Час звільнення від ілюзій

Початок 2020 року став прекрасною прелюдією до наступного чотириріччя, яке, коли вірити найавторитетнішим прогнозам, приведе світ у нове майбутнє. Або США і колективний Захід доведуть своє право на лідерство, або ж на нас чекає нова холодна, а можливо, й гаряча війна.

Пандемія коронавірусу збіглася із заключною фазою трансформації старого доброго світоустрою, який ще недавно здавався непорушним. Зміна політичних і соціально-економічних систем неминуча, важливо розуміти, що нас очікує за новим поворотом історії. Для цього недостатньо визирнути в "українське вікно", основні тенденції найліпше видно з висоти геополітики.

Несподівану, але вичерпну оцінку цьому факту дав, сам того не відаючи, одіозний радник глави Білого дому з питань торгівлі Пітер Наварро. У недавньому ексклюзивному інтерв'ю каналу Fox він сказав, що "президент Трамп за три роки побудував найпотужнішу у світі та прекрасну економіку, але Комуністична партія Китаю розвалила її за 60 днів". На диво точний аналіз ситуації та більш ніж відвертий, як для представника Білого дому, котрий ніколи не приховував свого негативного ставлення до Китаю.

Сюрреалізм того, що відбувається, потребує пояснень. Пам'ятаєте, у Маяковського: "Ведь, если звезды зажигают - значит - это кому-нибудь нужно?". "Потреба" в останні п'ятнадцять років виникала переважно в середовищі взаємодії трьох основних "стейкхолдерів" світової політики - США, Китаю та Росії, які безупинно намагалися одне одному щось довести.

Кажан з Уханя виявився потужною зброєю проти ілюзій, що міжнародна солідарність існує, наднаціональні організації ефективні, а Росія самосвідома. Цілком очікувано, що зерна теорії змови, якими не гребує жодна з вершин трикутника, почнуть проростати вже в найближчі місяці, й надто важливо розуміти, що за "райський сад" явиться з них світу. Отже, як же виглядають "три джерела й три складові частини" процесу боротьби за світове лідерство напередодні великого переділу?

Почнемо із США. Сторонньому спостерігачеві, який спробує відстежити кількість, спектр, гостроту й ступінь вірогідності публікацій американських ЗМІ, може здатися, що в країні панує цілковитий хаос. Особливо, якщо екстраполювати висловлювані судження на решту земної кулі.

Думка буквально кожного лікаря, мера чи губернатора, готового говорити з пресою, тиражується, особливо якщо вона має скандальний характер. Одиничні випадки смакуються й підносяться як масові, локальні проблеми мультиплікуються до розміру світових. Як з'ясувалося, частина наляканого розбродом представників влади народу легше вірить у жахливі новини, ніж у хороші, та із задоволенням смакує подробиці кожної трагічної смерті, ніби не помічаючи кількості тих, хто видужав, а інша частина просто відкидає навіть незаперечні факти й перевірені часом рекомендації.

Приміром, усі бачили і панічні репортажі, і свідчення лікарів, і фотографії з переповнених госпіталів Нью-Йорка. Ситуація насправді була вкрай серйозною. Тільки чомусь плавучого госпіталю, який пригнали на Гудзон, так і не задіяли. З'ясувалося, що 66% тих, хто заразився, одержали вірус удома, понад третина - пацієнти будинків для старих, переважна більшість мали серйозні супутні захворювання, а в багатьох лікарнях померлим приписували COVID-19, щоб одержувати більші виплати за страховками.

Та найцікавіше, що на тлі повідомлень про 33 мільйони безробітних (що, швидше за все, правда) на Волл-стріт панує незвичайне пожвавлення, Федеральна резервна система вкачує в банки мало не по мільйону доларів на секунду, а значна частина цих самих безробітних настільки задоволені виплатами від уряду, що зовсім не хочуть повертатися на роботу. Багаті стають багатшими, особливо ті, хто контролює фондовий ринок, а решта борються за своє право пити віскі в барі, а не вдома, виходячи на демонстрації із цілком боєздатною автоматичною зброєю в руках. Благо, в США це законно.

Особливо критично налаштовані аналітики стверджують, що вірити нікому не можна, за винятком відносно невеликої кількості авторитетних видань і думок фахівців, чиє професійне майбутнє ніяк не залежить від політики. Бо ключ до всього, що нині відбувається в США, - вибори.

Команда Трампа вже неодноразово підставила його то прогнозами про "лише" 60 тисяч очікуваних смертей, то порадами вживати відбілювач, то просуваючи неіснуючі вакцини та шкідливі для здоров'я ліки. Всупереч звітам розвідок, Білий дім наполягає на провині Китаю, який нібито свідомо щось приховував, однак ніяк не коментує того факту, що було повністю проігноровано як ранні попередження власних фахівців, так і пропозиції про виробництво захисних масок і костюмів. Немає відповіді й на запитання про те, яким чином коронавірус зміг паралізувати всемогутній американський флот, і що робити далі з набором до армії, якщо неясно, чи є імунітет проти коронавірусу і як оцінювати безсимптомний перебіг хвороби.

Дискусії про те, хто винуватий і що робити, вийшли в суспільний простір нібито тільки для того, щоб усі переконалися: США безумовно залишаються світовим гегемоном, але, на жаль, не реалізували свого лідерства, щоб об'єднати світ у боротьбі проти пандемії і вирішити наступні проблеми світоустрою. Це означає подальше зниження ролі міжнародних організацій і багатосторонніх договорів, пріоритет вибудовування двосторонніх відносин з іншими країнами перед об'єднанням зусиль у рамках коаліцій, і до кінця незрозуміло, чи зможе Джо Байден переломити цю тенденцію у разі своєї перемоги.

Китай в історії з коронавірусом перебуває в центрі уваги.

Першими подолавши пандемію, керівництво КНР сконцентрувалося на захисті від обвинувачень у зв'язку з пандемією і спробах не допустити подальшого падіння економіки, зокрема, забезпечуючи Huawei місце під сонцем. Заради об'єктивності слід визнати, що ситуація з SARS-CoV-2 виглядає доволі складною, тож украй неправдоподібно, щоб Китай мав наміри сприяти його поширенню. Занадто нищівними виявилися наслідки, які цілком можна було прорахувати, зважаючи, скільки епідемій і пандемій у минулому походило саме з Китаю.

Схоже також, що два нинішні гегемони так і не зможуть знайти спільної мови, щоб допомогти світу не впасти в тривалу рецесію. У новому посткоронавірусному світі Китай ще довго розглядатимуть як загрозу. США і Японія вже оголосили про масштабні програми "виходу" їхніх компаній із КНР для того, щоб перенести виробництво додому або в інші, більш демократичні, країни. У ЄС усерйоз заговорили про подальше посилення політики скринінгу китайських інвестицій і так само вивчають нові варіанти виробничих і логістичних ланцюжків, особливо з урахуванням загроз другої й третьої хвиль коронавірусу.

Росія, яка примкнула до США та Китаю як претендент на глобальний статус, програла практично в усьому. Пірамідальна автократія, політика якої полягала в послідовному знищенні науки як соціального феномену та невтримному витрачанні грошей на модернізацію озброєнь через навіяну самій собі загрозу, на відміну від Китаю, не змогла вистояти проти кажана.

Перенесення референдуму, який мав остаточно муміфікувати владу в Росії, а потім і свята "побєдобєсія" 9 травня, жорсткий карантин лідера й коронавірус, який проник навіть у Кремль і уряд, проявили те, про що всі здогадувались, але не всі вірили: сучасна Росія - це колос на глиняних ногах. Про рівень паніки свідчить і поспішне скасування карантину на тлі рекордного рівня захворюваності. Навіть Путін зрозумів, що пару треба випускати.

Несподівано все те, що вибудовувала Москва на міжнародній арені, щоб досадити "проклятим піндосам", - Сирія, Лівія, Донбас, Венесуела, відійшло на задній план. Путін навіть вирішив погрожувати союзникові - Ірану та погодитися на зміну влади в Сирії, аби хоч якось пожвавити гру. Не вийшло. Якби не Трамп, який несподівано вирішив зіграти в рулетку, пробуючи пом'якшити відносини з РФ, щоб насолити Китаю, ситуація виглядала б зовсім провальною.

Запитання: що ж далі? Схоже, що в контексті пандемії США з Китаєм втратили шанс на реальне світове лідерство (про економічну й військову перевагу не йдеться, питання в новій соціально-економічній моделі майбутнього), фактично приступивши до поляризації світової системи на конфронтуючі табори. Здавалося б, багаторічна мрія Росії про відхід США зі світової арени стає реальністю.

Чого в Москві, можливо, не розуміють, так це загрози, яку несе перспектива маргіналізації Вашингтона. Якщо немає США, то немає й головного ворога, який є центральним елементом будь-якої зовнішньополітичної стратегії Росії. Як тоді мобілізувати населення на бідність і патріотизм? Немає зовнішнього ворога й у ЄС, і НАТО без США - не НАТО.

Саме тут і виникає пастка, яка цілком може призвести до серйозних наслідків, а саме: до конфронтації РФ із Китаєм. Без США перспектива переходу Китаю з розряду найліпшого друга Москви в категорію головної загрози виглядає вельми реальною. Про примарність і ситуативність союзу КНР-РФ говорили вже певний час. Якщо ефективного і відносно безболісного виходу з нинішньої кризи не буде знайдено, і США зосередяться на своїх внутрішніх проблемах, завалюючи при цьому весь світ доступним доларом, конфлікт між РФ і КНР може стати неминучим.

До пандемії Китай поводився дуже стримано, але тепер почав огризатися. У Сі Цзіньпіна попереду й питання спадковості довічної влади 2022 року, й завершення програми "Зроблено в Китаї-2025", й економічні проблеми, що накопичуються через згортання інвестицій у США і ЄС, скорочення зовнішньої торгівлі та примарні перспективи розвитку "поясу й шляху", й цілком обґрунтовані тривоги з приводу Гонконгу й Тайваню.

Йому теж знадобиться ворог, але призначити на це місце США, маючи понад три трильйони доларів у резерві й усе ще сотні мільярдів доларів у торгівлі, означає остаточно підірвати основи "китайського дива". Росія, яка слабшає, з немолодим і стомленим Путіним у Кремлі - прийнятна мета для продовження політики КПК "іншими, насильницькими, методами".

Стосовно економіки майбутнього проглядаються три основні тенденції, які трохи модифікують безмежний капіталізм, з яким світ вступив у XXI століття.

По-перше, збільшення ролі держав порівняно з ринком на противагу тенденціям зміцнення свободи підприємництва, які спостерігалися в останні десятиліття. По-друге, відмова від гіперглобалізації, яка поступиться місцем національним виробничим автономіям і приведе до переформатування логістичних ланцюжків. По-третє, перегляд амбіцій відносно економічного зростання, та й саме поняття цього зростання може бути переосмислене.

Слід очікувати появи оновлених моделей капіталізму, заснованих більше на впровадженні технологій, підвищенні продуктивності праці за рахунок технічних і управлінських рішень, ніж на експлуатації дешевої робочої сили в країнах, що розвиваються, й оптимізації фінансових інструментів задля зниження податків. У найближчі місяці світ стикнеться з товарною дефляцією, коли вже вироблені товари буде важко продати через падіння попиту і доходів, а виробництво нових потребуватиме неабиякої сміливості.

Високо цінитимуться товари критичної групи споживання, зокрема медичні й продукти харчування, значні ресурси буде перерозподілено на створення систем біобезпеки, моніторингу, тестування та лікування вірусів різної природи. Вкрай вразливою сферою залишиться цифровий суверенітет як окремої особистості, так і держави загалом.

Крім того, не можна виключити, що результатом розслідування діяльності ВООЗ, яке ініціювали ЄС і Японія (США взагалі призупинили фінансувати цю організацію), стане "імперативний мандат" ООН на обов'язковий моніторинг ситуації в окремих країнах у разі загрози прильоту нового "кажана". Якщо держава може обмежувати суверенітет окремої особи, то нескладно уявити й ситуацію, коли наднаціональний орган зможе обмежувати суверенітет окремої держави, яка створює загрозу світовому порядку. Можливо також, що активізуються політичні дискусії про взаємодію людини з навколишнім середовищем, і тепер не тільки в контексті зміни клімату, а й безпечного співіснування різних форм біологічного життя.

Нічого з цього не відбудеться легко й саме по собі. Настав час позбутися ілюзій, що новий світ можуть побудувати старі еліти. Один з уроків полягає в тому, що інфраструктура освіти принципово застаріла, оскільки працює лише зі старими знаннями, а має працювати зі знаннями майбутнього. Нове покоління треба навчати мислити. У структурованому суспільстві нічого принципово нового виникнути не може, в ньому люди не мислять самостійно.

Тому поки у світі панує безлад, Україна зі своїм тотальним хаосом має перевагу й шанс вмонтуватися в новий годинниковий механізм світового часу. Загроза нових пандемій нікуди не подінеться. І порятунок від них не у вакцинах (ін'єкціях допомоги), а в набутому імунітеті самого організму. Особливо, коли йдеться про організм держави.

Більше матеріалів Сергія Корсунського читайте тут.