Курдський фронт

На Близькому Сході готуються до чергової війни. Цього разу — турецько-іракської. Анкара, після того як турецький парламент вирішив видати урядові Реджепа Ердогана санкцію на проведення воєнної операції в Північному Іраку проти бойовиків Робітничої партії Курдистану (РПК), сконцентрувала стотисячне угруповання військ на турецько-іракському кордоні. Нині армія веде бойові дії в розташованих біля кордону турецьких провінціях Ширнак, Хаккярі та Сіїрт, де переховуються загони РПК. Також армія силами свого спецназу проводить точкові операції на іракській території, переслідуючи «апочистів» (так ще називають членів цієї ліворадикальної курдської партії) на відстані до 40—50 кілометрів.

Такі рейди спецназу не рідкість в історії турецько-курдського конфлікту: за останні півтора десятиліття турки не раз вторгалися в Ірак, намагаючись розгромити бази РПК. Але сьогодні ця звичайна прикордонна операція загрожує переростити в масштабне збройне вторгнення. Яке, своєю чергою, може підірвати крихку конструкцію відносин племен, місцевих політичних лідерів та американської адміністрації в цій найбільш стабільній частині Іраку і ввергнути іракський Курдистан у хаос. Проте це не лякає Анкару. «Ціна не має ваги. Її буде заплачено», — так Реджеп Ердоган прокоментував можливі наслідки турецького вторгнення в Ірак.

Турецькі військові й політики по-своєму праві: у нинішніх умовах без воєнної операції на території Північного Іраку майже неможливо розв’язати проблеми проникнення бойовиків РПК, які от уже близько чверті століття ведуть боротьбу за створення незалежної курдської дер­жави на південному сході Ту­реччини. Незважаючи на досягнуті домовленості між прем’єр-міністрами Туреччини й Іраку та обіцянки Вашингтона вирішити проблему РПК, протидіяти бойовикам не можуть ані іракці, ані війська коаліції. Користуючись складним рельєфом місцевості, відсутністю прикордонного контролю з боку іракської влади, заступництвом місцевих політиків і племінних вождів, які мають на меті свою користь, «апочисти» безперешкодно проникають до Туреччини, де атакують блок-пости військових і поліцейські дільниці. «Ми завжди поважали суверенітет Іраку. Але реальність така, що терористична організація, яка базується на іракській півночі, ставить під загрозу територіальну цілісність Туреччини», — заявляє турецький прем’єр-міністр, аргументуючи потребу проведення антитерористичної операції. Зовсім інакше сприймають ситуацію в Багдаді.

Там визнають, що не можуть контролювати турецько-іракський кордон і район гірського хребта Канділь, де розташовані табори РПК. Водночас можливе вторгнення турецьких солдатів на північ Іраку розглядається іракськими політиками як напад на їхню країну. Вони обіцяють, що турецьким військам дадуть відсіч воєнізовані загони курдської автономії — пешмарга. Крім того, Багдад погрожує припинити подачу нафти по двох північних трубопроводах у турецький порт Джейхан: щодня ними надходить до 300 тисяч барелей нафти з родовищ Кіркука. При цьому іракці сподіваються на сприяння американців у врегулюванні виниклої кризи: як окупаційні війська ті повинні гарантувати безпеку Іраку.

А Сполучені Штати опинилися в непростій ситуації. З одного боку, після того як на початку жовтня комітет з іноземних справ Конгресу США затвердив проект резолюції про визнання геноциду вірменів у 1915 році, відносини між стратегічними союзниками — Вашингтоном та Анкарою — переживають не найкращі часи. З огляду на те, що через Туреччину до Іраку йде 70% усього, що потрібно для забезпечення окупаційних американських військ, Білий дім не може дозволити собі погіршення відносин. З другого боку — іракські курди самі вірні союзники американців в Іраку, і північ цієї країни найбільш спокійний регіон.

На сьогодні Вашингтон підтримує уряд Іраку і керівництво курдської автономії та посилює дипломатичний тиск на Туреччину з тим, щоб турки відмовилися від ідеї широкомасштабної воєнної операції на території Іраку. «Ми не підтримуємо воєнного вирішення питання і працюємо з усіма сторонами, щоб знайти вихід із кризової ситуації», — заявив старший радник держсекретаря Девід Саттерфільд, який курирує питання Іраку. Проте наскільки досягнуть успіху американці у своїх дипломатичних зусиллях, стане зрозуміло після 5 листопада, коли відбудеться зустріч президента США та прем’єр-міністра Туреччини. Доти, схоже, ніяких масштабних воєнних дій не буде. Принаймні в Анкарі кажуть, що почнуть воєнну акцію на півночі Іраку тільки якщо вичерпають усі дипломатичні методи розв’язання конфлікту.

Поки ж американці й іракці намагаються за допомогою наявних у них ресурсів вирішити проблему перебування в Північному Іраку бойовиків РПК. Американ­ці, наприклад, діляться з турками розвідінформацією. Крім того, за даними Chicago Tribune, в адміністрації Буша розглядають питання про підтримку Туреччини авіацією та наземними силами. Своєю чергою, влада Іраку обіцяє закрити всі представництва РПК по країні і перекрити джерела фінансування. Але чи вистачить цих заходів для того, щоб запобігти вторгненню до Північного Іраку турецької армії? Адже у влади Іраку та керівництва курдської автономії недостатньо сил і можливостей, щоб боротися з РПК. З різних при­чин вкрай малоймовірним здається, наприклад, що іракці зможуть виконати дві основні вимоги турецької влади — закрити в Північному Іраку табори бойовиків РПК і видати Туреччині лідерів цієї партії.

Відсутність результатів може дати Анкарі формальний привід для початку великомасштабної воєнної операції, оскільки, схоже, намір розгромити бази РПК — тільки одна з цілей, яких прагне досягти Туреччина. Схоже, має рацію член іракського парла­менту Асія Ахмадкілед, котрий вва­жає, що «розгром РПК є лише най­ближчою метою Туреччини. Головна мета — не припустити створення курдами власної країни».

Сьогоднішній іракський Курдистан — це автономія в складі Іраку. Але вже в найближчому майбутньому можливе утворення на її основі незалежної курдської держави. Показово, що американський сенат 26 вересня проголосував за ухвалення резолюції, де вітається федералізація Іраку на три частини за етноконфесійною ознакою: курдську, шиїтську та сунітську. Експерти оцінили це рішення сенату як перший крок до створення незалежної курдської держави. Це розуміють і президент Іраку курд Джалал Талабані, і лідер автономії Масуд Барзані. І хоча привселюдно ці політики кажуть про те, що вважають іракський Курдистан єдиною частиною Іраку, очевидно, що вони не збираються втратити такий шанс.

Очевидно, що майбутня незалежна курдська держава змінить розклад сил у регіоні й серйозно впливатиме на політичні події сусідніх країн. Насамперед там, де масово проживають курди. Тому Анкара побоюється, що поява курдської держави спровокує зростання сепаратистських настроїв у турецькому Курдистані. В кращому разі це призведе тільки до посилення збройного протистояння на південному сході Туреччини, в гіршому — до відділення та приєднання до новоствореної курдської держави.

Такі сценарії неприйнятні для кемалістської Туреччини. До того ж майбутня держава курдів матиме в своєму розпорядженні серйозні запаси нафти: не варто забувати, що в грудні має відбути­ся референдум про приєднання до автономії Кіркуку, району з багатими родовищами нафти. (Че­рез ці причини проти розпаду Іраку виступають і Сирія, й Іран, де проживає чимало курдів.)

Тому для Анкари одним з пріоритетних зовнішньополітичних завдань є недопущення створення курдської держави, а також відстрочка проведення референдуму щодо Кіркуку. Один із засобів реалізації цієї мети — воєнна інтервенція до Північного Іраку з метою розгрому бойовиків РПК, оскільки хаос, який настане після цієї операції, повинен буде поховати плани створення курдської держави. Адже мир у Північному Іраку сьогодні тримається багато в чому тільки завдяки перемир’ю між двома партіями іракських курдів — Патріотичним союзом Курдистану (ПСК) Джалала Талабані та Де­мокра­тич­ною партією Курдистану (ДПК) Масуда Барзані. Це перемир’я хистке, і конфлікт між давніми суперниками може відновитися будь-якої хвилини. Достатньо пригадати, що ПСК і ДПК вели між собою війну навіть у часи Саддама Хусейна, чим добряче полегшували йому завдання контролю над бунтівною територією. У разі поновлення збройного протистояння між цими двома курдськими партіями перспектива незалежності для іракського Курдистану стає дуже примарною.

При цьому не можна виключити й того, що вторгнення турецьких військ дасть зворотний ефект: Ірак розпадеться, і в курдів з’явиться своя держава. Очевидно, що на це Анкара також зважає й всіма силами спробує не припустити такого варіанта. Поки ж турецький уряд збирається ввести економічні санкції проти тих, хто підтримує РПК. Але фактично це санкції проти курдської автономії на півночі Іраку. Адже, крім іншого, вони передбачають обмеження постачань електроенергії до іракського Курдистану і скорочення транспортних постачань через турецько-іракський кордон. У кожному разі тепер турки намагаються максимально використовувати ситуацію, яку вони ж і створили, щоб домогтися поступок від Вашингтона і Багдада в курдському питанні.