Острів спотикання — Дяоюйдао чи Сенкаку?

Уперше з моменту закінчення Другої світової війни Китай і Японія говорять про можливість збройного протистояння. Конфлікт із масштабними наслідками для всього регіону здатний спровокувати напруженість у територіальному диспуті за дев'ять невеликих островів у Східно-Китайському морі, які називають по імені найбільшого з них. У Китаї він відомий як Дяоюйдао, в Японії - Сенкаку. Пекін 3 березня поклав на Токіо відповідальність за можливий збройний інцидент незалежно від того, в кого не витримають нерви, і хто зробить перший постріл. Японія тим часом уже заручилася підтримкою США (Америка зобов'язана виступити у війні на боці Японії, якщо ту піддадуть агресії) і збирає "антикитайську" коаліцію, а також погрожує позиватися до міжнародного суду.

У спірному районі постійно присутні кораблі й літаки двох країн, які патрулюють прилеглі до островів води як свої власні. Із січня чергування тут здійснюють і літаки США, що привели свої сили в підвищену бойову готовність. Останніми місяцями напружена ситуація вже вилилася в низку інцидентів. Однак і без "гарячої" війни відносини Пекіна і Токіо сьогодні досягли критичної точки. При цьому жодна зі сторін, схоже, не готова поступитися. Бо острови - лише привід: на шальку терезів у цьому конфлікті поставлено набагато більше...

Китай висуває історичні та географічні аргументи, доводячи, що острів Дяоюйдао та кілька інших, дрібніших, належать йому. По-перше, острів відкрили в
1371 р. китайці, і відтоді він має китайську назву. По-друге, цей морський район є частиною азійського континентального шельфу, а отже, Китай має право претендувати на нього попри правило про 200-мильну зону виключних економічних інтересів.

У Токіо у свою чергу заявляють, що 14 січня 1895 р. на острові було встановлено знак про належність його Японії після того, як тут упродовж десятка років не було виявлено жодних слідів людської активності. Таким чином, відповідно до міжнародного права terra nullius (земля, яка не належить нікому), японці отримали контроль над островами Сенкаку і частково заселили їх. З 1900-го по1940-ві рр. на островах Кубадзіма та Уоцурисіма існували невеличкі рибальські селища. Китайці не зважають на цей аргумент і кажуть, що острови групи Дяоюйдао були захоплені в ході Японсько-китайської війни, в результаті якої 1895 р. вони "здали" японцям також Тайвань і Пескадорські острови. Варто, однак, зауважити, що острови Дяоюйдао/Сенкаку не були частиною Семоносекського договору, підписаного у квітні 1895 р., і, відповідно, за твердженням Токіо, не можуть вважатися захопленими в результаті війни. Мабуть, із цієї причини про них не згадали як про території, які підлягають поверненню Китаю за договором у Сан-Франциско від 1951 р. Утім, Пекін не визнає цього договору, наполягаючи на своєму праві на острови за Потсдамською угодою від 26 липня 1945 р. та Каїрською декларацією 1943 р., в яких країни-союзники вирішили обмежити суверенітет Японії "лише островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоку й тими меншими островами, на які ми вкажемо". Але проблема полягає в тому, що конкретних вказівок по Дяоюйдао/Сенкаку так ніхто й не зробив. Після розгрому Японії цей район увійшов в американську окупаційну зону. Американські військові хазяйнували тут 27 років і використовували його як військовий полігон, відпрацьовуючи бомбометання. Пекін не заперечував.

Лише 17 червня 1971 р. США і Японія підписали Угоду про повернення Окінави, згідно з якою острови Дяоюйдао/Сенкаку та низку інших включено в "зону, що підлягає передачі". Даним актом Вашингтон фактично визнав японський суверенітет над цим районом. 3 грудня 1970 р. Китай уперше за більш ніж 70 років заявив про суверенітет над островами Дяоюйдао, а 30 грудня 1971 р. МЗС КНР опублікувало заяву, в якій зазначалося, що передача острова Японії є незаконною. Утім, тоді вплутуватися в конфлікт Китай не хотів, і питання територіальних суперечок не завадило підписанню в 1978 р. китайсько-японської угоди про дружбу та співробітництво. Однак 25 лютого 1992 р. у КНР було ухвалено закон, який визнає Дяоюйдао китайською територією. У червні 1996 р. Токіо оголосив район Сенкаку частиною своєї зони виключних економічних інтересів. При цьому в 1970 р. претензії на острів заявили ще й націоналісти Тайваню.

Інтерес до цього регіону зріс після 1968 р., коли експерти ООН опублікували доповідь про можливе місце залягання в цьому районі значних енергетичних ресурсів, зокрема нафти. Японці побудували на острові вертолітний майданчик і два маяки, що підлило ще більше оливи у вогонь протиріч. Попри суперечки, саме в 70-ті власник шлюбного агентства з Токіо Кунійокі Куріхара купив п'ять безлюдних островів за кілька мільйонів єн. За останні 40 років він лише раз відвідував свої "володіння", які лежать за тисячі кілометрів від його домівки.

У 2009 р. відомий своїми ексцентричними вихватками губернатор Токіо ультранаціоналіст Сінтаро Ісіхара став ініціатором масштабної кампанії "купівлі" островів на користь держави. За кілька місяців йому та його прихильникам удалося переконати урядові кола Японії в необхідності "націоналізувати" острови. Після складних дебатів японський кабінет 10 вересня 2012 р. затвердив таке рішення, запропонувавши виплатити власникові 2 млрд єн.

Саме цей акт і став останньою краплею, яка переповнила чашу китайського гніву. Він вилився на все японське, до чого в прямому значенні змогли дотягтися китайці. Масові протести та демонстрації китайських громадян часом переростали в погроми офісів і магазинів японських компаній на території КНР, акти вандалізму щодо японських автомобілів на вулицях китайських міст, згортання двосторонніх відносин по всіх фронтах - аж до спортивних, туристичних, наукових і навіть культурних обмінів.

За перший місяць протестів японські компанії зазнали збитків у розмірі 120 млн дол. Через бойкот японських товарів у Китаї японський експорт у Піднебесну станом на кінець минулого року скоротився на 14,5% (а по деяких товарних позиціях - до 30%) і терміново переорієнтовується на США та країни АСЕАН. Падіння промвиробництва в Японії через територіальну суперечку з Китаєм останніми місяцями вже порівнюють із тим, якого країна зазнала після руйнівного землетрусу 2011 р. Китай, котрий був основним економічним партнером Японії (на нього припадав 21% японської торгівлі, а загальний торговельний оборот двох країн в 2011 р. сягав 345 млрд дол.), також терміново переорієнтовує свої товарні потоки на Корею та інші країни Азії. Утім, у Пекіні домінує думка (підтримувана офіційними ЗМІ), що наслідки конфлікту з Японією будуть менш істотні для китайської економіки, ніж для японської (на Японію припадало 9% від загального обсягу китайської торгівлі). Тому в Пекіні свідомо йдуть на нарощування "економічної конфронтації", перетворюючи торгівлю в іще один фактор війни. На думку професора Дін Сюеляна з Університету науки та технологій у Гонконгу, китайська економіка безболісно може витримати 30-відсоткове скорочення торгівлі з Японією, тоді як для японської економіки "больовим порогом" буде 20-відсоткове скорочення обсягів.

Хоч яка велика ціна конфлікту двох найбільших економік Азії, політичні ставки ще вищі. Суть конфлікту не в тому, хто володітиме острівцями суходолу площею в кілька квадратних кілометрів, і навіть не в тому, кому дістануться природні поклади морського дна.

Суперечка з Японією сьогодні є найбільш серйозним зовнішньополітичним викликом для нового покоління керівників Китаю, які на цьому тижні отримують у свої руки всю повноту влади в країні. В умовах, коли новий глава КНР Сі Цзіньпін (його буде затверджено очільником КНР у ході сесії китайського парламенту, що проходить у Пекіні) лише має утвердитися як лідер мільярдної нації, не може бути й мови про те, що Пекін піде на якісь поступки Токіо. Антияпонські настрої були сильні в Китаї всі післявоєнні десятиліття, і сьогодні новому керівництву КНР вони видаються найбільш зручним інструментом для мобілізації всіх націй не стільки на боротьбу із зовнішнім ворогом, скільки для підвищення авторитету нових керівників країни, мобілізації громадян навколо них, підвищення престижу армії та флоту.

Відтоді як суперечка з Японією стала фактором і внутрішньої політики, Китай не може поступитися в територіальній суперечці. І цілком імовірно, що його дипломатичні кроки у відносинах з Токіо, а також заходи щодо забезпечення присутності в районі спірних островів ставатимуть дедалі більш "про-активними", якщо не сказати зухвалими. Це підтверджують останні повідомлення з Пекіна. Уже є інформація, що очікувані цього тижня кадрові перестановки в керівництві китайського зовнішньополітичного відомства, будуть націлені саме на посилення роботи двосторонніх відносин із Японією і США. Одночасно Китай прагне підсилити взаємодію з Тайванем. Цього тижня він також збільшив присутність своїх кораблів поблизу спірних островів.

Однак, навіть попри підтримку цієї ура-патріотичної та антияпонської кампанії в Китаї, влада в Пекіні усвідомлює, що силою вона не зможе встановити суверенітет над островами. Японський флот за бойовою потугою досі перевершує китайський. До того ж на допомогу у випадку конфлікту можуть прийти військові кораблі США. Пекін у цій ситуації, мабуть, прагнутиме продемонструвати (як світовому співтовариству, так і китайським громадянам), що він здатен обстоювати власні інтереси, і, що ще важливіше, можливості його військово-морських сил захищати ці інтереси істотно зросли.

Проблема полягає в тому, що в Японії суперечка з Китаєм також має внутрішній вимір. Сіндзо Абе, лідер Ліберально-демократичної партії Японії, яка перемогла в ході грудневих виборів, використовує суперечку з Китаєм для власного утвердження як національного лідера та підвищення міжнародного авторитету. Токіо намагається розіграти карту "китайської загрози" і виправдовує свої дії тим, що виступає виразником інтересів країн регіону, які прагнуть обмежити зростання китайського впливу та стримати геополітичні апетити Пекіна на просторах Азії. У перші дні перебування при владі новий прем'єр висунув ідею про необхідність збільшити військовий бюджет Японії до 54 млрд дол. США, від чого Токіо утримувався останні 11 років. Крім того, Токіо заручився підтримкою Вашингтона, який іще 20 вересня минулого року зробив заяву, що "Японія здійснює адміністративний контроль" над спірною територією, і, як наслідок, США готові виступити на боці Токіо у разі збройного конфлікту. Крім цього, японські дипломати активізували свою роботу у всіх країнах регіону від Монголії до Брунею та Австралії, а також провели переговори про співробітництво у сфері безпеки з Філіппінами та Сінгапуром. Призначений у грудні новий міністр закордонних справ Японії Кісіда Фуміо вже особисто відвідав низку цих країн і навіть ініціював переговори з Росією щодо співробітництва в питаннях безпеки в регіоні та можливого візиту японського прем'єра Абе до Москви. Новина про це практично збіглася з повідомленням, що японські та китайські лідери, ймовірно, не зустрінуться цього року...

У той час, коли ні Пекін, ні в Токіо не мають бажання іти на компроміс, експерти згадують, що формула виходу з кризи була напрацьована ще в 70-х. У ті роки китайський лідер Ден Сяопін сказав японським політикам, що для вирішення питання про суверенітет над островами Дяоюйдао час іще не настав (хоча він і не ставив під сумнів їхню належність Китаю), і він сподівається, що майбутні покоління будуть мудрішими і розв'яжуть суперечку миром. Тоді ж він запропонував формулу "відкласти суперечки заради спільних інтересів" і спільно зайнятися практичною розробкою ресурсів шельфу. Тоді його не послухали, але сьогодні, через 40 років, його мудрі слова, мабуть, не втратили своєї актуальності.