Курдський фактор Росії

Олег ГИЧКА ("Стратегія ХХІ")

Події на Близькому Сході, зокрема, експансія радикальної терористичної організації Ісламська держава (ІД), перекидання російських військ на територію Сирії, збройні протистояння між турецькими військовими та бойовиками Робітничої Партії Курдистану (РПК), політична криза в Іракському Курдистані - неповний перелік близькосхідної "скриньки Пандори".

Але все це використовується Російською Федерацією як засіб посилення власних позицій у даному регіоні. Важливими є також енергетичні інтереси, які стають особливо чутливими для РФ в умовах тривалого падіння цін на нафту, коли загострюється конкурентна боротьба за частку на світових ринках.

Які ж мотиви є визначальними в сучасних подіях на Близькому Сході, зокрема на територіях, де проживають курди? Нафта, газ та енергетичні потоки… Як співає Юрій Шевчук, "когда закончится нефть…когда закончится газ…" Саме цей аспект і визначає таку зацікавленість Росії у цьому регіоні.

Для прикладу, запаси нафти в регіоні Іракського Курдистану, за оцінками фахівців, становлять близько 144 млрд барелів, або 17% від загальних запасів Іраку. Буріння нових свердловин (як очікується, з широким залученням російських компаній) може збільшити обсяг резервів до 435 млрд барелів, що, теоретично, дозволить даному регіону посісти шосте(!) місце у світі за запасами нафти.

Значні запаси вуглеводнів та історичний досвід двосторонніх російсько-курдських відносин і стали тими факторами, які дали можливість російським компаніям долучитися до розробки родовищ. Так, влітку 2012 року компанія "Газпром нефть" (дочірня компанія ПАТ "Газпром") на умовах угод про розподіл продукції долучилася до розробки двох нафтових родовищ - Шакал (Shakal) та Гарміан (Garmian). За даними російської компанії, сукупні розвідані запаси цих родовищ нафти становлять 3,6 млрд барелів. Частка "Газпром нефти" в розробці родовища Шакал, де компанія виступає оператором - 80%. Решта акцій перебувають у власності регіонального уряду Іракського Курдистану. Для розробки родовища Гарміан компанія "Газпром нефть" створила консорціум з канадською компанією Western Zagros та володіє сукупним пакетом акцій 40%.

Третім родовищем, яке має намір розробляти російська компанія, є Халабджа (Halabja). Пакет акцій тут також становить 80%.

Залучення росіян до розробки родовищ було досягнуто за рахунок використання як політичних подій у регіоні, так і дипломатичних зусиль Росії. Подальша ситуація лише посилила її положення.

Місце розташування нафтових родовищ, до розробки яких залучена російська компанія

У грудні 2014 року між Курдською автономією та офіційною владою Багдаду було підписано угоду, яка передбачала право Іракського Курдистану експортувати до 550 тис. барелів нафти (в тому числі до 300 тис. барелів з родовища Кіркук) нафтопроводом Кіркук-Джейхан на територію Туреччини. При цьому влада Багдаду зобов'язалася виділяти 17% бюджету країни до місцевого бюджету автономії (у процентному відношенні до загальних запасів країни) та щороку надавати 1 млрд дол. для воєнізованих угруповань курдів "Пешмерга" для боротьби з терористичним угрупованням Ісламська Держава. Але "недовго музика грала"…

Вже наприкінці січня 2015 року, під час свого візиту до Іракського Курдистану спеціальний представник президента Росії з питань Близького Сходу Михайло Богданов провів переговори з прем'єр-міністром Іракського Курдистану Нечірваном Барзані щодо посилення двостороннього співробітництва в енергетичній сфері. І на початку серпня 2015 року Курдська автономія ухвалила рішення про прямий продаж власної нафти (через нафтопровід Кіркук-Джейхан) на світовий ринок з прагненням його збільшення до 1 млн барелів на добу. Такий тренд безпосередньо пов'язаний з початком промислового видобутку нафти російською компанією на нафтових родовищах автономії.

Інший аспект інтересів Росії у даному регіоні - не менш важливий, аніж контроль за ресурсними потоками - визначається прагненням блокувати конкурентні маршрути постачання нафти і газу за відпрацьованою кремлівською пропагандою теорією "транзитних ризиків". Останні події вказують на активізацію саме таких сценаріїв через використання місцевих чинників і процесів. Зокрема, 4 серпня 2015 року в районі міста Сарикамиш провінції Карс було здійснено підрив ділянки газопроводу Баку-Тбілісі-Ерзурум. За офіційною версією, диверсію було вчинено представниками РПК. Збитки від ремонту ділянки цього газопроводу на території Туреччини понесла державна компанія BOTAS, яка є оператором його турецької частини. 24 серпня 2015 року було здійснено ще один підрив газопроводу в цій же провінції. Діяльність представників РПК з руйнування транспортної інфраструктури на сході Туреччини при цьому характеризується і намаганням блокувати маршрути постачання вуглеводнів з території Ісламської Республіки Іран у напрямі Туреччини. 27 липня 2015 року представниками РПК на сході Туреччини було підірвано ділянку магістрального газопроводу Тебріз-Ерзурум-Сивас-Анкара. На момент здійснення теракту даним газогоном відбувалось постачання газу на територію Туреччини з Ірану. Після проведення ремонтних робіт та відновлення газопостачання 3 серпня 2015 року того ж дня відбулась наступна спроба підриву ділянки газопроводу, якій змогли запобігти турецькі правоохоронці. 29 липня 2015 року представники РПК на сході Туреччини висадили в повітря три ділянки нафтопроводу Кіркук-Джейхан. На момент здійснення теракту цим трубопроводом нафта постачалася на територію Туреччини.

Усі ці події відбувались одночасно з активним просуванням проектів газогонів "Турецький потік" через Чорне море та "Північний потік-2" через Балтику. Ідея російського керівництва в цій ситуації проста - сприяти нестабільності в регіоні, через який здійснюється транспортування енергоносіїв з Азербайджану та Ірану, максимально перешкоджати реалізації проекту постачання газу з Каспійського регіону до Європи та просувати свої проекти як єдино можливу альтернативу "транзитним ризикам", що існують на території України та Туреччини.

У ситуації, пов'язаній з руйнуванням енерготранспортної інфраструктури, зацікавленим гравцем є саме Російська Федерація. Попереднє відпрацювання сценарію підриву труб на території Туреччини було здійснено ще… 6 серпня 2008 року. Тоді з використанням кібератак було захоплено управління системою захисту нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (БТД) та підірвано ділянку труби, а відповідальність за здійснення цього акту взяли представники РПК, які, за незалежними оцінками, не мають відповідної кваліфікації та достатніх ресурсів для проведення подібних дій.

Тоді "рупор" путінської ідеології євразійства Олександр Дугін заявив про те, ще даний проект (БТД) був "від самого початку мертвим".

Згідно з дослідженням американського інституту The United States Cyber Consequences Unit, організацією кібератак та здійснення вибуху на території Туреччини займались представники російських спецслужб. Однією з основних причин проведення агресії проти Грузії у 2008 році називається серед іншого і геополітична задача перенаправлення нафтових потоків з Баку до російського порту Новоросійськ.

Нафтопроводи Баку-Тбілісі- Супса, Баку-Тбілісі -Джейхан є важливими конкурентами російських енергетичних маршрутів

На даний час задача Кремля ускладнилась. З початком реалізації проекту газопроводу TANAP та фактичного краху "Турецького потоку" Росія прагне використати курдський рух у своїх цілях. Зокрема, робиться все для максимального переривання газових потоків з території Ірану і Азербайджану та створення дефіциту газу для Туреччини в розмірі близько 10 млрд м³ на рік.

З огляду на перенесення російсько-турецьких переговорів щодо реалізації "Турецького потоку", РФ розіграла іншу карту, підписавши 4 вересня угоду акціонерів для розширення газопровідної системи "Північний потік". І відповідь не забарилась… Вже 22 вересня Ердоган прибув до Москви для обговорення питання реалізації російського проекту газопроводу. Однак козирі Путін приберіг на пізніше…

Подальша підтримка РПК у організації терористичних актів для руйнування трубопровідної інфраструктури, ймовірність використання території Іракського Курдистану для бази російських військових, проведення операцій з ліквідації бойовиків ІД з "випадковим" руйнуванням важливих економічних об'єктів - саме ці дії слід очікувати від такого "миротворця".

Ось що пишуть з цього приводу азербайджанські ЗМІ: "Зростання радикалізму на Близькому Сході почало безпосередньо зачіпати інтереси Азербайджану. На це вказує той факт, що газопровід Баку-Тбілісі-Ерзурум в серпні двічі піддавався нападу з боку курдської терористичної організації ПКК. Зв'язки ПКК з Москвою, а також нещодавні кроки російських військових у Грузії, які взяли під свій контроль частину нафтопроводу Баку-Супса, дали підставу спостерігачам говорити про прагнення Росії загострити ситуацію в зоні проходження Південного газового коридору. Таким чином, ймовірно, Москва тисне на ЄС і Туреччину для просування проекту "Турецький потік" і, тим самим, блокування можливості постачання газу з Туркменістану та Ірану до Європи Південним газовим коридором. Різко негативна реакція на відкриття в Грузії навчального центру НАТО дає підставу вважати, що Москва й надалі намагатиметься дестабілізувати ситуацію в цій країні, щоб зупинити процес військового укріплення Заходу в зоні традиційного впливу Росії. А це вже і загроза Азербайджану, оскільки Грузія є важливою ланкою в стратегії створення енергетичного і транспортного коридору зі Сходу на Захід".

Схема нафто- (чорні) і газопроводів (сині) блокування поставок енергоносіїв з використанням курдського фактора

Відпрацьований сценарій "транзитних ризиків", який здійснюється РФ в Україні, застосовується нею вже й стосовно Південного коридору ЄС. Слід не забувати просту російську формулу "транзитний ризик"+"наш газопровід", яка може призвести до зростаючого енергетичного контролю не лише регіону, а й Європи в цілому.