Китай — США: у пошуку нового балансу сил

Після дуже прохолодного періоду у двосторонніх відносинах Пекін і Вашингтон розпочали нинішній рік зі спроб активізувати політичну співпрацю й відновити діалог у військовій сфері. Він був перерваний рік тому, після рішення Білого дому про поставку Тайваню зброї на 6,4 млрд. дол. Власне, ці плани Вашингтона й викликали похолодання та ознаменували початок спроб Сполучених Штатів повернути собі вплив у регіоні.

Американська стратегія «повернення в Азію» розпочалася з того, що минулого літа Штати, фактично, підштовхнули сусідів Китаю до активізації територіальних спорів у Жовтому морі. Правда, серйозна криза відбулася лише в японо-китайських відносинах. Інші сусіди вирішили не вплутуватися в протистояння з Пекіном, що зрештою призвело до подальшого зменшення впливу США. На наш погляд, це продемонстрували остання криза на Корейському півострові і невдале турне Барака Обами у Південно-Східну Азію в листопаді.

Відтак Білий дім мусив шукати нові шляхи для повернення у регіон. Китай, очевидно, вловив цей момент і сьогодні готовий запропонувати США тісніші взаємини, щоб спільно протистояти глобальним та регіональним викликам. Проте Вашингтон тоді не здатний буде протидіяти Пекіну в тих сферах, які становлять його корінні інтереси. Втім, китайським та американським експертам і політикам важко сказати точно, в якому напрямі відносини двох країн розвиватимуться і до чого в результаті прийдуть.

Обидві держави перебувають у процесі перегляду своєї глобальної стратегії. Роль Сполучених Штатів у світі звужується, але Вашингтон навряд чи готовий відмовитися від домінуючих позицій та політики стримування Китаю. Тим часом могутність КНР зростає, її інтереси й зусилля активізуються в нових сферах і регіонах планети, часом заміщуючи інтереси США. Це тільки посилює невизначеність, недовіру, недорозуміння і створює грунт для нових конфліктів.

На цьому тлі сторони вирішили провести діалог на вищому рівні і на 19 січня призначили державний візит голови КНР Ху Цзіньтао до Вашингтона. Лідери, очевидно, говоритимуть про фундамент, який дозволить зробити відносини більш передбачуваними й довірчими, задати тон діалогу на найближчі роки. Проте побудувати такі відносини швидко не вдасться, якщо партнери не відмовляться від стереотипних підходів останніх десятиліть.

Розвідка боєм

Найбільшим позитивом нинішньої ситуації можна назвати принаймні той факт, що ні Вашингтон, ні Пекін не бачать у досяжному майбутньому можливості для широкомасштабного протистояння. Всі потенційно гострі конфлікти вони навчилися вирішувати мирно, усвідомлюючи, що протистояння в теперішніх умовах було б глобальним чинником міжнародних відносин, як у період холодної війни. Тим часом Китай розуміє: що мірятися силами з Америкою на рівних він ще не в змозі, тому його амбіції ключового гравця поки що дуже обмежені.

Послаблення ролі США, як в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, так і загалом у світі, для Пекіна також становить проблему: сам він не готовий узяти на себе такий тягар відповідальності, який Сполучені Штати добровільно завдали на свої плечі. Його мета сьогодні - примусити Вашингтон рахуватися з інтересами Китаю, вести діалог на рівних. Водночас у США розуміють, що Китай дедалі швидше наближатиметься до межі, коли Америка вже не зможе залишатися беззастережним світовим лідером. У Білому домі сьогодні хочуть уникнути ситуації, коли вони виявляться не готовими прийняти нову реальність, у якій їм доведеться мати справу з Китаєм, що визначатиме правила гри. А такий сценарій дуже ймовірний, якщо країни продовжуватимуть дивну політику обміну неприємними сюрпризами, щоб якнайболючіше зачепити самолюбство партнера.

Останнім часом такий сюрприз Америці підніс Китай. Наприкінці минулого року він несподівано продемонстрував світові прототип свого винищувача п’ятого покоління, який військові у США не очікували побачити в найближчі п’ять-десять років. Минулого тижня машина здійснила свій перший політ. Раніше такою самою несподіванкою для американців стала здатність Китаю з високою точністю збивати супутники на орбіті Землі, а ракетами середньої дальності уражати кораблі у відкритому океані.

Відповідні кроки Америки не вирізнялися новизною: ухвалення рішення відновити поставки зброї Тайваню, проведення масштабних маневрів із Японією, відправка в західну частину Тихого океану авіаносців і сепаратні переговори з союзниками в Азії з метою нейтралізації Китаю. Але все це заходи з арсеналу часів холодної війни, які мають на Пекін дуже обмежений вплив.

Більше того, вони абсолютно не заважають Піднебесній проводити курс «видавлювання» сил США і Японії в океан, подалі від китайських берегів. Сьогодні в арсеналі Вашингтона і його союзників немає засобів, щоб зупинити цей процес. І якщо в 1996 році США ще наважувалися послати свій авіаносець через Тайванську протоку, то сьогодні такий крок видавався б дуже сумнівною заявкою на утримання лідерства.

Білий дім вибрав більш миролюбний тон, відрядивши з візитом до Пекіна міністра оборони Роберта Гейтса. Військовим належало зробити, те, чого не змогло зробити політичне керівництво Америки: переконати Китай, що Вашингтон зацікавлений у партнерстві, готовий відновити контакти на всіх рівнях, включно зі стратегічним діалогом військового керівництва країн. Крім того, США усвідомлюють, що поставки зброї Тайваню, швидше, мають значення моральної підтримки для влади острова, ніж реально зміцнюють його оборону.

Гейтс водночас відстоював тезу, що Китай досяг такого рівня розвитку своїх збройних сил, що більше не повинен тримати засекреченими свої справжні наміри та плани. Роблячи так, Пекін сам створює «недовіру і недорозуміння» у відносинах двох країн. І, хоч би скільки Китай говорив про оборонний характер своєї військової стратегії, у Вашингтоні ніколи не повірять, що з допомогою новітніх літаків «стелс» і авіаносних кораблів Пекін найближчими роками її реалізовуватиме. Китайці розробляють саме наступальну зброю. Принаймні саме так її використовують США у всьому світі.

Дипломатичним завданням
Гейтса була перевірка готовності Китаю сприяти Сполученим Штатам у вирішенні проблем розповсюдження ядерної зброї (переважно через посилення тиску на КНДР та Іран), активізації процесу мирного врегулювання на Корейському півострові. Ці питання, очевидно, посядуть важливе місце в діалозі Ху Цзіньтао і Барака Обами через тиждень.

Пекін цього разу вирішив стояти на твердій позиції, даючи зрозуміти, що, як і раніше, виступає проти будь-яких поставок американської зброї на Тайвань і готовий у разі їх здійснення знову заморозити відносини. Гейтс також не отримав відповіді на запитання про час відновлення діалогу з китайськими військовими. А демонстрація новітнього китайського літака в ключовий день його візиту до Пекіна примусила міністра звернутися безпосередньо до Ху Цзіньтао зі запитанням: «Ви зумисне поєднали випробний політ із нашими переговорами?». Йому відповіли: зв’язку жодного немає, політ планувався на цей день давно. Можливо, це й так, але слід також зазначити, що візит Гейтса в Пекін китайська сторона відтягувала з минулого червня.

Приречені домовлятися

Результати візиту Гейтса можна було б назвати провальними. У Сполучених Штатах їх трактують як спробу Пекіна вкотре кинути виклик Вашингтону, показати свою незговірливість. З цим можна було б погодитися, якби не одна обставина: сторони повернулися до діалогу на високому рівні і таким чином окреслили свої позиції напередодні ключового саміту.

Для Ху Цзіньтао ця зустріч, до речі, напевно, виявиться останньою, оскільки нинішнього року він поступово почне передавати свої повноваження наступному поколінню китайських керівників. Тому для нього успіх переговорів із Обамою буде забезпечений навіть у тому разі, якщо він позначить і зафіксує позиції Китаю у відносинах зі США на цей перехідний період.

Більш вагомим успіхом стане досягнення лідерами взаєморозуміння щодо тем, про які китайський лідер говорив Джорджу Бушу 2006 року під час свого попереднього державного візиту до Вашингтона. США визнають зростання ролі Китаю в тих сферах, у яких Америка втрачає свою стратегічну перевагу. І це зовсім не сфера оборони і безпеки, якою так переймаються в Білому домі. Для Китаю значно важливіше було б досягти домовленості у сферах економічного співробітництва та торгівлі зі Сполученими Штатами, отримати доступ до нових сфер ринку і технологій, а також стати рівноправним партнером Вашингтона у вирішенні глобальних питань: боротьба з економічною кризою, праця в міжнародних організаціях, спільні дії щодо запобігання регіональним конфліктам, які загрожують стабільному розвиткові Китаю. Адже навіть без підтримки Вашингтона, МВФ і «великої двадцятки» Пекін уже достатньо сильний, щоб заявляти про готовність допомогти Європі у вирішенні її боргових проблем, і може самостійно відвойовувати нові бастіони в Азії та Африці, стаючи ключовим економічним партнером для Південної Кореї і Японії, а також країн, що розвиваються.

Чи готовий Вашингтон прийняти нову реальність і працювати з Китаєм спільно, чи він має намір, як і раніше, наполягати на доктрині стримування? Ні Гейтс, ні інші американські чиновники не продемонстрували гнучкості в цьому питанні. Останніми місяцями можливостей для маневру в адміністрації президента США Барака Обами на китайському напрямі стало ще менше, оскільки в конгресі демократи вже не мають більшості. А республіканці у відносинах із Китаєм завжди більше уваги надавали питанням безпеки та оборони, а не економіки, як було в останні два роки. Крім того, з позицій стримування Китаю виступає держдеп і його глава Хіларі Клінтон.

Напевно, ці чинники більшою мірою впливатимуть на позицію американського лідера в ході майбутнього саміту. Водночас йому також необхідно буде виконати програму-мінімум: заручатися підтримкою Китаю в питаннях, які для Америки становлять стратегічний інтерес. Головні з них - іранська ядерна програма і врегулювання корейської проблеми. Проте ціна за лояльність Китаю сьогодні для Америки висока як ніколи. Він, наприклад, може вимагати згортання військового співробітництва з Тайванем. І незрозуміло, чи зможе Вашингтон заплатити так багато за дружбу з Пекіном.