагалі не видно яскравих фігур. Складається враження, що нинішні міністри займаються переважно «кермуванням потоками», а не створенням власних політичних перспектив. Швидше за все, на політичну арену повернуться міністри воєнного бенгазійського періоду - колишній прем’єр-міністр Махмуд Джибріль і колишній міністр нафти і фінансів Алі Тархуні, котрі оголосили про створення власної партії, яка збирається брати участь у виборах. Порівняно з минулим роком довіра до голови НПР Мустафи Абдул Джаліля сильно впала. Лівійцям уже почали набридати його різкі необачні заяви щодо того чи іншого питання і спростування своїх слів наступного ж дня. А також постійні заклики до всіх «потерпіти й почекати», поки Джаліль розбереться з конфліктами ідей та інтересів усередині НПР.

На відміну від Тунісу і Єгипту перспективи місцевих ісламістів у Лівії видаються менш переконливими. Тут створення первинних організацій та боротьба за уми виборців у них іще попереду. Разом з тим у країні значно більшу небезпеку вбачають у групах салафітів, котрі з минулої осені почали піднімати голови. Їхній характерний почерк і коник - боротьба з пам’ятниками і могильний вандалізм. У листопаді вони відзначилися оскверненням гробниць у мечетях міст Західної Лівії, включаючи Тріполі. Там їх утихомирювали загони міліції та демонстрації місцевих жителів. У Бенгазі схиляються до думки, що руйнування пам’ятника Гамалю Абдель Насеру та осквернення місцевого військового кладовища - теж справа рук салафітів. Усе питання в тому, наскільки далеко дозволять зайти озброєним салафітам тотально озброєні місцеві жителі і місцева влада.

Качаючи нафту і гроші

Поки що найкращий стан справ у міністра нафти. У його відомства найпростіше завдання: відновити обсяги видобутку нафти в рамках уже підписаних контрактів і встановленої для Лівії квоти ОПЕК. Нинішня динаміка зростання видобутку показує, що довоєнного рівня в 1,6 млн. барелей на добу, можливо, буде досягнуто вже до кінця нинішнього місяця. Хоча очікувалося, що це забере півтора року.

Постійний приплив грошей від продажу вже в лютому повернув на довоєнний рівень і курс національної валюти. Як у банках, так і на чорному ринку долари міняють на лівійські динари за офіційним курсом 1,25 динара за один долар, тоді як рік тому в Бенгазі міняйли давали за долар 1,85 динара. У грудні столичні банки поновили надання послуг з обслуговування комерційних операцій. Також збільшено ліміт на зняття готівки з рахунків. Минулої осені жителі столиці могли знімати не більш як 750 динарів на місяць. Тепер ліміт збільшено до 10000 дол.

Однак витрачання урядом отримуваних від продажу нафти коштів викликає багато запитань навіть у жителів столиці. Ніхто не може сказати по кожному конкретному міністерству, куди йдуть гроші крім виплат зарплат? Особливо зважаючи на те, що всі великі будівельні проекти заморожено, включаючи такі пріоритетні, як уже розпочаті проекти будівництва житла. Міністерство житлового будівництва поки що нічого не обіцяє будівельним компаніям, котрі вже півроку насідають на столичних чиновників з вимогою розплатитися за здані проекти і продовжити фінансування вже розпочатих.

Слабкість силовиків

Справжні авгієві стайні дісталися силовикам - міністерствам оборони і внутрішніх справ. У них немає можливості залишити щось на майбутнє. Головна проблема - розпуск і реінтеграція збройних загонів (міліції) по всій країні, включно зі столицею. Те, що загони міліції, а не армія і поліція тримають під контролем усі лівійські міста, пояснюється кількома причинами. По-перше, стара лівійська поліція була значно корумпованішою, ніж будь-яка пострадянська. Лівійський даїшник міг дати фору будь-якому українському. Але іноземців, зокрема й українців, не чіпали.

Коли в Бенгазі влада Каддафі повністю впала протягом чотирьох днів, поліцейські ризикнули вийти на вулицю у формі тільки у квітні, після того як їх умовили повернутися на службу. Тріполі брали не генерали й полковники, які перейшли на бік повстанців, а цивільні добровольці, котрі вчилися воювати вже в перебігу війни.

По-друге, у Лівії повторився ефект «ленінської колоди на суботнику». Якщо під час війни всіх повстанців було близько 60 тисяч, то після закінчення війни їх раптом стало 200 тисяч. Наплодилося також і загонів із просто дивовижними назвами. Найбільше мені запам’ятався трафарет «Загін побутової електроніки» на одному з джипів. Цей загін було сформовано з молодих людей, які живуть на вулиці, де торгують холодильниками і телевізорами.

У самому Тріполі, для якого вся війна звелася до договірної капітуляції на милість переможця, наразі офіційно зареєстровано понад 130 тисяч «революційних бійців». Міністерство оборони досі завалене купою особових справ та перевірками, чи справді кожен конкретний боєць був на лінії фронту і від якого загону. Сенс записуватися сьогодні в «революціонери» - це дістати дозвіл на зброю, а найголовніше - сісти на шию уряду й отримувати платню за несення патрульної служби. Можливість «заробити» гроші таким чином набагато вища, ніж сидіти вдома й чекати, коли уряду спаде на думку почати платити допомогу у зв’язку з безробіттям.

Міліція на два кінці

Ситуація з озброєною міліцією, особливо в Місраті, - найбільша пляма на репутації як лівійської влади в Тріполі, так і самої Місрати. Немає сенсу коментувати випадки катувань, масових депортацій, збройних зіткнень у столиці та інших місцях. Це факти, доведені пресою та міжнародними організаціями. Центральний уряд де-факто не має своїх представників на місцях і покладається в основному на доповіді командирів загонів. Тріполі починає сумніватися в рапортах, тільки коли трапляються явні НП, як було наприкінці січня в Бані-Валіді.

Але, з іншого боку, якщо порівнювати, наприклад, з Іраком, то треба визнати, що міліцейські загони в Лівії зуміли забезпечити набагато вищий рівень безпеки в містах, ніж уся іракська армія, поліція, американські війська, приватні охоронці, разом узяті. Прилетівши в Тріполі, Бенгазі або Місрату, можна взяти таксі, поїхати в готель і ходити вулицями, а не наймати приватних охоронців на броньованих джипах та селитися за бетонним муром заввишки п’ять метрів.

Державні силові органі Лівії на сьогодні не можуть повністю замінити міліцію навіть у столиці. Сайфа аль-Іслама, сина Каддафі, досі перевозять у Зінтані з будинку в будинок, бо міністерство внутрішніх справ не має в’язниці у придатному стані та з надійною охороною.

Не можна сказати, що ситуація зовсім законсервувалася. Вона змінюється, але мікроскопічними темпами. Минулого тижня зінтанський загін оголосив про готовність передати під контроль уряду столичний аеропорт. У місті Куфра на південному сході Лівії, де наразі перебуває автор цих рядків, уже власне лівійська армія проводить першу бойову операцію зі встановлення контролю над містом замість місцевої міліції.

Бенгазійські федералісти

Напевно, коли НПР і міністри перебралися до Тріполі, вони полінувалися залишити після себе прощальну записку: «Усім - спасибі. Усі - вільні!».

По приїзді до Бенгазі через рік після початку революції автор не виявив жодних, навіть символічних ознак прогресу, крім буму малого бізнесу, порожніх блокпостів та повної відсутності стрілянини трасерами в нічне небо.

У Бенгазі нарешті визначилися з оригінальною назвою революційного майдану. Тепер його називають Майданом альпіністів - на честь тих, хто видерся на місцевій сцені спочатку до мікрофона, а далі - у високі кабінети в Тріполі. Міський форум перемістився на іншу площу.

Але Майдан альпіністів знову заповнився народом, щойно почалися розмови про федералізм.

Ваш кореспондент побував на «Конференції народу Кіренаїки», яка відбулася шостого березня, взагалі-то, навіть не в Бенгазі, а на порожньому складі миловарні в промзоні Квейфії - міста-супутника Бенгазі. Коли мій місцевий товариш, прихильник федералізму, побачив присутніх, він розчаровано промовив: «Гм-м, я очікував тут побачити федералізм, а натомість бачу нафталіновий трайбалізм».

Так, у перших рядах сиділи «весільні генерали» - старійшини племен, які реально мають хіба що моральний авторитет завдяки походженню та зрілому віку, але не мають ані політичної влади, ані фінансових, ані військових ресурсів.

Аргументи на користь федералізму почали звучати ще десь із грудня. Вони зводяться ось до чого: «Всі погані новини й проблеми стаються в Західній Лівії. У нас уже повний порядок і стабільність. Скільки ми мусимо чекати, доки вони там розберуться? 80% нафти видобувається на сході Лівії, але всі гроші осідають у Тріполі, а на регіон Бенгазі не виділяється взагалі нічого - ні в часи Каддафі, ні тепер. У перехідній раді 110 місць для представників західної Лівії, і тільки 60 - для сходу. Так, тут живе менше людей, але ми не зможемо захистити свої інтереси, бо завжди перебуватимемо в меншості, навіть у вибраному парламенті. Нам просто потрібно, щоб ми мали право вирішувати бодай частину питань на місці, а не залежали від доброї волі Тріполі як у часи Каддафі, так, на жаль, і тепер».

У самому Бенгазі на рівні вулиці реакція на слово «федералізм» виявилася переважно різко негативною. Це, з одного боку, розчарувало прихильників федералізму, які усвідомили, що народ їх не зрозумів. Зате, з другого боку, їх потішила реальна можливість знову потрапити на перші шпальти ЗМІ, і найголовніше - нагадати про Бенгазі уряду в Тріполі, який уже заявив про роботу над проектом із децентралізації владних повноважень.

Самим контролювати видобуток нафти в Бенгазі не планували. Переважно тому, що це неможливо технічно. Нафту качають і транспортують у морські термінали не з міських дворів Бенгазі, а з ненаселених пустельних територій. І Бенгазі, хоч би як хотів, не зможе забезпечити охорону розтягнутих на сотні кілометрів нафтових комунікацій. Рівно рік тому Алі Тархуні справді планував видобувати й продавати нафту через Катар до повалення Каддафі. Але всього через два-три тижні невеликої серії диверсійних нападів на насосні станції виявилося достатньо, аби повністю зупинити видобуток нафти аж до закінчення війни. Алі Тархуні, до речі, теж висловився проти федералізації.

А що Україна?

Незважаючи на страусину позицію української держави в лівійському конфлікті, ставлення до нашої країни можна охарактеризувати як стримано-позитивне. Український бренд у Лівії - офтальмологи Києва й Одеси. Окрім того - тільки наші лікарі в самій Лівії, Андрій Шевченко та Євро-2012.

Слабкі позиції України в Лівії, як у часи Каддафі, так і тепер, - наслідок деградації і втрати конкурентоспроможності самої України на інших ринках. Чи зможуть українські будівельники конкурувати з турецькими, сири - з італійськими, університети, літаки - з європейськими та американськими - запитання риторичне. Але те, що Україна успішно експортує на інші ринки, знайде покупця, передусім у приватному секторі.

Наприклад, мій давній бенгазійський знайомий, який до революції продавав підшипники і приводні паси по всій Лівії, недавно похвалився, що його бізнес після війни знову пішов угору. І попросив дати контакти українських виробників підшипників, щоб укласти агентську угоду й розширити асортимент пропонованої продукції. Зокрема, український шоколад у Тріполі розкуповували за півгодини. На державному рівні слід узяти до уваги, що найбільш пріоритетне завдання для Лівії - організація охорони кордонів. Для цього насамперед знову потрібно привести в робочий стан військово-повітряні сили, оснащені радянськими вертольотами і літаками, з яких одиниці можуть піднятися в повітря. Гадаю, український ОПК здатний запропонувати й інші технічні рішення для лівійських прикордонників та армії.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК