Коли низи не хочуть…

Після другого туру президентських виборів Єгипет скочується до чергової глибокої кризи з туманними перспективами вирішення. Ситуація місцями починає нагадувати Україну кінця епохи Кучми і Майдану: ісламісти та їхній кандидат Мухаммед Мурсі виступають проти кандидата від військових Ахмеда Шафіка, який спирається не тільки на своїх виборців, а й на адміністративний ресурс. У тому числі й військовий.

Хоча в арабському контексті більш очевидна аналогія з ситуацією в Алжирі двадцятилітньої давності. Тоді на виборах теж перемогли ісламісти, але військові не визнали результатів і розпустили парламент. У відповідь алжирські ісламісти розпочали кровопролитну громадянську війну, однак військова хунта зуміла втримати владу.

Фронтове зведення

Другий тур виборів у Єгипті відбувся 16-17 червня. Згідно з екзит-полами, перемогу отримав Мухаммед Мурсі - кандидат від Партії свободи і справедливості, політичного крила руху «Брати-мусульмани». Ці опитування показали, що за Мурсі було віддано приблизно 53% голосів. За результатами обробки 98% бюлетенів виявилося, що Мурсі набрав 52,5%, Ахмед Шафік, прем’єр-міністр часів Хосні Мубарака,- 47,5%. У штабі Шафіка результати голосування викликали шок, і спочатку там навіть відмовилися їх коментувати.

Однак Мурсі рано святкував перемогу. Офіційне оголошення результатів виборів, призначене на 20 червня, відклали у зв’язку з розглядом близько 400 скарг з виборчих дільниць від обох кандидатів. Штаб Шафіка заявив, що в половині виборчих округів було замінено урни, а прибічники Мурсі поскаржилися на наявність у списках виборців мертвих душ та військових, яким голосувати заборонено.

«Політреформа» на рахунок раз-два

Ще напередодні другого туру вища військова рада Єгипту, яка після повалення Хосні Мубарака хутко взяла практично всю повноту влади у свої руки, вирішила перестрахуватися.

По-перше, рішенням конституційного суду Єгипту обрання нижньої палати парламенту було визнане нелегітимним, і 17 червня військова рада оголосила парламент розпущеним. Замість призначення дати нових виборів, які формально мали відбутися протягом 60 днів з часу розпуску, військова рада оголосила про намір скликати конституційну асамблею. Звісно, ісламісти не визнали розпуск парламенту і назвали те, що відбувається, державним переворотом. Ні конституційний суд, ні військовий рада формально не наділені повноваженнями розпускати парламент, але таким чином військові паралізували єдиний цілком легітимний орган влади в країні.

По-друге, буквально наступного дня після президентських виборів було оголошено про перерозподіл владних повноважень. По суті, військові провели «політреформу», майже як у нас напередодні виборів 2004 року, і максимально урізали повноваження президента. Зокрема, президент уже не є головнокомандувачем збройних сил країни і, відповідно, не має права самостійно оголошувати війну, призначати й звільняти старших офіцерів. Це можливо тільки після отримання згоди військової ради.

Крім цього, військова рада наділила саму себе додатковими законодавчими повноваженнями, у тому числі з питань зміни Конституції.

Військові проти ісламістів - хто гірший?

Логіка єгипетських військових цілком зрозуміла. Як і те, що такі кроки є сигналом для Заходу.

Рік перебування при владі ісламістів неодноразово викликав головний біль у Вашингтона, Брюсселя, Тель-Авіва. Майбутнє Єгипту, в якому при владі перебувають «Брати-мусульмани», здавалося досить похмурим. Стало зрозуміло, що спокійні часи для Ізраїлю безперечно скінчилися. Єгипет торік став надійним транзитним коридором для переправлення зброї в Газа для «Хамас», а для Ізраїлю - вкрай ненадійним постачальником природного газу. І це тільки початок можливих проблем.

Риторика новообраної влади Єгипту аж ніяк не видає її зацікавленості в продовженні курсу Мубарака щодо Ізраїлю. Не доводиться розраховувати й на те, що «Брати-мусульмани» до виборів говоритимуть виборцям одне, а на переговорах із закордонними партнерами після виборів - інше.

Рішення військової ради обмежити президентські повноваження у військових питаннях - своєрідна страховка від можливого наміру нового глави держави розпочати підготовку до війни з Ізраїлем. Країни Заходу, зокрема Сполучені Штати і Європейський Союз, які є гарантами безпеки Ізраїлю, ведуть переговори і намагаються тиснути на єгипетських ісламістів, вимагаючи гарантій дотримання новою владою мирного договору Каїра з Тель-Авівом від 1979 року.

Єгипетські військові виходять із припущення, що єдино прийнятним для Заходу та Ізраїлю варіантом буде тільки така влада в країні, яка зможе гарантувати нейтралітет на східному кордоні і припиняти підривні дії проти ізраїльтян. Навіть якщо це буде військова диктатура. Власне кажучи, з часів набуття незалежності при владі в Єгипті завжди перебували диктатори, які вийшли з армії й опиралися на армію.

За винятком бурхливого періоду Гамаля Абдель Насера, весь період правління якого характеризувався напруженими відносинами із Заходом та тяжкими військовими поразками з боку Ізраїлю. Наступні президенти в обмін на прихильність Заходу і регулярну щедру допомогу від Сполучених Штатів перейшли до політики мирних відносин із Ізраїлем. Така система повністю й остаточно оформилася при Хосні Мубараку і проіснувала цілих тридцять років. Єгипетські генерали добре пам’ятають: попри боротьбу за демократію, Захід більш ніж чудово уживався з диктатурою в Єгипті та решті арабських країн.

Але торік така зручна система впала разом із Мубараком. І Захід, не в змозі впливати на каїрський натовп, був просто поставлений перед фактом.

Нинішня військова хунта в Єгипті всіляко демонструє, що тільки вона може запропонувати те, що так необхідне Заходу, - наступність зовнішньої політики Мубарака. Але військових спантеличує, що держдепартамент чомусь протестує, коли єгипетська влада пускає у хід грубу силу.

Чому армія розійшлася з народом

Єгипетська армія торік зіграла ключову роль не тільки в поваленні Мубарака, а й у запобіганні хаосу в країні. Автор цих рядків сам був свідком, як від Каїра й Олександрії аж до західного кордону порядок у країні забезпечували тільки солдати єгипетської армії та цивільні добровольці-дружинники. Поліція тоді взагалі зникла з вулиць, побоюючись розправи.

Однак через рік з’ясувалося, що революція, змівши Мубарака, фактично просто передала владу його ж людям у військовій формі, тільки на один-два рівні нижчим. Виявилося, що замість зміни системи відбулася просто її перезарядка, а Мубарак і члени його уряду були змушені піти зі своїх посад. Однак усе інше залишилося на своїх місцях.

Тому ставлення до армії в народу почало змінюватися. Рядові і молодший офіцерський склад єгипетської армії опинилися між двома вогнями - між власним керівництвом та народом. Але в генералів у політиці був і залишається власний інтерес, причому в грошовому розумінні.

Зворотним боком усіх формально світських режимів у Північній Африці, повалених під час «арабської весни», була тотальна корупція, яка й викликала крах. У Єгипті генералітет особисто від Мубарака отримав для «прогодування» і досі контролює від 10 до 45% національної економіки - від виробництва товарів першої необхідності, продуктів харчування, питної води, торгівлі до земельного ринку і дорогої нерухомості, включно з курортами. Чужинцям туди ходу не було й немає: їх відсікають непомірними хабарами та бюрократичними перепонами.

І ось єгипетські генерали тепер на смерть б’ються не тільки за політику, а й за збереження цієї тіньової у своїй основі бізнес-імперії. Однак така система вже спричинила революцію, і її консервація означатиме, що звичайний бізнес не зможе нормально розвиватися, а пересічні громадяни залишаться без робочих місць…

Результат голосування у другому турі президентських виборів розколов єгипетське суспільство на тих, хто боїться майбутнього - приходу ісламістів, і на тих, яких виявилася все ж таки більшість, хто боїться повернення в безпросвітне минуле. Очевидно, що останніх надихає приклад Туреччини та уряду Ердогана, який зумів не тільки забезпечити певне економічне зростання, а й зламати хребет вищому армійському генералітету, що контролював країну з часів Ататюрка.

Останні новини, які надходять із Каїра, стають дедалі тривожнішими. На площі Тахрір знову зібралися десятки тисяч людей, армія ж стягує до столиці бронетехніку. Таке скупчення військ у столиці було торік саме напередодні революції. Колишній президент Мубарак дихає на ладан у тюремній лікарні, але всіх хвилюють інші питання: чи не проллється знову в Каїрі велика кров і чи помре разом із Мубараком його система, врятувати яку має Ахмед Шафік?