КИЇВ НАВОДИТЬ ПОЛІТИЧНІ МОСТИ З ЄГИПТОМ Й АЛЖИРОМ

Схоже, стало вже традицією, що глава українського зовнішньополітичного відомства Анатолій Зленко завершує рік візитами до спекотних африканських країн. Наприкінці грудня 2001-го міністр закордонних справ побував у Марокко. Нині Зленко знову вирушив на північ Африки, де провів турне по двох країнах, розташованих на середземноморському узбережжі, — Єгипту й Алжиру.

В офіційних повідомленнях наголошувалося, що цей візит — «перші в історії незалежної України офіційні візити в Єгипет й Алжир міністра закордонних справ». Але той факт, що через десять років після встановлення дипломатичних відносин глава зовнішньополітичного відомства вперше побував у цих арабських країнах, зовсім не прикрашає українську дипломатію. А либонь з Алжиром і Єгиптом Україна має товарооборот під двісті мільйонів доларів на рік.

Тим часом немає причин для великого подиву. І пояснення вкрай просте: ці країни, утім, як і весь Близькосхідний регіон, довго залишалися на периферії інтересів офіційного Києва. І якщо українські чиновники ще якось згадували про Єгипет, який у дев’яності роки відвідали і прем’єр, і президент, Алжир VIP-особи своєю увагою обминули. Можливо, й тому, що протягом останнього десятиліття він вів війну з ісламськими фундаменталістами, котрі розгорнули в країні кампанію справжнього терору.

Попри все економічні зв’язки України з Алжиром і Єгиптом розвивалися. І досить успішно: за останні кілька років Україна має з ними найбільший товарооборот серед усіх африканських і близькосхідних держав. Певне, свою роль відіграло й те, що за часів Радянського Союзу українські підприємства серйозно працювали на ринках цих країн, а після 1991-го декотрі українські підприємці-ентузіасти побачили в Алжирі і Єгипті перспективу для збуту продукції своїх компаній.

Заради справедливості зауважимо, що протягом останніх двох років офіційний Київ дещо змінив свою політику стосовно Близькосхідного регіону. Можливо, унаслідок постійного витіснення української продукції з ринків Європи й Росії (через що і з’явилася політика «економізації зовнішньополітичної діяльності»), здається очевидним, що для Києва активізація присутності в країнах Африки й Азії стала одним із зовнішньополітичних пріоритетів. І не випадково 2002 року було відкрито посольства в Сингапурі й Малайзії.

На цьому тлі й відбувся вищезгаданий візит Анатолія Зленка, який декотрі українські дипломати трішечки пишномовно коментують як «наведення мостів». Утім, із цим твердженням можна погодитися. І ось чому.

На сьогоднішній день стало очевидно, що майбутнє торговельно-економічних зв’язків України з цими країнами, перспективи участі українських підприємств у дорогих проектах із будівництва промислових об’єктів значною мірою залежать від розвитку контактів на високому політичному рівні. Нарешті в Києві зрозуміли, що торговельно-економічні відносини досягли того рівня, коли високопоставленим українським чиновникам уже просто непристойно ігнорувати ці країни.

І це пояснює, чому під час візиту Зленка превалювали переговори з політичних питань (крім іншого, і щодо близькосхідного врегулювання). Результатом цих багатогодинних зустрічей із єгипетськими й алжирськими провідними політиками стало формування необхідного політичного фону для майбутніх економічних контактів. Принаймні стверджують, що політичні лідери Єгипту й Алжиру досить прихильно поставилися до розвитку економічних контактів з Україною.

До речі, під час зустрічей із єгипетським президентом Мубареком й алжирським — Бутефлікою було досягнуто домовленості, що вони приїдуть в Україну наступного року. На жаль, з огляду на складну ситуацію в Близькосхідному регіоні та внутрішньополітичну обстановку в Алжирі, малоймовірно, що ця домовленість стане реальністю. З іншого боку, не виключено, що 2003 року в цих країнах побуває з візитом український Президент.

Ясна річ, на переговорах не обійшлося й без обговорення справ у сфері економіки. Структура українського експорту в Алжир і Єгипет свідчить, що Україна поставляє туди свої традиційні товари: труби, продукцію хімічної промисловості й машинобудування, автотракторну техніку, продукти харчування, зерно, медикаменти. Київ, де поволі замислюються про майбутнє, за великим рахунком, це не влаштовує. Поставки металу — це добре, але для країни, що має високі технології (зокрема, в галузі авіа- й ракетобудування), розвиток економічних зв’язків винятково в традиційних сферах у майбутньому загрожує втратою ринків збуту.

Якщо Україна справді хоче закріпитися на ринках Алжиру і Єгипту, то вона повинна, вважають у Києві, розширити своє співробітництво в сфері високих технологій, пропонуючи конкурентоспроможну й відносно дешеву продукцію. Йдеться не лише про українську військову продукцію, а й про продукцію цивільного призначення. Хоча, до речі, єгиптяни й алжирці вкрай зацікавлені в розвитку військово-технічного співробітництва з Києвом. Принаймні сьогодні Україна посідає одне з перших місць серед експортерів в Алжир військової техніки й озброєння.

У Єгипті фахівці Національного космічного агентства України вже проводять активні переговори щодо спільного створення супутника Egyptsat-1, який дозволить проводити розвідку корисних копалин. Якщо цей проект буде реалізовано, то, стверджують експерти, він може стати візитною карткою України в Близькосхідному регіоні. Наскільки відомо, українські фахівці працюють над питанням створення спільного супутника і з алжирцями.

Та поки що найсерйозніші рухи в авіабудівників. І Єгипет, і Алжир мають у своєму розпорядженні значний парк літаків «Ан» різних модифікацій, що потребують і ремонту, і модернізації. Так, під час перебування Зленка в Єгипті представники Харківського авіаційного державного підприємства уклали контракт на поставку запчастин до Ан-140, а також із модернізації авіапарку. Зацікавлені у співробітництві в авіабудуванні й алжирці, котрі були б не проти спільно з українцями створити регіональний літак.

Під час північноафриканського турне Зленка піднімалося питання і про поставки українського зерна: Алжир і Єгипет, унаслідок кліматичних особливостей, є традиційними експортерами сільськогосподарської продукції. Раніше українські чиновники з Міністерства аграрної політики заявляли, що Київ планує поставити до 3 млн. тонн зерна в Єгипет. Проте, як виявилося, це були радше наміри. Можливо, що про конкретний обсяг поставок українського зерна в Єгипет і Алжир остаточно домовляться на початку наступного року, коли в Київ приїдуть міністри сільського господарства цих країн.

Організувавши північноафриканське турне міністра закордонних справ, офіційний Київ зробив необхідний політичний жест. Чи буде він ефективним, тепер значною мірою залежить від того, наскільки системно й цілеспрямовано працюватимуть на єгипетському й алжирському ринках самі українські підприємці.