Країна м'якої сили

Ідеться, звісно ж, про Японію - єдину демократичну імперію де-юре, країну технологій майбутнього, але з дуже стародавньою культурою і дбайливо береженою природою, співпраця з якою все ще залишається для України, швидше, потенціалом, ніж повністю реалізованою можливістю.

Один із найяскравіших спогадів дитинства - режисерський дебют Акіро Куросави, фільм "Геній дзюдо", що його дивом пощастило подивитися десь у 1990-х у кінотеатрі повторного фільму "Зоря" на Ярославовому Валу (приміщення унікальної караїмської кенаси, тепер там Будинок актора). Цей фільм уже тоді був "старий". Саме з нього багатьом відкрилося, що бойові мистецтва Сходу - це не так прийоми боротьби, як шлях до гармонії та духовної досконалості.

Третя економіка світу і єдина країна Азії в G-7 зазнала нелегких випробувань у своїй історії, у тому числі пов'язаних із застосуванням грубої сили, й тепер уникає гучної політичної реклами, погроз та жорстких заяв, воліючи діяти в міжнародних відносинах із допомогою soft power, досягати мети через гармонію й простоту. Історія замовчує, як ставився до Японії Альберт Ейнштейн, але його фраза "все має бути зроблено якомога простіше, але не простіше від цього", - це й про Країну Вранішнього Сонця.

Криза, в якій опинився світ внаслідок пандемії коронавірусу, виявила готовність і здатність кожної держави давати раду критичним ситуаціям в умовах крайнього цейтноту й нестачі ресурсів. І хоча в Японії знайдеться чимало критиків дій власного уряду, все-таки слід визнати, що японці без паніки та істерії впоралися з кризою досить успішно. Вони, звісно ж, вислуховували рекомендації ВООЗ, вивчали досвід інших країн, але йшли власним шляхом. Цей, і не тільки цей приклад ще раз показав, що Японія - дуже важливий і цікавий партнер, у якого є чого повчитися і з яким необхідно працювати.

Мер Чикаго, конгресмен і глава апарату Білого дому в часи Барака Обами Рам Емануель одного разу брав участь у нараді голів найбільших корпорацій США. Це було в розпал економічної кризи 2009 року. Саме тоді він промовив свою фразу, яка стала знаменитою: "Ви ніколи не хочете, щоб серйозна криза була змарнована". Він мав на увазі, що під час криз "відкриваються можливості зробити речі, про які ви раніше й помислити не могли або які вам здавалися неможливими".

Про співпрацю з Японією в Україні теоретизують набагато менше, ніж, наприклад, про співпрацю з Китаєм, очевидно тому, що китайці всюдисущі, заповзятливі й завжди готові до експансії, а японці - складні партнери, які довго придивляються, перш ніж витрачати ресурси. Але саме в Японії, і набагато раніше від китайського "поясу та шляху", запропонували політичну концепцію "Арки свободи і процвітання", що охоплювала чималу частину Євразії - від Японії до України, доповнену тепер "Стратегією свободи та відкритості Індо-Тихоокеанського регіону" Абе Сіндзо, які все ще очікують своєї повноцінної реалізації. Криза - чудовий час для стратегування з цього приводу. Японія може й повинна стати нашим найважливішим партнером в Азії, принаймні у Північно-Східній її частині. У наших країн немає політичних розбіжностей, а об'єднують нас не тільки любов до суші та айкідо, а й реалії геополітики.

Судіть самі. У Японії й України є загальна ключова проблема - неспокійні сусіди з геополітичними амбіціями та ядерною зброєю, які, в тому числі, засідають у РБ ООН. Наші країни мають територіальні спори з Росією. Китай - для України найбільший торговий партнер, а США - основний провайдер безпеки, але й для Японії теж. Одне з найважливіших завдань зовнішньої політики Японії - забезпечення свободи судноплавства, але й для України Чорне море - це більш ніж географія. У Південно-Східній Азії є проблема регіонального лідерства, пов'язана з переплетінням інтересів Китаю, Індії, США і Японії. Нам у чорноморському басейні ця проблема теж більш ніж добре знайома. Україна - крайня точка демократичного простору Заходу, що межує з Росією, Японія - така ж крайня точка Сходу.

І Японія, і Україна мають непрості історично сформовані відносини з окремими з географічних сусідів, які час від часу виходять на політичний рівень, як, наприклад, Японія і Республіка Корея. Культура честі, воїнської доблесті та вірності даній клятві - це складові бусідо (шляхи воїна в Японії), і цілком зрозуміло, як цікавить їх культура запорозьких козаків. Україна і Японія - країни, чиї традиції кореняться у прив'язаності до землі. Для наших народів характерне толерантне ставлення до представників інших культур та вірувань, позитивне сприйняття досягнень інших націй. Нарешті, нас поєднує спільне лихо - аварії на атомних станціях, а також необхідність вирішувати енергетичні проблеми, коли власні ресурси дуже обмежені. Досить цікавий аспект - "зелений" водень і взагалі "зелена" енергетика. Цілком солідний перелік.

Абсолютно очевидно, що у протистоянні "США+"-"Китай+", яке формується, Японія буде на боці США, попри навіть непрості відносини Токіо й Вашингтона після обрання Трампа. Треба усвідомлювати, що реалії геополітики, зокрема в контексті забезпечення безпеки Японії, визначають певною мірою особливий формат американського, китайського та російського трактів зовнішньої політики Країни Вранішнього Сонця, однак і в цьому в японців можна багато чого повчитися.

Уміння не поступатися базовими принципами й заодно уникати конфліктів, захищати національні інтереси, але не брязкати зброєю, допомагати іншим країнам, розширювати економічну та культурну співпрацю і при цьому ретельно стежити, щоб виділені кошти витрачалися суворо цільовим чином, - усе це частина японської зовнішньополітичної культури. Прем'єр-міністр Абе Сіндзо впродовж усієї своєї каденції докладав воістину титанічних зусиль до вирішення проблеми Північних територій із Росією. Але при цьому Японія впровадила, хай і символічні, санкції проти РФ у зв'язку з анексією Криму. Сіндзо провів безліч зустрічей із Путіним і навіть погодився приїхати на парад на честь 9 травня, щоб зрушити питання повернення чотирьох островів Курильської гряди Японії. Але коли зрозумів, що позиція Росії полягає в затягуванні питання підписання мирного договору навічно (знайома ситуація, чи не так?), у Блакитній книзі японської зовнішньої політики з'явилося нове, значно жорсткіше твердження про незаперечну приналежність островів Японії. І про участь у параді вже не йдеться.

Приблизно в такому ж контексті розвиваються відносини і з Китаєм. З одного боку, вони залишаються напруженими, з урахуванням досвіду Другої світової війни та в контексті вічного регіонального лідерства, з іншого - в них є розуміння реалій, що на обох берегах Східнокитайського моря усвідомлюють переваги співпраці, а не конфронтації. Цієї весни Сі Цзіньпін мав відвідати Японію з дуже важливим візитом, але його довелося перенести на невизначений термін. Що не завадило урядові Японії заявити про програму підтримки виведення з Китаю частини критичних виробництв у зв'язку з пандемією, одночасно відмовившись від різкої критики КНР за дії в Гонконзі.

Географічна віддаленість України від Японії та очевидний технологічний розрив трохи ускладнюють реалізацію невеликих спільних проєктів, однак визначають необхідність концентрації на стратегічних напрямах. До них варто зарахувати ядерну енергетику, оборонно-промисловий комплекс, створення технопарків і сучасних виробництв, космос, інформаційні технології та навіть медицину.

Попередній аналіз свідчить, що в безлічі ідей, технологій та стартапів, народжених в Україні, є потенціал знайти свій шлях на світовий ринок із допомогою японських інвестицій та виробничої культури. Японія дивиться на Україну і як на лідера об'єднання ГУАМ, яке все ще перебуває в пошуку своїх переваг як Організація за демократію та економічний розвиток. Спільні зусилля для досягнення мети в японців у крові, можливо в цьому й полягає їхня віра в те, що скоординовані дії України, Молдови, Грузії та Азербайджану у співпраці з Японією можуть додати імпульсу розвиткові всього регіону. Рухається ж уперед Китай зі своєю концепцією 17+1. Не вийде з ГУАМ - тоді варто запропонувати Японії інший багатосторонній формат, наприклад об'єднання країн Балто-Чорноморської дуги.

Трохи несподівані, але цілком прогнозовані дії КНДР стосовно Сеула зразу після загострення ситуації навколо Гонконгу свідчать, що Пекін згоден на підвищення температури відносин зі США. У цій ситуації формування поясу союзників і партнерів може стати першочерговим завданням як для країн, котрі орієнтуються на США, так і для Москви з Пекіном. Бурхливого розвитку подій варто очікувати вже цієї осені.

Всі статті автора читайте тут.