Ліцензія на вседозволеність

«Підтвердження Асамблеєю повноважень російської делегації жодною мірою не означає визнання, навіть неявного, анексії Криму Російською Федерацією», — сказано в резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ), прийнятій сьогодні у Страсбурзі під час першої сесії 2021 року. Для любителів статистики зазначимо: 107 голосами «за», 36 — «проти» і 24 «утрималися» повноваження делегації країни-агресора було підтверджено.

Дотримуватися прав людини, судячи з останніх подій, пов'язаних із поверненням на батьківщину врятованого від отруєння «Новічком» Алєксєя Навального, в Росії так і не навчилися. Але вчити інших можуть. Отримали європейську ліцензію.

Повноваження підтверджені більшістю голосів однієї з найстаріших правозахисних організацій Європи. Підтверджені після того, як делегати Асамблеї одностайно засудили ситуацію, що склалася навколо Алєксєя Навального. Який виграв у Європейському суді з прав людини за п'ять років позовів із Росією понад 200 тисяч євро. І рішень цього суду Росія не виконує згідно зі своєю конституцією.

Позиція стосовно належності Криму Україні з'явилася в тексті резолюції стараннями української делегації. І виявилася єдиною правкою, внесеною в текст, із усіх, поданих з участю нашої делегації у Страсбурзі.

І це, за ідеєю, має означати, що, хоча бій і програно, результат кампанії (йдеться виключно про події під склепінням Палацу Європи в Страсбурзі) ще не визначений. Бо під час літньої сесії в червні ПАРЄ може повернутися до питання повноважень російської делегації. На той час, можливо, буде готовим звіт за результатами моніторингу дотримання прав людини в Росії. Так принаймні, посилаючись на українську делегацію, повідомляють інформаційні агентства.

На жаль, і цього разу делегати Парламентської асамблеї продемонстрували, що, коли йдеться про Росію, духу в них вистачає лише на постановку питання. Нагадаємо: після заяви глави делегації України Марії Мезенцевої було проведено голосування, в результаті якого більшість підтримала ідею українського представника про опротестування повноважень делегації РФ відповідно до статті 8 Регламенту Парламентської асамблеї.

Схоже, парламентарії з різних країн (переважно Старої Європи), дослухалися до заклику міністра закордонних справ Німеччини Гайко Мааса, який звернувся до них із проханням «не спалювати мостів». І запопадливо стали гасити тліючі вуглики.

Депутати «забалотували» навіть невинну правку про те, що Асамблея залишає за собою право анулювати повноваження російської делегації на літній сесії, якщо не будуть задоволені вимоги та рекомендації зазначеної резолюції.

Цілком імовірно, і не будуть. Бо відповідний пункт резолюції, при правильному прочитанні (а росіяни, як свідчить досвід роботи Тристоронньої контактної групи, читати «вміють»), нікого ні до чого не зобов'язує. Судіть самі: «Асамблея сподівається, що її пропозиція предметного діалогу приведе до відчутних і конкретних результатів. Вона пропонує Моніторинговому комітету підготувати звіт про виконання Російською Федерацією її зобов'язань за першої ж нагоди».

Одне слово, суворо так наказали вишукати можливість. Чи знайдеться вона – хтозна. Як свідчить літопис непростих відносин Росії та Ради Європи, Росія в попаданні кандидатом на виліт — далеко не новачок. Про це трохи нижче.

Росіяни прибули до Страсбурга на чолі з Петром Толстим. Тим самим, який неодноразово «радував» своїми ксенофобськими висловлюваннями. Одному з них саме виповнюється чотири роки. У ранзі віцеспікера Держдуми Толстой дозволив собі таку оцінку: «…люди, які є внуками й правнуками тих, хто валив наші храми, вискочивши там… з-за межі осілості з наганом у сімнадцятому році, сьогодні їхні внуки й правнуки, працюючи в різних інших дуже шанованих місцях — на радіостанціях, у законодавчих зборах, — продовжують справу своїх дідусів і прадідів». Зважаючи на те, що вчора відзначався Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту, — досить показова цитата. Але, на відміну від ревного ставлення європейців до кожного слова, сказаного в Києві, у Страсбурзі досить нейтрально поставилися до погроз «нових толстовців».

«Звісно, на жодні ультиматуми, санкції та обмеження повноважень наша делегація ніколи не погодиться. Якщо рішення буде прийнято про обмеження повноважень будь-котрого з членів нашої делегації, ми муситимемо залишити цей майданчик», — заявив Толстой під час сесії.

Що ж, надворі XXI століття, можливо тому глава російської делегації не став цитувати свого духовного вчителя Владіміра Вольфовича Жириновського, який на пресконференції у стінах Палацу Європи наприкінці століття попереднього прорік: «А ви виключіть Росію, спробуйте! Не вийде — ми вносимо у бюджет 12 відсотків!»

Справді, з моменту прийому Росії в Раду Європи Москва неодноразово зазнавала критики з боку країн-учасниць за обмеження прав людини, війну в Чечні, згортання демократичних свобод і утиск ЗМІ. Так звана «друга чеченська війна» у 2000 році, фактично, поставила Росію на межу виключення з Ради Європи, однак санкції обмежилися лише позбавленням слова її делегації в Парламентській асамблеї.

Надія прищепити Росії європейські цінності не полишала делегатів європейських парламентів у ПАРЄ, практично, ніколи. Єдиний випадок, коли у Страсбурзі проявили характер, попри палкі вмовляння тодішнього Генерального секретаря Ради Європи Турбйорна Ягланда, що, мовляв, громадяни Росії не зможуть звертатися по захист у Європейський суд із прав людини, був пов'язаний із анексією Криму. 2014 року російську делегацію в ПАРЄ позбавили основних повноважень. Делегатам РФ заборонили обіймати керівні посади в ПАРЄ і брати участь у її моніторингових місіях.

У відповідь на ці рішення Росія відкликала свою делегацію і з літа 2017 року відмовилася платити внески до бюджету Ради Європи. Наприкінці 2018-го Росія висунула умову, що делегація повернеться лише після того, як у регламент ПАРЄ буде внесено правку, котра забороняє позбавляти національні делегації права голосу під час сесій. Зрештою, регламент змінили, і російська делегація повернулася під склепіння Палацу Європи.

Українські депутати, коментуючи цей крок, попереджали: повернення російської делегації означає кінець ПАРЄ. Європейська преса виступила не менш категорично. Вони мали рацію. Значимість Ради Європи продовжує падати.

Дуже жаль, зокрема й згадуючи колишні заслуги однієї з найстаріших правозахисних організацій Європи у процесі демократизації континенту після розвалу комунізму.

Більше статей Михайла Білецького читайте за посиланням.