Кандидатський мінімум Михайла Саакашвілі

Сказав — зробив. Як і обіцяв президент Грузії Михайло Саакашвілі, п’ятого січня у країні відбудуться дочасні вибори глави держави. Це рішення прийняв минулої неділі грузинський парламент, одночасно затвердивши відставку Саакашвілі й призначивши виконувача обов’язків президента. Відповідно до конституції, ним стала глава парламенту Ніно Бурджанадзе. Крім президентських виборів, у Грузії відбудеться й референдум, на який буде винесено два питання. Перше — про час проведення парламентських виборів: навесні, як того вимагає грузинська опозиція, чи восени 2008-го, як хоче влада. Друге — чи підтримують грузини вступ своєї країни до НАТО.

У президентській кампанії, яка фактично розпочалася місяць тому, планують брати участь 19 кандидатів. Серед них скандальний грузинсько-російський олігарх Бадрі Патаркацішвілі, кандидат об’єднаної грузинської опозиції бізнесмен Леван Гачечіладзе, лідер лейбористської партії Шалва Нателашвілі, глава проросійської партії «Імеді» Ірина Сарішвілі-Чантурія. Серед претендентів на президентську посаду очевидний фаворит — Михайло Саакашвілі. І не тільки тому, що в його руках адміністративний апарат, а в числі його конкурентів, які постійно конфліктують між собою, немає сильних і харизматичних лідерів. Головне — Саакашвілі так само популярний у грузинів.

За даними деяких соціологічних опитувань, цьому харизматичному політикові симпатизують близько 60% виборців. (Правда, багато грузинських політологів оперують іншими цифрами. Одні кажуть, що за Левана Гачечіладзе готові проголосувати близько 60% виборців. Інші, посилаючись на телефонні опитування, проведені у Тбілісі, стверджують, що Гачечіладзе випереджає Саакашвілі всього на два-три відсотки.)

У цій ситуації перемога Саакашвілі здається вирішеною. Але щоб вона була повною, цьому політикові потрібна перемога в першому турі. Вона стане свідченням наявності до нього кредиту довіри в грузинському суспільстві. Інакше, як багато хто думає у Тбілісі, кризу не буде подолано, а вибори можуть спровокувати новий виток напруги. Нині низка чинників негативно впливає на симпатії виборців до лідера революції троянд.

Звісно, за роки його президентства у Грузії вдвічі збільшилося економічне зростання, у країну пішов потік іноземних інвестицій. Держбюджет країни тепер формується за рахунок власних ресурсів, а не з допомогою американського гранта. Залиши­лись у минулому перебої з електроенергією та газом. Влада почала серйозну боротьбу з корупцією та злочинністю. При цьому зміцнення грузинської держави відбувається за рахунок зниження демократичних свобод. А економічні реформи призвели до низки соціальних проблем. У країні, як і раніше, високий рівень безробіття, а третина населення живе за межею бідності. Невдоволення рівнем життя негативно позначається й на рейтингу Саакашвілі. Тому у своїй виборчій кампанії він зробив ставку на тактику, поширену на пострадянському просторі.

Спочатку «за станом здоро­в’я» у відставку відправлено непопулярного в населення пре­м’єр-міністра Зураба Ногаїделі: його прем’єрство супроводжувалося жорсткими економічними реформами, які обернулися серйозними соціальними проблемами для багатьох грузинів. Новим главою уряду став банкір Ладо Гургенідзе, що має подвійне громадянство — грузинське і британське. Він відразу ж заявив про необхідність підвищення пенсій 820 тисячам пенсіонерів. Так, уже з першого грудня пенсії збільшаться з 38 до 55, а з першого січня 2008 року — до 76 ларі (близько 48 дол.).

Водночас Саакашвілі ініціював підвищення зарплати вчителям на 40 ларі: з першого грудня вони отримуватимуть уже до 200 ларі (близько 120 дол.). Учителі також отримуватимуть і повний пакет медичного страхування. Крім того, Саакашвілі обіцяє своїм співвітчизникам реалізувати й інші соціально-економічні ініціативи. Так, під час поїздки в Кахетію він дав слово селянам уже 2008 року підвищити закупівельні ціни на виноград, подумати над поліпшенням технічної оснащеності місцевих господарств. Очевидно, у майбутньо­му багато які з цих передвиборних обіцянок послужать причиною зростання інфляції в економіці. Але нині Саакашвілі не хоче ризикувати і робить усе, щоб залучити на свій бік виборців. Його дії вже дали привід опозиції заговорити про підкуп виборців.

Для впевненого у своїй перемозі Михайла Саакашвілі також важливо, щоб вибори відбулися у повній відповідності до критеріїв ОБСЄ, аби міжнародне співтовариство не сумнівалося в достовірності результатів голосування. Адже для грузинського лідера дочасні президентські вибори та референдум — не тільки можливість покласти край внутрішньополітичній кризі, що настала в Грузії після того, як влада розігнала з допомогою сльозогінного газу, водометів та кийків мітинг прихильників опозиції. Для Саакашвілі це ще й ефективний засіб відновити в міжнародного співтовариства своє реноме, попутно вирішуючи низку зовнішньополітичних завдань, які стоять перед Грузією. Зокрема й такі, що стосуються членства країни в Організації Північно­атлантичного договору.

Хоч би як запевняв Саа-
кашвілі у протилежному, але нині шанси Грузії приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) на Бухарестському саміті альянсу видаються більш ніж сумнівними. Розгін грузинським керівництвом мітингів опозиції, припинення роботи телекомпаній «Імеді» та «Кавкасіа» міжнародне співтовариство розцінило як недемократичні дії. Поява ж на референдумі питання про НАТО (нагадаємо, що спочатку на плебісцит планували винести тільки питання про дату парламентських виборів) має ще раз продемонструвати: підтримка грузинами курсу євроатлантичної інтеграції (а в Грузії таких близько 70%) означає довіру до Саакашвілі як політика, здатного привести країну в Північно­атлантичний альянс.

Очевидно, грузинське керівництво розуміє ціну ставки й намагатиметься зіграти п’ятого січня максимально чесно. Не випадково грузинська влада закликає ОБСЄ надіслати в Грузію сотні й тисячі спостерігачів, а також обіцяє, що «жодному кандидатові не створять проблему кримінальної відповідальності, якщо навіть вона і є». Прикметно, що серед зареєстрованих — Бадрі Патаркацішвілі, якого можновладці погрожували не допустити до виборів, оскільки він, мовляв, «готував повалення чинної влади». (Правда, екс-міністрові оборони Іраклію Окруашвілі пощастило менше: в Німеччині його заарештувала прокуратура на прохання грузинської сторони. У Тбілісі колишній соратник Саакашвілі обвинувачується в хабарництві, відмиванні грошей, зловживанні службовим становищем.)

Але, крім ведення опозицією вільної передвиборної кампанії, проведення чесних і прозорих виборів, є й інші чинники, які визначають ставлення країн транс­атлантичного співтоварист­ва до режиму Михайла Саакашвілі і впливають на прийняття рішення про приєднання Грузії до ПДЧ у наступному році. Йдеться про телекомпанію «Імеді»: вона, на відміну від «Кавкасіа», так і не відновила свою роботу після скасування надзвичайного стану. Грузинська влада аргументує своє рішення призупинити дію ліцензії тим, що ця телекомпанія виконувала замовлення Бадрі Патаркацішвілі й цілеспрямовано закликала населення до участі у вуличних акціях протесту і повалення влади.

Проте представники європейських і євроатлантичних інститутів вважають, що «Імеді» — альтернативне джерело інформації, існування якого є частиною плюралістичного суспільства, і закликають Тбілісі дозволити роботу телекомпанії. Цілком можливо, що Саакашвілі дослухається до цих слів. Але значно важливіше, аби він зробив правильні висновки з нинішньої внутрішньополітичної кризи й не повторював своїх помилок у стосунках із опозицією під час другого президентського терміну.