Кінець ери Берлусконі! Ви серйозно?

Останні тижні ознаменувалися нетривіальними подіями в і без того традиційно бурхливому італійському політичному житті. Принаймні одну з таких подій з великим нетерпінням і вже багато років очікували не тільки італійські лівоцентристи, а й, що приховувати, деякі впливові європейські лідери. Після двох десятиліть фактичного панування на політичній арені країни шестиразового кандидата в прем'єри (випадок унікальний в італійській історії), тричі голову ради міністрів Італії Сільвіо Берлусконі позбавили сенатського мандата й "вигнали" з парламенту.

Світові ЗМІ зарясніли заголовками - "Кінець ери Берлусконі!", "Фінал політичної авантюри Кавальєро і Другої Республіки!", "Епоха берлусконізму - завіса!".

Однак ті, хто хоч трохи розуміється на хитросплетіннях італійської внутрішньої
політики й уважно стежить за політичною кар'єрою Берлусконі, не поспішають із висновками.

Коротко про суть справи.

Усе почалося 2 серпня 2013 р., коли касаційний суд Італії підтвердив, щоправда частково, обвинувальний вирок першої і другої судових інстанцій у справі "Медіасет".

Берлусконі визнали винним у створенні "тіньових фондів" при купівлі прав на демонстрацію американських фільмів належними йому телевізійними каналами "Медіасет". Мета - ухилення від сплати податків.

Вирок - чотири роки в'язниці (три з яких "скостили" за амністією) і п'ять років позбавлення права обіймати державні пости.

У першій частині вироку касаційний суд залишився непохитним, що ж до другої - повернув її на перегляд в апеляційний суд Мілана. Останній скоротив строк до двох років, протягом якого Кавальєро не мав права обіймати державні пости.

Рішення касаційного суду дало формальну можливість багаторічним політичним опонентам одіозного політика "запустити" в парламенті процедуру позбавлення його сенатського крісла.

Однак те, як це було зроблено й у які терміни, дуже вже скидалося на "неідеальне вбивство". Тепер - до фактів.

По-перше, зброєю, використаною проти Берлусконі, став "закон Северіно" (названий за ім'ям його автора - екс-міністра юстиції Паоли Северіно). Він закріпив норму, відповідно до якої засуджені на строки понад два роки не мають права обіймати державні пости, виставляти кандидатури на виборах і втрачають депутатський/сенатський мандат. І все було б правильно, якби не одне "але". Закон парламент Італії ухвалив у листопаді минулого року, чинності він набрав 5 січня 2013 р. А справу "Медіасет" порушено задовго до цього, і рішення в ній першої інстанції винесено в жовтні 2012 р. А, як відомо, ключового принципу європейського права - закон зворотної сили не має - ще ніхто не скасовував.

Однак усі спроби правоцентристів уникнути застосування положень "закону Северіно" до Берлусконі успіху не мали. Що, безперечно, було зумовлено кількісною перевагою лівих у сенатській комісії з питань виборів та імунітетів, у віданні якої перебувала справа, що нас цікавить. Іронія ж долі полягала в тому, що свого часу праві фактично одноголосно підтримали цей закон.

По-друге, мистецтво Кавальєро наживати собі ворогів зіграло з ним іще один злий жарт. Річ у тім, що, відповідно до регламенту верхньої палати італійського парламенту, рішення щодо конкретної особи ухвалюють таємним голосуванням. У випадку ж із Берлусконі було створено справжній прецедент.

Фактично вперше за всю повоєнну історію діяльності італійського парламенту голосування про позбавлення депутата або сенатора мандата проводилося у відкритому режимі. І нестрашно, що для цього знадобилося спеціальне рішення регламентної комісії, ухвалене з перевагою всього лише в один голос. Очевидно, політичні опоненти Берлусконі вирішили в такий спосіб перестрахуватися. Ті, хто з тієї чи іншої причини вагався, були позбавлені можливості скористатися завісою анонімності. А публічно підтримати опального Кавальєро сміливості вистачає небагатьом, звісно, за винятком правоцентристів.

По-третє, дивує й оперативність, з якою розглянули це питання у зазвичай не схильному до поспіху італійському парламенті. Обізнані люди стверджують, що в попередніх аналогічних випадках вся процедура тривала близько року, а тут - рекордні три місяці.

Усі ці нюанси, а також
сила-силенна кримінальних справ проти беззмінного лідера правоцентристів (за два десятиліття політичної кар'єри - понад двадцять) дають йому і його соратникам змогу використовувати до болю знайому нам за останні роки риторику. Берлусконі видають за жертву політичних переслідувань, наголошують на нагальній необхідності провести судову реформу в країні, сподіваються на безсторонній розгляд його справи в Європейському суді з прав людини.

Водночас ключовою відмінністю у справі колишнього італійського прем'єр-міністра від його української колеги є той факт, що, попри всі вироки судів і позбавлення Берлусконі депутатської недоторканності, він досі перебуває на волі.

Кажуть, що президент Італії, який, м'яко кажучи, ніколи не був помічений у симпатіях до Кавальєро і протягом останніх місяців неодноразово офіційно спростовував інформацію про намір його помилувати, є переконаним противником ув'язнення лідера опозиції. Нібито, на його думку, іміджеві втрати для країни від такого кроку є неминучими й невиправданими. Напевно, щоб це зрозуміти, треба мати якусь особливу політичну й людську мудрість.

То що ж сталося? Наразі - нічого екстраординарного. Берлусконі не став уподібнюватися до ще одного колишнього одіозного прем'єра Італії - Беттіно Краксі й виголошувати пафосну промову в парламенті у вирішальний день голосування. Він, як завжди, залишився вірним собі й вирушив на центральну площу Рима - на багатотисячний мітинг своїх прихильників, щоб у їхньому колі зустріти надзвичайно неприємну для себе новину.

Слід зазначити: попри все, багато хто продовжує йому вірити. Феномен його успіху пояснюється просто - він чудово знає менталітет свого виборця, якимось загадковим чином примудряється непомильно відчувати його сподівання й не боїться сміливих епатажних кроків з великою домішкою популізму. Чого лишень вартий один випадок під час останньої виборчої кампанії, коли від його імені розіслали листи, які гарантують повернення громадянам суми сплаченого ними податку на перше житло за 2012 р. Яке ж було здивування, коли наступного дня знайшлися люди, які звернулися до податкових центрів, щоб отримати ці гроші.

То що ж буде далі? А далі, ймовірно, буде нещадна жорстка опозиція. Головна стратегічна мета цього протистояння - нові вибори. Тактичним же завданням правоцентристів на шляху до цієї мрії буде максимально ускладнити життя чинному уряду.

Річ у тім, що за день до розгляду в парламенті "справи Берлусконі" його політична сила вийшла з широкої коаліції й офіційно перейшла в опозицію. Минулої середи уряду, під час чергового голосування питання про довіру, знову вдалося встояти. Не в останню чергу за рахунок так званих нових правоцентристів на чолі з колишнім секретарем партії Берлусконі, а нині віце-прем'єром Анджеліно Альфано.

Це, до речі, ще одна особиста драма останніх тижнів Кавальєро. Він втратив свого "дофіна" - наступника, що відмовився виконувати накази лідера, котрий хотів іще в жовтні відправити Енріко Летту у відставку. У Берлусконі були на те причини, щоправда, суто особисті. Попри те що праві перебували з лівими в коаліції, останні були непохитні у своєму бажанні політично знищити Кавальєро. Логічно, що він не бачив для себе сенсу продовжувати цей фарс.

Тепер питання подальшої життєздатності уряду багато в чому залежить від доброї волі Альфано, однак ключова роль у цій грі залишається за новим керівництвом демократів. Проблема Летти в тому, що в нього й серед своїх вистачає конкурентів, готових "посунути" його з крісла прем'єра. Головний із них - молодий і перспективний мер Флоренції Маттео Ренці, який з оглушливим результатом - 68% - виграв 8 грудня праймериз і став новим секретарем Демократичної партії.

Поки що сторони демонструють готовність до співробітництва. Водночас насторожує той факт, що Ренці хоче з допомогою уряду забезпечити повну реалізацію своєї передвиборної програми. І його мало хвилюють проблеми, які при цьому неминуче виникнуть у Летти з Альфано.

Справедливості заради зазначимо, що в Летти в цій грі нині на руках два козирі, і обидва пов'язані з фактором часу. Перший - недавнє рішення конституційного суду Італії про неконституційність деяких положень чинного закону про вибори. Тепер, навіть за великого бажання, вибори неможливі без ухвалення нового виборчого законодавства. Другий - головування Італії в Раді ЄС у другій половині 2014 р. Нікому й на думку не спаде підійти до виконання цього важливого міжнародного зобов'язання без уряду. Таким чином, якщо Летта протримається ще зо два місяці, далі він входить у "червону часову зону" і може до кінця 2014 р. почуватися у відносній безпеці.

А що ж Кавальєро? Берлусконі поки що, попри вигнання з парламенту, ніщо не заважає займатися політикою і залишатися лідером правоцентристів. Завважте, що такі впливові персонажі на італійській політичній арені, як Ренці й Грілло, також перебувають поза його стінами. Та й останні соцопитування, хоч як парадоксально, сприятливі для Кавальєро. Попри розкол у таборі правоцентристів, а можливо й завдяки цьому, сумарно їхній рейтинг становить 34,2% і приблизно дорівнює аналогічному показнику лівоцентристів.

Звичайно, Берлусконі не зможе в разі перемоги на виборах претендувати на прем'єрський пост, та й загроза арешту все ще залишається. Як кажуть в Італії - "чі ведіамо" - подивимося. Ясно одне: за своє довге життя Берлусконі підтвердив, що він боєць. І хоча він постарів, виснажився і стомився, але точно не відмовить собі в задоволенні дати останній бій.