Курдські маневри Туреччини…

Ситуація навколо іракського Курдистану розвивається таким чином, що Туреччина може будь-якої хвилини ввести свої війська до Іраку. Турки зосереджують свою військову силу на південно-східному кордоні для можливого удару проти сепаратистської Робітничої партії Курдистану (РПК). Хвилюючі політичні події у трикутнику Ірак—Курдистан—Туреччина не тільки ускладнюють іракську кризу, а й дестабілізують увесь близькосхідний регіон.

Втім, перенесення військових дій на територію Іраку — це останнє, чого потребують іракці чи американці. І запобігання цьому мало б стати основним пріоритетом для Сполучених Штатів, Іраку та Європи. Курд­ська область — найстійкіша і найбільш проамериканська частина Іраку, і, хоч би як цього хотілося туркам, ані Вашингтон, ані Багдад не можуть собі дозволити внести таке непродумане втручання ще одним пунктом у й так розлогий список сьогоднішніх іракських проблем.

Федеральне керівництво Іраку виявилося нездатним адекват­но реагувати на погрози з боку Туреччини, певною мірою повторюючи політику Саддама Хусейна, який не перешкоджав турецьким військовим операціям на півночі Іраку. Водночас керівництво Курдистану налаштоване рішуче. Воно неодноразово заявляло про намір протистояти турецькій агресії. Тому ескалація конфлікту відбувається на тлі посилення військових формувань Курдистану — пешмерга. Раніше це були приблизно 60—80 тисяч бійців, загартованих у війнах із саддамівською армією та турецькими рейдами на територію Іраку в період правління Хусейна. Тепер же курди мають намір серйозно підсилити свої позиції.

При цьому слід узяти до уваги, що пешмерга проходять науку в американських інструкторів і мають на своєму озброєнні сотні одиниць важкої техніки. Отож якщо Туреччина і Курдистан підуть на реальне великомасштабне протистояння, то може розгорітися неабияка війна. Тим паче що ситуацією на іракському фронті негайно скористаються бойовики із РПК, які вже активізувалися на сході Туреччини. Фактично Анкарі доведеться воювати з курдами як мінімум на двох фронтах, не беручи до уваги можливих терористичних атак углибині країни. Оскільки в Туреччині розпочався туристичний сезон, курди знову зможуть використовувати теракти на курортах як відповідь на бойові дії.

До того ж курдська кампанія Туреччини здатна ще більше ускладнити обстановку в турецькому Курдистані. Адже навіть у найкращі часи турки контролювали лише незначну його частину, тоді як велика частина району залишалася поза контролем Анкари. Коли американці підуть з Іраку, питання незалежності іракського Курдистану постане ще гостріше, а курди, які вдихнули повітря свободи, з подвоєною енергією продовжать боротьбу. І, швидше за все, рано чи пізно, незважаючи на величезні жертви, вони створять свою незалежну державу.

Проте не можна виключати й іншого варіанта розгортання сценарію. Якщо поглянути на світову мапу політичних подій принаймні останніх двох-трьох місяців і водночас подивитися на мапу цього регіону з оперативно-тактичного й військового поглядів, то вимальовується трохи інша ситуація. Можливо, концентрацією турецьких військ на кордоні більше має перейматися Іран, а не Ірак. Оскільки іракський Курдистан є лише частиною загальної території Курдистану, а частина курдських територій входить і до складу Ірану.

І якщо турецькі війська буде введено в іракський Курдистан, то дуже ймовірно, що головною метою таких дій виявиться вторгнення в іранський Курдистан. Якщо ж узяти до уваги, що саме цього тижня США сконцентрували свій військовий флот біля Ірану і світова громадськість уже декілька днів обговорює можливість вторгнення їх до цієї країни, а офіційні посадовці Сполучених Штатів не відкидають такого перебігу подій, — то можна сказати, що гіпотетично турецьке вторгнення може слугувати маневром для удару з двох боків. Що було б, якщо виходити з точки зору вторгнення, дуже логічно.

Оскільки якщо США можуть перекинути лише мобільні сили, то Туреччина таким шляхом здатна перекинути на «другий фронт» будь-які наявні військові сили. Військові сили Туреччини сьогодні — потужні. Вони ні чим не поступаються, а великою мірою навіть переважають іранські — і за оснащенням, і своєю підготовкою. З іншого боку, військові — це провідна сила турецького суспільства, на відміну від іранських військових, які певною мірою другі, оскільки перші — ісламські «ідеологічні лідери».

Також сьогодні, окрім тактичних завдань зі зміцнення іміджу турецьких військових, існує й стратегічне завдання. Фундаменталізм Ірану кидає як зовнішньополітичний, так і внутрішньополітичний виклик Туреччині. Ісламізація суспільства становить у Туреччині значну загрозу, і цю загрозу військові та політична еліта Туреччини мусять якимсь чином ліквідувати. Останніми роками Іран зробив дуже істотну заявку на лідерство в мусульманському світі. А Туреччина, з багатьох міркувань, аж ніяк не бажає поступатися цим геополітичним місцем. І останній, дуже вагомий аргумент: турецьким військовикам треба продемонструвати всьому світові, і, можливо, США насамперед, що вони є дійовою силою, здатною вирішувати будь-які питання у своєму регіоні.

Відтак, можна припустити, що саме це — головна мета дій армії Туреччини. І дуже істотне політичне посилання з боку турків до США, яке можна розшифрувати: у час, коли розгортаються такі події, слід ставитися з великою толерантністю до всіх сил, зав’язаних у цьому регіоні, і насамперед — до Туреччини.

Як ці маневри здатні вплинути на Іран, і чи справді буде військове вторгнення — питання досить цікаве. Оскільки саме напередодні, несподівано і вперше за багато десятиліть, відбулися повномасштабні переговори між США і Іраном, під час яких відзначалися дуже позитивні можливості співпраці. У такому разі нагнітання обстановки практично відразу після переговорів — певна несподіванка. Хоча пояснити це не так і складно. Якщо взяти спрощену модель поганого і хорошого поліцейського, то цим Ірану запропоновано вихід — між дуже хорошою співпрацею і дуже поганим військовим протистоянням.

Якщо ж припустити, що ця турецька військова демонстрація сили призначена тільки для курдів, — то це надзвичайно потужний виклик США і фактично самогубство для військових, а відтак і для політичної системи Туреччини. Оскільки для військових Туреччини підтримка Америки якщо не вирішальна у ресурсному плані, то є тим спусковим гачком, який вирішує їхню долю в один чи інший бік. Тому в жодному разі не може бути протистояння зі США, такого відкритого й непродуманого. Адже це стало б фактично стратегічною підтримкою ісламістських екстремістів та іранських фундаменталістів.

Одне з головних питань цієї ситуації — як мають відреагувати США на такий військовий демарш із турецького боку. Адже збільшення насильства через залучення до конфлікту в Іраку такого стратегічного союзника Америки, як Туреччина, зробило б ще тяжчими виклики, що стоять перед Сполученими Штатами. Вашингтон не дуже явно, але все тримає сторону курдів. Адже глава Пентагону Роберт Гейтс уже закликав Анкару відмовитися від намірів військовим шляхом вирішувати курдську проблему в Іраку і спробувати вирішити її на власній території.

Виходить так, що факти вказують і на курдський вектор спрямування турецької військової потуги, і на можливість використання її проти Ірану. Хоча цілком можливо, що, у руслі останніх демаршів, які відбивають невдоволення відтермінованістю вступу Туреччини до Європейського Союзу, Туреччина вибрала слушний час, аби заявити всім сторонам — США, Західній Європі, Ірану: у цьому регіоні існує потужна держава і потужна військова сила, яка має власні конкретні інтереси, з якими слід рахуватися.