Китайці скріплюють узи й розв'язують вузли

Китай і Тайвань провели 11 лютого перші в історії міжурядові переговори. Їхній рівень був невисокий, лише з участю чиновників міністерського рангу. До цієї, здавалося б, пересічної події не було б прикуто стільки уваги, якби не те, що обидві сторони ще недавно взагалі не визнавали одна одну. Останні півстоліття ворожнечі й відчуження двох частин китайської нації на Тайвані й материковому Китаї породили дві абсолютно різні - демократичну й соціалістичну - моделі державного устрою, але при цьому обидві вони також специфічні - китайські. Таким чином, ця зустріч віч-на-віч китайських чиновників, що виросли в надрах різних політсистем, - примітний факт у розвитку сучасного Китаю, що, можливо, відкриє нову сторінку у відносинах "острова" й "материка". А також стане першим кроком на шляху реформ у Китайській Народній Республіці, яка прагне в майбутньому не тільки повернути Тайвань "у лоно батьківщини", а й заявити про себе як про могутню соціалістичну й демократичну державу одночасно.

Возз'єднання замість незалежності?

Відлига у відносинах Тайбея і Пекіна почалася після 2008-го, коли до влади на острові прийшла партія китайських націоналістів - Гоміньдан. Її представники перемогли спочатку на парламентських виборах, а потім і на президентських. Після перемоги на виборах у 2012-му Гоміньдан забезпечив продовження цього курсу на найближчі роки. Ма Інцзю, очільник тайбейської адміністрації, висунув такі принципи відносин з Пекіном: "ні!" - об'єднанню з Китаєм, "ні!" - незалежності Тайваню, "ні!" - застосуванню сили. Таким чином, він відкинув платформу попередників з Демократичної прогресивної партії, які раніше неодноразово заявляли про можливість одностороннього проголошення акта незалежності острова, що призвело б до ескалації конфлікту між берегами Тайванської протоки. Однак особливо варто підкреслити такі слова пана Ма: "…у вирішенні питань відносин через протоку вагу має не суверенітет, а основні цінності й спосіб життя... і ми сподіваємося, що материковий Китай продовжуватиме рух у бік свободи, демократії та процвітання всього народу".

Слідом за цим було зроблено кроки для розширення зв'язків простих громадян і діалогу двох берегів Тайванської протоки, що ведуться на напівофіційному рівні різними економічними організаціями. Усього за останні шість років відбулося дев'ять раундів таких переговорів, а 10-й заплановано вже наступного тижня. У їхніх рамках китайці двох берегів відновили авіа-, морське й поштове сполучення, підписали угоду, яка дозволила ввозити харчові продукти одне одному, і низку інших економічних угод, вирішили стимулювати обмін туристами, насамперед з материка на острів. Усі ці заходи дістали схвалення значної кількості громадян двох берегів, а в економічному плані принесли вигоду обом сторонам.

Китайська політика щодо Тайбея також трохи змінилася. Було запропоновано ініціативи, які дозволили Тайваню отримати місце самостійного члена в таких міжнародних організаціях і структурах, як АТЕС, СОТ, Азійський банк розвитку і МОК. 2008 р., під час Олімпійських ігор у Пекіні, збірна спортсменів Тайваню виступила під "вивіскою" "китайський Тайбей". При цьому Пекін загалом чітко дотримувався принципу, що у світі є тільки один Китай. І якщо хтось вважає інакше, то повинен зробити вибір, з яким із "Китаїв" мати дипвідносини - з КНР чи Тайванем. Утім, більшість країн світу все ж не вважає Тайвань "легітимною міжнародною одиницею". Слід зауважити, що, зі свого боку, Тайбей припинив домагатися для себе окремого представництва в ООН, аби не дражнити Пекін.

На тлі зниження дипломатичної конфронтації обидві сторони пішли шляхом налагодження контактів по партійній лінії. Колишній генсек китайської Компартії Ху Цзіньтао став ініціатором безпосередніх контактів з лідерами партії Гоміньдан із Тайваню. Таку формулу було знайдено, щоб ці зустрічі не розглядалися як якась форма відносин двох суб'єктів міжнародного права.

Однак нині Пекін дозрів до нових кроків та ініціатив. Сигналом до цього була заява Сі Цзіньпіна в жовтні минулого року про те, що "політичні проблеми "острова" й "материка" не можуть залишатися нерозв'язаними вічно". Переговори, які відбулися в провінції Цзяньсу
11 лютого ц.р. на рівні чиновників китайського й тайванського урядів, уперше за 60 із лишком років були націлені на реалізацію цієї ініціативи. Втім, як згодом стало відомо, такої першорядної важливості питання, як, наприклад, підписання договору про мир (а сторони з 1949 р. формально перебувають у стані перемир'я), не розглядали. Але значимим результатом цієї зустрічі стало те, що Тайбей і Пекін вирішили обмінятися постійними представництвами, що дасть змогу вести постійний діалог.

Сторони заявили, що змогли краще зрозуміти одна одну. Однак у чому полягало це порозуміння, з'ясувалося трохи пізніше - 18 лютого до Пекіна прибув почесний президент партії Гоміньдан і колишній віце-президент Тайваню Лянь Чжань. Його прийняв голова КНР Сі Цзіньпін, який обіймає водночас пост генсека Компартії. Лідер КПК заявив, що всі вони - "родичі по крові", і розв'язання проблеми історичної "відчуженості" співвітчизників по обидва боки протоки має ґрунтуватися на "почутті братерства, чесності, спокою і довіри". Він вважає, що китайський принцип "одна країна - дві системи", який дозволяє уживатися в рамках держави територіям з різним політустроями, може стати основою для подолання протиріч. На цій основі в Китай інкорпорували колишні європейські колонії Гонконг і Аоминь. Він також зазначив, що Пекін поважає "соціальну систему й стиль життя, які обрали для себе співгромадяни на Тайвані".

Цікавий факт завважили тайванські журналісти: Лянь Чжань, не церемонячись, у присутності Сі вжив офіційну назву Тайваню "Китайська Республіка", і цього разу це не викликало заперечень з боку глави КНР. За даними тайванських ЗМІ, Лянь Чжань просив Сі принаймні визнати реальність цього утворення, не ігнорувати патріотичні почуття жителів Тайваню, пов'язані з історією острова, хоча й підкреслював, що проблему острова можна розв'язати виключно в рамках концепції існування у світі лише одного Китаю.

Трохи пізніше стало відомо, що тайванський гість, імовірно, пропонував у рамках майбутнього форуму АТЕС у Пекіні організувати також зустріч тайванського лідера Ма Інцзю з Сі Цзіньпіном. Однак Пекін чемно відхилив ідею, сказавши, що з підготовкою цієї історичної події не варто квапитися, однак ніхто не повинен сумніватися, що вона відбудеться.

"Тайванці"
проти китайців

Прихильники тайванської незалежності, тобто демократична опозиція Гоміньдану на острові й союзники Тайваню у світі, і насамперед у США, з підозрою спостерігають за тим, що відбувається. Тайванські демократи кажуть, що китайські ініціативи знижують поле для маневру прихильникам повної незалежності острова. Однак спостерігачі вказують, що навіть коли ДПП повернеться до влади на острові, вона навряд чи відмовиться від ідеї переговорів на міжурядовому рівні та обміну представництвами, оскільки самі демократи вимагали, щоб Китай говорив нарівні із владою на Тайвані. Якоюсь мірою факт переговорів від 11 лютого можна тлумачити як певний акт визнання Пекіном легітимності тайванського уряду, але, звичайно, не самої "республіки".

Ще одна цікава ініціатива, яку "продавлюють" прихильники незалежності острова, - конструювання тайванської національності, що є відповіддю на ідеї лідерів Пекіна про кровне споріднення всіх китайців, про "китайську націю". Частина жителів Тайваню готова оголосити себе саме "тайванцями", а не китайцями, наголошуючи на тому, що кілька поколінь їхніх предків виросли на острові. Таким чином, мова вже не про самовизначення частини сепаратистськи налаштованих китайців, а окремого народу.

Своєю чергою, США бачать у планах Пекіна щодо Тайваню більш масштабну кампанію протидії Китаю поверненню Америки в Азію й спробам сколотити проамериканський блок із країн, що оточують Китай. Однак, з іншого боку, ці ініціативи Пекіна цілком уписуються в основний пункт закону США про відносини з Тайванем від 1979 р., згідно з яким відносини США і КНР залежать, зокрема, й від того, чи зможе майбутнє Тайваню бути визначене мирним шляхом. Тоді ж США визнали, що від цього чинника неабияк залежить загалом питання миру й безпеки в західній частині Тихого океану.

Як відомо, Китай із середини минулого року схвалив низку ініціатив, що мають забезпечити врегулювання його суперечок із країнами, які перебувають на периметрі його кордонів. Основна мета Пекіна - забезпечити сприятливе зовнішнє середовище для продовження реформ та економічного зростання. У Пекіні дуже хотіли б, щоб Тайвань був прикладом цілком успішної реалізації такого сценарію - мирного врегулювання зі своїм давнім супротивником, а з іншого боку - повернення Тайваню стало б першим і, ймовірно, головним досягненням політики, спрямованої на "відродження китайської нації", про яку так багато говорять у Пекіні.

Однак у США і їхніх союзників викликає побоювання той факт, що нині Китай фактично "купує" Тайвань, обіцяючи йому поділитися вигодами свого значного економічного зростання, а натомість очікує від нього нових політичних поступок. У такому трактуванні ні США, ні демократи, ні, можливо, навіть пересічні жителі острова не приймуть "маслинової гілки" з Китаю.