Карантинне «протистояння»

На перший погляд, коли судити з офіційних повідомлень, зустріч президента Молдови Ігоря Додона з головою Придністровської адміністрації Вадимом Красносельським 28 липня у президентській резиденції в Кондріці своїм порядком денним мало відрізнялася від попередньої, яка відбулася торік у жовтні. Обговорювалися питання телекомунікацій, банківської системи, відкриття тролейбусної лінії Бендери—Варниця—Північний, а також закриття сторонами «політично мотивованих кримінальних справ». Загалом — реалізація Берлінського протоколу, підписаного в червні 2016 року, плюс деякі питання, що виникли відносно недавно (наприклад, відновлення роботи карток Mastercard і Visa на території Придністров’я).

Однак характерна ця зустріч і особливостями, які примушують поставитися до неї з підвищеною увагою.

Це було не тільки приватне рандеву Додона й Красносельського. У ньому брали участь як політичні представники на переговорах із врегулювання — віцепрем’єрка з реінтеграції Молдови Крістіна Лєснік і «міністр закордонних справ ПМР» Віталій Ігнатьєв, так і представники банківських установ та інших профільних структур обох сторін. Це при тому що, формально, за питання реінтеграції відповідає уряд, а не президент.

Очевидна спроба Ігоря Додона замкнути на себе переговірний процес і хоч трохи зрушити його з мертвої точки, в якій той завмер після Братиславської зустрічі у форматі «5+2». Увесь порядок денний — це питання, що хвилюють, швидше, Тирасполь, ніж Кишинів. Про проблеми, які виникли з обслуговуванням карток Mastercard і Visa у Придністров’ї, ZN.UA вже писало. Тролейбусна лінія Бендери—Варниця—Північний теж вигідна придністровській стороні: підконтрольний Придністров’ю мікрорайон Північний відрізаний від Бендер молдовським селом Варниця, і його жителям доводиться постійно перетинати так званий молдовсько-придністровський кордон. Про намір вирішити ці питання Ігор Додон заявив ще під час попередньої зустрічі в жовтні, але відтоді так нічого й не було зроблено.

На переговірний процес вплинула й епідемія коронавірусу. Придністров’я пішло шляхом посилення самоізоляції, закривши так званий кордон із Молдовою і обмеживши в’їзд у регіон та виїзд із нього (сама Молдова при цьому жодних обмежень на пересування жителів лівобережжя Дністра не вводила). При цьому жорсткі обмежувальні заходи, впроваджені Тирасполем, істотно погіршили відносини між сторонами.

Спочатку тираспольська адміністрація обмежила пересування медиків, які живуть у Придністров’ї і працюють у молдовських клініках. Потім обмеження торкнулися й інших категорій жителів регіону, зайнятих на молдовських підприємствах. У середині червня придністровський парламент прийняв закон, що дає право «президентові ПМР» тимчасово обмежувати виїзд місцевих жителів із регіону через карантин або «особливий правовий режим», а також обмежувати в’їзд на територію регіону іноземців і осіб без громадянства (до них належать усі, хто не має придністровського громадянства) «в інтересах державної безпеки, громадського порядку, здоров’я населення». Формально ці поправки діють до 30 вересня.

Потім придністровський Оперативний штаб із профілактики та недопущення поширення коронавірусу прийняв рішення, згідно з яким придністровцям дозволяється виїжджати, за попереднім погодженням, на термін не більше 12 годин для отримання держпослуг (технічного огляду транспортного засобу, оформлення документів, отримання інших державних послуг, оплати комунальних платежів тощо). Якщо ж місцеві жителі пробудуть на правобережжі довше відведеного терміну, після повернення вони мають відбути двотижневий карантин. Підстава — у Молдові спалах захворюваності на коронавірус, і придністровці, які працюють на правому березі, приносять заразу додому.

Опівночі 2 липня було анульовано всі видані раніше перепустки, у зв’язку з чим сотні людей не змогли потрапити на роботу. Відтак, вранці того ж дня в Рибниці з придністровського боку декілька десятків людей заблокували рух мостом між лівим і правим берегами Дністра. «Міністр внутрішніх справ» Руслан Мова, що прибув на переговори, фактично повторив протестантам те, що було сказано раніше медикам: не хочете сидіти на карантині — шукайте роботу в Придністров’ї, хочете працювати в Молдові — живіть там. Організатора протестів лідера руху «Придністров’я — наш спільний дім» Геннадія Чорбу затримали, і за екстремізм йому загрожує кримінальне покарання у вигляді великого штрафу або позбавлення волі.

Неодноразові спроби молдовської сторони скликати формат «5+2» для вирішення цих питань наштовхувалися на відмову Тирасполя, який пояснював своє небажання знову ж... коронавірусом.

Останньою краплею стало створення Придністров’ям без погодження з Кишиневом карантинних постів у зоні безпеки. Всього було створено більше трьох десятків постів, на яких чергували представники придністровської «міліції». На протести офіційних осіб Молдови Тирасполь відповів не менш гучними заявами спочатку «парламенту», а потім — «міністерства закордонних справ». Останнє, взагалі, заявило про планування молдовською стороною «провокаційних акцій у зоні безпеки, спрямованих, у тому числі, проти військовослужбовців спільних миротворчих сил, що загрожує серйозною дестабілізацією обстановки і може призвести до непередбачуваних наслідків».

Демократична партія Молдови, союзник пропрезидентської Партії соціалістів, запропонувала Ігорю Додону скликати Вищу раду безпеки країни. Крім того, вимогу прибрати пости висунули на своїх мітингах у столиці ветерани війни 1992 року. Сам Додон пообіцяв обговорити це питання на зустрічі з головою придністровської адміністрації.

Близько двох третин карантинних постів Придністров’я все-таки зняло. Однак, за словами Красносельського, «поки що говорити про повне припинення практики, яка довела свою ефективність, рано». 

Прояснити ситуацію дозволяють окремі заяви. «Сьогодні відбулася ще одна — сьома за ліком — зустріч із президентом Придністров’я Вадимом Миколайовичем. Хочу відзначити позитивний момент: цими роками в нас був постійний плідний діалог, і ми робимо все можливе, щоб вирішити проблеми, з якими зіштовхуються жителі на лівому і правому берегах Дністра», — цими словами Ігор Додон підбив підсумки своїх переговорів із Вадимом Красносельським. Після зустрічі він також написав у Facebook: «Ми знову підтвердили важливість миротворчої операції на Дністрі як гарантії миру та безпеки громадян і погодилися вживати спільних заходів, щоб не допустити ускладнень у Зоні безпеки, які могли б порушити мир та стабільність на всій території Молдови». У ситуації, що склалася, це можна трактувати як фактичну згоду президента Молдови на існування придністровських карантинних постів.

У цій зустрічі був ще один важливий момент, на який звернули увагу спостерігачі. Ігор Додон назвав Вадима Красносельського «президентом Придністров’я», тим самим по суті урівнявши його з собою — легітимним главою держави.

Навіщо президентові Молдови знадобилися всі ці реверанси, та й сама зустріч? Відповідь напрошується сама собою: 1 листопада в Молдові відбудуться президентські вибори. Основним опонентом чинного президента виступить лідерка правоцентристської партії «Дія та солідарність» експрем’єрка Мая Санду. Якщо ще недавно Додон був незаперечним лідером, то останнє опитування показало, що обидва головні претенденти мають фактично однакову підтримку, при тому, що багато виборців (до третини опитаних) не визначилися. У таких умовах Ігорю Додону не завадили б голоси громадян Молдови, які живуть у Придністров’ї. А ось чи зможуть ці громадяни взяти участь у виборах, залежить від Красносельського та придністровського холдингу «Шериф», який стоїть за ним.

Росія цілком робить ставку на Додона, стримуючи або тиснучи на можливих конкурентів із проросійського табору. А ось придністровська адміністрація не завжди охоче дослухається до рекомендацій Москви. Зрештою, Кремль може сказати Кишиневу й Тирасполю: «Ви — сторони перемовин, ось і домовляйтеся». У такому разі поступки Придністров’ю — цілком прийнятна плата за перемогу на виборах. Для Додона, але не для Молдови.