Країна «стратегічного мислення»

У рейтингу «найкращих країн світу», який щорічно складає авторитетне видання U.S. News and World Report за досить складною методикою, Японія посідає високе третє місце з 98 балами зі 100 можливих. З цілої низки позицій вона все ж таки поступається іншим провідним країнам, але за двома з них — належить до самої верхівки світової еліти: «підприємництво» — №2 і «стратегічне мислення» — №1. У глобальному рейтингу конкурентоспроможності, що його з 2004 року складає Всесвітній економічний форум, Японія теж ніколи не випадала з першої десятки, попри надзвичайно жорсткий дефіцит природних ресурсів, територій для розвитку та вимушене сусідство з такими неспокійними країнами як Китай і Росія. Нікому з утаємничених не треба пояснювати, що таке «кайдзен» і як провідні японські корпорації зберігають свою репутацію та міцні позиції ось уже півтори сотні літ. Навіть на газеті The Japan Times (яка традиційно виходить у паперовому вигляді й пахне друкарською фарбою) у лівому верхньому куті зазначено — 125-й рік видання. Саме підходящий часовий інтервал для стратегування.

Нова постковідна ера поставила перед Японією цілу низку проблем, вирішення яких, на думку провідних аналітиків, потребуватиме від Країни вранішнього сонця серйозних зусиль як у зовнішній політиці, так і стосовно окремих, властивих тільки Японії і в чомусь застарілих традицій та укладів. Напередодні Нового року в місцевих ЗМІ розгорнулася серйозна дискусія про те, як будувати відносини з новим президентом США, оскільки і з Трампом Сіндзо Абе ладнав досить непогано; як у чомусь стримувати, а в чомусь — протистояти Китаю, чий вплив у регіоні й на світовій арені істотно зростає; за рахунок чого забезпечувати конкурентні переваги японської економіки, розвиток технологій, вирішувати соціальні проблеми у зв'язку зі швидким старінням населення, та знаходити відповіді на безліч інших проблем, зокрема у сфері безпеки, відкладати які вже не можна. Зважаючи на японську традицію пошуку компромісів та ретельного вивчення всіх аспектів кожної проблеми, можна було б припустити, що нове стратегічне мислення з'явиться нескоро. Адже відкладено на невизначений термін появу нової Стратегії національної безпеки, яка очікувалась у 2020-му (попередня, від 2014 року, потребує очевидного оновлення), та й парламентські вибори попереду. Однак час не чекає, треба подумати про майбутнє і у зв'язку з очікуваним новим курсом Вашингтона, і з урахуванням дуже зміненої політики Китаю, і у зв'язку з викликами, які витіснили безліч інших проблем, — пандемією коронавірусу та глобальними змінами клімату. Про що ж сперечаються сьогодні у країні «стратегічного мислення №1»?

Насамперед японських експертів тривожить стан економіки, що серйозно постраждала від пандемії. У II кварталі 2020 року падіння ВВП становило 27,8% — це найгірший показник від часів закінчення Другої світової війни. Значно кращі показники у III й IV кварталах трохи поліпшили ситуацію, однак, за підсумками минулого року, падіння очікується на рівні 5%, і це на тлі зростання боргових зобов'язань центрального та місцевих урядів, які перевищили 200% ВВП. Другий аспект — посилення зовнішніх загроз як на півночі, так і на півдні. Переговори з Росією з приводу Північних територій не привели до позитивного результату, більше того — Росія продовжувала розміщувати на острові Еторофу системи протиракетної оборони, цього разу С-300. На півдні Японського архіпелагу Китай дедалі настирливіше заявляє претензії на острови Сенкаку. Влітку китайські кораблі берегової охорони порушували територіальні води Японії 111 днів поспіль. Не вдалося послабити ситуацію навколо Північної Кореї і зняти напруженість у Південно-Китайському морі. Успіхи у просуванні регіональних торгових угод, Індо-Тихоокеанського партнерства та зміцнення двостороннього співробітництва з В'єтнамом і Австралією затьмарює небажання Індії ввійти в зону вільної торгівлі RCEP, де її присутність необхідна для балансування великовагової ролі Китаю. Цього року Японію очікують не тільки Олімпійські ігри, а й парламентські вибори. Немає жодних підстав вважати, що правляча коаліція ЛДП—Комейто втратить більшість, однак за високі рейтинги ще доведеться поборотися.

На одностайну думку спеціалістів, після інавгурації Джо Байден підтвердить усі зобов'язання США стосовно Японії. У Токіо також сподіваються, що нова адміністрація США проводитиме більш конструктивну політику стосовно Китаю, не загострюючи й так непрості суперечності з Пекіном. Однак при цьому в Японії не буде іншого виходу, як значно посилити свою роль у регіоні Південно-Східної та Східної Азії, аби дати новому президентові США час зайнятися внутрішньою політикою. Висловлюються обґрунтовані сумніви, що Вашингтон уже поточного року повернеться до переговорів про участь у Транстихоокеанському партнерстві, однак очевидно: оновлена адміністрація США приділятиме першорядну увагу багатостороннім форматам співпраці. Зміцнення стратегічного партнерства зі США залишатиметься наріжним каменем зовнішньої політики Японії. Цілком можливо, що Токіо відіграватиме активнішу роль і у вирішенні проблем Північної Кореї, і вже точно продовжаться зусилля, спрямовані на нормалізацію відносин із Південною. У Японії також активно заговорили про участь у розвідувальній спільноті «п'ять очей». Усе це задля консолідації альянсу регіональних союзників США, в контексті зростання загрози з боку Китаю та Росії, які дедалі частіше демонструють завидну єдність із основних проблем зовнішньої політики та військове союзництво в регіоні.

І все-таки саме проблема Китаю залишається ключовою як для США, так і для Японії. З одного боку, Китай висуває територіальні претензії до Японії, з іншого — є провідним торговим партнером. Країни АСЕАН, із якими Японія підтримує найтісніші політичні та економічні зв'язки, не хочуть вибирати між Китаєм і США, побоюючись опинитися між двома вогнями й не маючи впевненості в послідовності позицій Вашингтона. У цих умовах, оскільки триває пандемія, від Японії чекатимуть проактивних ініціатив, буквально філігранної зовнішньої політики, яка дозволить утримувати ситуацію під контролем, доки демократичний світ не подолає наслідків коронавірусу й не повернеться до активного міждержавного діалогу з питань, що становлять загальний інтерес. Партнерство США і Японії у стримуванні КНР буде одним із ключових елементів регіональної та глобальної політики-2021.

На думку місцевих аналітиків, Японія може зберегти і примножити лідерські позиції, тільки інвестуючи в освіту та технології. Вони звертають увагу на відносно новий феномен — відплив «умів» із Японії до Китаю, де пропонують казкові суми за японські таланти. Відзначається, що в КНР витрачається всемеро більше коштів на технологічний розвиток, ніж у Японії, а це ставить під сумнів здатність Японії конкурувати з таким сильним суперником у майбутньому. Цікаво також, що, обговорюючи сучасні технології навчання, які отримали потужний поштовх до розвитку в період пандемії, фахівці підкреслюють необхідність зберегти традицію паперових підручників і письма від руки, оскільки це розвиває розумові здібності та людські якості, допомагає зберегти емоційне здоров'я. У Японії, як і раніше, з величезною увагою ставляться до розвитку людського потенціалу, незважаючи на лідируючі позиції країни в робототехніці (а може, саме з цієї причини). Старіюче населення планують замінювати не роботами, — на порядку денному стоїть питання залучення іноземної робочої сили.

pixabay/protowink

Аналіз зовнішніх і внутрішніх загроз дедалі чіткіше свідчить про необхідність змін (коли не сказати — реформ) і в таких фундаментальних питаннях, як специфічний статус японських сил самооборони, і в таких традиційних, як використання культури hanko — особистих печатей для укладання договорів та контрактів. Тільки нинішнього року при уряді з'явиться державний орган, відповідальний за цифровізацію, і, можливо, це дозволить усунути безліч архаїчних як для сучасної розвиненої країни традицій — наприклад, перейти на цифрові підписи. Для Японії це зовсім не банальна, а світоглядна проблема — як знайти правильний баланс між глибоко вкоріненими традиціями, що й становлять основу японської культури, та вимогами сучасності, які закликають до більшої відкритості й участі у світових справах.

В умовах сучасних викликів, як і півтора століття тому в епоху Мейдзі, Японія вимушена знову шукати гармонію між світом, який бурхливо змінюється, і традиціями, приймаючи те, що неможливо змінити, змінюючи те, що необхідно і можливо, й не нехтуючи при цьому віковою мудрістю відрізняти одне від іншого. Інша Японія is coming.

Більше статей Сергія Корсунського читайте за посиланням.