Коли живий терорист корисніший, ніж мертвий

Убитий лідер "Ісламської держави" Абу Бакр аль-Багдаді.

Спочатку про це заявив президент Сполучених Штатів. Після цей факт підтвердили і самі терористи ІД на своїх офіційних каналах в соцмережах. Очевидно, пауза в кілька днів потрібна була організації для того, щоб вибрати нового "халіфа". Ним став такий собі Абу Ібрагім аль-Хашимі аль-Курейши. Крім того, що ця людина з племені курайш, до якого належав сам пророк Мухаммед, більше про нього поки що нічого невідомо.

Разом з "халіфом Ібрагімом" загинув і офіційний спікер організації Абу Хассан аль-Мухаджир - друга людина в "Ісламській державі".

Після заяв Трампа про смерть Багдаді, навколо операції "Кайла Мюллер" залишалося багато нез'ясованого. Наприклад, чому лідер ІД ховався на території, підконтрольній противнику, з яким терористи воюють із 2014 р.? Чому немає фото ні самого вбитого, ні його родичів, ні його дружин? Як удалося підтвердити, що в результаті іншої операції було вбито другу особу в ІД, Абу Хассан аль-Мухаджира, офіційного спікера ІД, обличчя й справжнього імені якого ніхто не знає?

Треба також нагадати, що аль-Багдаді "вбивали" вже неодноразово.

Ще у 2014 р. в Інтернеті з'явилися фото, на яких було нібито зображено аль-Багдаді, який загинув внаслідок удару американської авіації по території Іраку. Пізніше виявилося, що поширювані фото - фейк. У червні 2017 р. Міноборони РФ заявило, що в результаті авіаудару російських ПКС у Сирії було вбито лідера ІД. Жодного підтвердження своїх слів російські військові не надали. Того ж 2017 р. базовані в Англії експерти Syrian Observatory for Human Rights теж заявляли, що лідера ІД вбили в провінції Дейр ез-Зор. Знову без підтверджень.

Щоразу такі чутки розсіювалися після чергового офіційного виступу або появи лідера ІД перед камерами. Цього разу виступів Багдаді більше не буде. Але залишається відкритим головне питання: чи вплине смерть лідера ІД на саму організацію?

Третій за ліком

Багдаді - третій за ліком лідер "Ісламської держави", вбитий американцями.

Два попередні - Абу Мусаб аз-Заркаві та Абу Омар аль-Багдаді - були вбиті американцями. Знищення Заркаві та Омара аль-Багдаді, за прогнозами американського командування, мало завдати нищівного удару по самій організації. Але, як засвідчили подальші події, після загибелі лідерів терористи не тільки не розбігалися, а, навпаки, виходили на новий, більш масштабний рівень розвитку своєї організації.

Заркаві був фанатиком і добрим організатором. Він зміг із розрізнених і деморалізованих першими поразками в боротьбі проти американців груп та окремих радикалів зібрати у 2003 р. в Іраку потужну й згуртовану організацію. Саме він, йорданець за походженням, який воював у лавах моджахедів в Афганістані, привніс в іракський рух опору стратегію тотального насильства.

Заркаві одним із перших став застосовувати тактику підривів замінованих автомобілів у громадських місцях. Він цілеспрямовано атакував релігійні об'єкти, щоб розпалити міжконфесійну війну між сунітами та шиїтами. Саме він започаткував практику обезголовлення на камеру, що пізніше стала візитівкою терористів ІД.

А ще - він був іноземцем. Чужим для іракців. Своєю жорстокістю й нерозбірливістю в питаннях політики та стосунків із місцевими племенами Заркаві заслужив собі славу головоріза. Хтозна, можливо, його вбили б конкуренти по опору, чи після серії поразок він втратив би авторитет і канув у невідомість. Але загибель Заркаві зробила з нього ікону для джихадистів. А реклама, яку "шейхові головорізу" зробили американці, поповнила ряди його однодумців новими добровольцями.

Через кілька місяців після загибелі Заркаві його послідовники оголосили про створення власної держави - "Ісламської держави Іраку" (першої версії сьогоднішньої "Ісламської держави"). Упродовж року кількість атак різко зросла: прибічники Заркаві мстили за його загибель. У 2006 р. в Іраку загинуло понад 34 тис. людей - похмурий "рекорд", що його не вдалося побити навіть бойовикам Багдаді.

Ірак трясло від нових підривів смертників, вибухів замінованих автомобілів на міських вулицях і площах, мінометних обстрілів та снайперських засідок. Новий військовий міністр ІДІ - Абу Хамза аль-Мухаджир (який пізніше загинув разом із Абу Омаром аль-Багдаді) вибудовував підпільну армію, солдати якої самі планували атаки, самі готували вибухівку й самі ж знімали все це на відео для ведення пропаганди.

Мало що змінилося й після загибелі Абу Омара аль-Багдаді та Абу Хамзи аль-Мухаджира. Спочатку здавалося, що після втрати другого покоління лідерів загибель ІДІ неминуча. Але владу в пораненій організації взяв новий, ще більш радикальний і підготовлений лідер. Абу Бакр аль-Багдаді вибудував ще більш грізну організацію, зробивши ставку на участь у громадянській війні в Сирії та масштабні операції в Іраку. Саме йому вдалося зібрати під прапорами ІД тисячі бійців з усього світу, захопити тисячі квадратних кілометрів території та проголосити халіфат.

Його релігійна освіта, тюремний досвід і родинні зв'язки (як стверджували пропагандисти ІД, його сім'я веде своє походження від самого пророка Мухаммада) робили Багдаді ідеальною кандидатурою на роль лідера для глобального джихадистського інтернаціоналу. Його втрата для "Ісламської держави" - тяжкий удар. Але парадокс у тому, що світу живий Багдаді був корисніший, ніж мертвий.

Чому мертвий Багдаді небезпечніший, ніж живий

Попри всі свої успіхи у 2014–2015 рр., аль-Багдаді сьогодні - це втілення провалу проєкту "Ісламська держава". Маючи вплив, великі території та мільйонні доходи, "халіф Ібрагім" усе це втратив, довівши глобальний "халіфат" до стану табору біженців в Аль-Холі та кількох партизанських груп, які блукали в сирійській пустелі.

Для багатьох послідовників провал проєкту ІД і втрата територій стали вагомим аргументом у перегляді їхнього ставлення до "халіфа" та його "армії". Як можна повірити в те, що ця "держава" побудована за "методологією Пророка", коли її розвалили загони курдського ополчення та іракська армія, яку роз'їдає корупція? Як писав у своєму листі до аль-Багдаді один із високопоставлених чиновників в ІД Абу Мухаммад аль-Хашімі, "ті, хто колись боявся нас, тепер нападають на нас, а ті, хто раніше втікав від нас, примушують втікати наших власних солдатів".

Старіючий Багдаді, який чіплявся за владу, був втіленням провалу, живим нагадуванням новим поколінням джихадистів про безперспективність війни проти всіх. Для поміркованих Багдаді був прикладом невиправданої жорстокості, що налаштувала весь світ проти ІД. Для радикалів він виявився надто м'яким і слабким лідером, який, замість того, щоб підірвати себе на руїнах Мосула або Ракки, віддавав наказ послідовно здавати міста й села.

Живий Багдаді був каменем розбрату й найкращою антирекламою ІД. Мертвий Багдаді стане іконою та прикладом для наслідування.

Ще одна причина не зітхати з полегшенням після смерті терориста "номер один" - це радикали. Хоч як дивно, та й у рядах найжорстокішої і найрадикальнішої організації були свої радикали. Причиною умовного поділу в ІД на радикалів і поміркованих було питання такфіру - умов, що дозволяють звинуватити мусульманина в невір'ї з усіма наслідками, які з цього випливають.

Помірковані вважають, що для обвинувачення людини в невір'ї потрібні вагомі підстави. На переконання ж радикалів, найменший вияв невір'я та навіть невігластва в питаннях віри з боку мусульманина є підставою для винесення йому такфіру. Ба більше, такфіру заслуговує й той, хто знає про невір'я іншого мусульманина, але не виносить йому такфіру. Така логіка запускає процес, у результаті якого будь-кого, навіть самого лідера радикалів, можна звинуватити в невір'ї й винести йому такфір.

Є думка, що тільки особистість Багдаді утримала радикалів від захоплення влади в ІД. Його ж смерть, навпаки, може спровокувати новий виток боротьби між радикалами та поміркованими. Можливо, це послабить на час саму організацію, а можливо, на місці "Ісламської держави" виникне нова, ще більш радикальна організація, озлоблена поразками і згуртована ідеями тотального такфіру.

Більше того, загибель Багдаді може спровокувати процес примирення між двома найнебезпечнішими терористичними організаціями у світі - ІД і "Аль-Каїдою". До 2013 р. ці організації були, по суті, єдиною структурою. Але на тлі військових успіхів у Сирії Багдаді вирішив чітко означити свою позицію в русі, виступивши з вимогою прямого підпорядкування собі сирійської філії "Аль-Каїди" - "Джабгат ан-Нусри".

Такий підхід обурив керівництво "Аль-Каїди", яке відмовилося визнавати претензії Багдаді на Сирію. Після обміну обвинуваченнями та гнівними листами між "Джабгат ан-Нусрою" й "Ісламською державою Іраку і Леванту" (ІДІЛ, найменування "Ісламської держави" у 2013–2014 рр.) спалахнули бої. Відтоді ІД вважає "Аль-Каїду" ворогом і всіляко намагається "віджати" в неї і території (у Ємені, Сомалі, Афганістані), і вплив серед джихадистів.

По суті, саме особистість Багдаді була й залишається завадою потенційному відновленню відносин між двома терористичними організаціями. У разі його загибелі "Аль-Каїда" обов'язково спробує повернути собі контроль над "бунтівними" братами. До чого це призведе - можна тільки здогадуватися, але точно не до зниження терористичної загрози в Сирії та світі.

Як свідчить історія, загибель лідера в таких добре організованих, бюрократизованих структурах, як ІД, не призводить ні до розвалу, ні до знищення самої організації. Найчастіше обезголовлення організації тимчасово послабляло її. Але якщо організація володіла досвідом, мала підтримку населення і бюрократичний апарат у своєму розпорядженні, то вона відновлювала керованість і в тривалій перспективі виживала.

ІД має і досвід виживання в тяжких умовах, і розгалужений глобальний бюрократичний апарат, і певну підтримку якщо не серед місцевого населення, то серед джихадистів точно. Отже, в ІД є високі шанси вийти з ситуації втрати лідера з невеликими втратами для самої організації, а можливо - що й із бонусами.

Чи означає все вищевикладене, що вбивати або заарештовувати лідерів терористів марно? Ні, звісно. Якщо кожен, хто стає на шлях тероризму, буде знати, що рано чи пізно по нього прийдуть, то охочих стати терористами, ймовірно, буде менше. Особливо, якщо мотивація таких терористів суто матеріальна.

Однак необхідно розуміти, що, маючи справу з фанатиками, для яких смерть - це тільки витрати на професію, вбити лідера - недостатньо. Перемогти такі організації тільки з допомогою ліквідації лідерів не вийде. Хоч би яке шоу робили з факту вбивства однієї людини, хай навіть і такої грізної, як терорист "номер один", - це не вирішить проблеми тероризму. Треба перестати плодити "героїв" і "мучеників" для нового покоління терористів. Натомість потрібно показувати їм усю безперспективність тероризму, у тому числі й через історії лідерів - невдах, зрадників і "матеріалістів", які задля власного збагачення посилають натовпи "мучеників" на смерть.