Як зберегти Україну під час торгів Путіна з Байденом

29 грудня, 2021, 08:30 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Про інструменти дипломатично-психологічного впливу, що можуть захистити наші інтереси

Як зберегти Україну під час торгів Путіна з Байденом
© depositphotos/Zwiebackesser

Безпекова ситуація навколо України, що загострювалася майже два місяці, стала предметом перемовин різного рівня між США та РФ. Сторони розпочали з обміну різкими заявами, аж до ультимативного характеру, і цей дипломатичний дует РФ—США звучить дедалі частіше й гучніше. Такий стан справ доволі вигідний для обох його учасників. 

Завдяки загостренню безпекової ситуації та перемовинам:

Росія зміцнює свій імідж провідного гравця глобального рівня, з чиїми інтересами й забаганками має рахуватися решта світу, зі Сполученими Штатами включно. Крім просування власних інтересів на зовнішньополітичній арені, така лінія поведінки приносить російському режимові і внутрішньополітичні дивіденди, зміцнюючи авторитет Путіна в очах більшості російських громадян. Тим самим режим досягає певного посилення внутрішньополітичної стабільності. Для нього це важливо, оскільки вал соціально-економічних проблем у російському суспільстві продовжує невпинно наростати. 

Путін примусив Байдена спочатку сісти з ним за стіл перемовин, а згодом — і розпочати торги. Правда, як на мене, то Байден не дуже й пручався. Росія отримала можливість поторгуватися зі США з широкого кола питань, поставивши на кін щось на кшталт новітньої розрядки в Європі. Загальні забаганки Путіна передано американській стороні у формі ультимативних за змістом документів. Багато що в них апріорі неприйнятне. Зате є предмет для розмови, інтенсивних торгів і поступок із широкого кола непосутніх для Росії моментів. 

США, своєю чергою, зміцнюють свій імідж непохитного захисника Європи та лідера демократичного світу. Це важливо, бо останніми роками цей імідж (вкупі з авторитетом) відчутно побляк. Байден і його команда завдяки загостренню ситуації навколо України отримують формальні підстави для інтенсивного діалогу з російською стороною, у тому числі на рівні президентів, із доволі широкого кола питань. Зокрема з’являються додаткові можливості для проштовхування нав’язливої ідеї заручитися підтримкою чи нейтралітетом РФ у протистоянні США з Китаєм. 

Слід зазначити, що сам переговорний процес у дуеті РФ—США впродовж року розвивався у трохи дивній формі — на кшталт невпинного бігу по колу. Маю на увазі повторення двоетапної схеми: загострення безпекової ситуації навколо України — переговори у форматі Байден—Путін без досягнення будь-яких змін на краще. Нинішнього року ми стали свідками вже двох раундів перемовин за цією схемою. Тепер на черзі третій раунд, і це робить ситуацію вже трохи абсурдною. Як і заява Байдена про те, що він дав своїй адміністрації чотири тижні, аби запобігти вторгненню Росії в Україну. Адже ні за останні два місяці від початку останнього загострення, ні за всі дев’ять місяців від початку попереднього США так і не спромоглися запропонувати пакет дійових заходів, здатних запобігти повномасштабному вторгненню Росії в Україну. 

Такий стан справ, вкупі з широким колом інтересів, які має в перемовинах кожна зі сторін дуету, а також швидким початком закритих торгів між ними, звісно ж, не може не турбувати Україну. Бо немає підстав сліпо довіряти американському керівництву та покладатися на нього в чутливих для безпеки України питаннях. Згадаймо хоча б відмову США виконувати свої зобов’язання у рамках Будапештського меморандуму. І заяви президента Байдена, що помилки президента Обами в контексті захисту України повторені не будуть, хоч і гріють душу визнанням факту помилок, однак аж ніяк не заспокоюють. Бо ніхто поки що не заважає президентові Байдену наробити нових. 

Найбільшу стурбованість в умовах непередбачуваних підсумків перемовин РФ—США в українських експертів викликає можливий примус України до негайної реалізації мінських домовленостей на абсолютно неприйнятних для неї умовах. Такий крок справді серйозно загрожує безпеці України, аж до занурення в цілковитий хаос. 

Тимчасом особисто я доволі скептично дивлюся на можливість американо-російських компромісів за рахунок України, у т.ч. із залученням мінських домовленостей. Долю і майбутнє України вирішує насамперед її громадянське суспільство. Нагадаю: свого часу президент Порошенко під тиском країн Заходу прагнув домогтися від Верховної Ради ратифікації мінських домовленостей. Тим самим їм був би наданий характер юридично-правового зобов’язання з боку України (на сьогодні наша країна де-факто жодних зобов’язань згідно з ними не несе). З того вийшов пшик, бо «вулиця» виступила категорично проти. Сподіваюся, і тепер у ВР є достатньо людей, котрі розуміють усю небезпеку реалізації цих домовленостей як для України, так і для себе особисто. А також те, що будь-який компроміс такого ґатунку безумовно наразиться на активне, аж до збройного, протистояння українських громадян. Рекомендував би нашим американським колегам це враховувати, розробляючи варіанти своїх дій. 

Та навіть попри власний скептицизм, мушу визнати: загроза все ж таки є, вона реальна. Отож потребує певної протидії. Чи не найгірше у зв’язку з цим те, що в умовах розгортання російсько-американських переговорів Україна традиційно виконує роль глядача і, як то кажуть, «нервово курить осторонь». Тобто реальних важелів впливу на підсумки перемовин не має. Схоже, однак, що наше керівництво, теж традиційно, не дуже й переймається таким станом справ. 

Тимчасом в арсеналі України є інструменти дипломатично-психологічного впливу, здатні як захистити її безпекові інтереси, так і наділити нашу країну статусом учасника торгів із важливих для неї питань. Частину їх могла б застосувати ВР України, частину — президент і МЗС. Важливо, щоб такого роду пропозиції та плани були коли й не в роботі, то «на столі», на видноті у наших дружніх і не дуже партнерів.

Стисло охарактеризую окремі з таких заходів. 

Припинення будь-яких перемовин у мінському, а можливо й нормандському форматах. Підстава — демонстративний де-факто вихід із мінських домовленостей Росії. Як відомо, всупереч цим домовленостям, РФ відмовляється визнати себе стороною конфлікту, наполягаючи на ролі посередника у перемовинах між Києвом та ОРДЛО. Таку позицію РФ, як відомо, заперечують навіть Франція та ФРН. Для нас важливо, що вона позбавляє будь-якого сенсу всі пов’язані з цим переговорні формати, бо ні з ким і ні про що говорити. Умовою поновлення переговорів має стати повернення до них Росії саме як сторони конфлікту. 

Слід також категорично припинити будь-які спроби «розморозити» конфлікт на Донбасі. Навпаки, ступінь «замороження» треба посилювати. Бо навіть у середньостроковій перспективі сума загроз безпеці України, у разі досягнення врегулювання конфлікту, на порядок перевищує суму загроз у разі збереження статус-кво. Врегулювання здійснюватиметься виключно за рахунок інтересів України. Не можна міняти Україну на Донбас! А інші варіанти не проглядаються. Для інших варіантів Україна просто не має необхідного економічного, військового та політичного потенціалу. Тому, як не глянь, тривале «замороження» конфлікту найбезпечніший і найдешевший для України варіант

І не треба гратися чи вестися на всілякі «гуманістичні» гасла, бо йдеться не багато не мало — про виживання всієї країни. Відповідальною за ситуацію на окупованих територіях, згідно з міжнародним правом, є країна-окупант. Усе! І якщо Франція, Німеччина чи США будуть незадоволені такою нашою позицією, то Україна абсолютно не заперечувала б проти фінансової підтримки ними необхідного рівня життя населення окупованих територій. А особливо вітала б підтримку тих жителів Донбасу, котрі вже залишили чи хочуть залишити окуповані райони, побудувавши, наприклад, необхідну для їх проживання інфраструктуру на контрольованій Києвом території. Але не треба бути гуманістами за наш рахунок! 

Імовірність того, що РФ визнає себе учасницею конфлікту, низька. Відповідно, такий крок разом із «замороженням» наглухо окупованих територій різко знизив би ймовірність і нав’язування Україні невигідних сценаріїв деокупації Донбасу.

У принципі, якщо говорити дуже відверто, то доцільно було б узагалі раз і назавжди вийти з мінських домовленостей. Їх реалізація для України значно шкідливіша, ніж зняття Заходом із Росії своїх багато в чому недолугих санкцій. Біда Заходу, якщо він не розуміє, що цими санкціями захищає насамперед сам себе. Втім, нинішнього року Путін уже доволі наочно продемонстрував усім: російська агресія проти України — проблема не лише України, це проблема безпеки і добробуту всієї Європи. 

Попередження світової спільноти про вихід України з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у разі нового російського вторгнення. Україна має для цього всі юридично-правові підстави. Такий крок передбачений ст. Х цього Договору, а також застереженнями, ухваленими ВР України під час приєднання до нього. Крім того, він зумовлений банальним невиконанням гарантами безпеки України своїх зобов’язань у зв’язку з її добровільним ядерним роззброєнням (Будапештський меморандум). До речі, у 2014 році відповідний проєкт про денонсацію ДНЯЗ вже був зареєстрований у ВРУ. Час до нього повернутися.

Наперед згоден, що такий крок — різкий і контроверсійний. Однак він може стати чітким попередженням для США, що ця опція — на столі і торгівля інтересами України може посилити руйнування системи міжнародної безпеки. А це рано чи пізно вдарить по самих Сполучених Штатах. Якщо в когось є інші пропозиції бодай мізерних козирів для торгу зі США, то прошу дуже. Варіанти на кшталт «Кац предлагает сдаться» не приймаються. 

Порушення питання про те, що Росія незаконно зайняла місце постійного члена РБ ООН. РФ не значиться у Статуті ООН серед постійних членів. Ним є СРСР, а Росія — далеко не єдиний правонаступник колишнього Радянського Союзу. Такі права має, зокрема, й Україна. Отже, тут є про що говорити. 

Наполягання перед нашими західними партнерами на передачі Україні закордонної власності колишнього СРСР, яка є спірною, хоча все ще й перебуває на балансі РФ. Завдяки спротиву України вона так і не стала її власністю, тобто Росія не має, наприклад, права на відчуження такого майна. Тепер, в умовах наростання російської загрози для безпеки Європи загалом, настав слушний час розпочати активну співпрацю з нашими партнерами з цього питання. 

Розрив дипломатичних відносин із Росією. Наявність таких відносин, із погляду міжнародно-правової практики, спростовує всі звинувачення Росії в агресії проти України та окупації українських територій. Вони є ознакою визнання Україною дружнього характеру відносин із РФ. Тому збереження дипвідносин між нашими державами вигідне лише Росії.

Останні три пункти —доволі серйозні засоби психологічного тиску на РФ, підґрунтя для розмови і торгів із нею. 

Дати нарешті належну офіційну оцінку справжній природі сучасного політичного режиму в РФ. Якщо кількома словами, йдеться про те, що цей режим не просто авторитарний. У свідомості вищого політичного керівництва Росії, і не тільки, домінують ідеї реваншизму, мілітаризму та розділеності російської нації. Зовнішня й інформаційна політика режиму — калька найгірших сталінсько-гітлерівських зразків. Вона побудована на ультиматумах, шантажі, відвертій брехні та лицемірстві. 

Метою роботи на цьому напрямі має стати формування образу Росії та її керівництва як чогось токсичного, з чим порядний іноземець, байдуже — політик чи бізнесмен, просто не може мати жодних справ. Перемовини з Путіним, так само, як і з Гітлером, як засвідчив досвід Другої світової війни, можливі лише з питання його капітуляції. Саме на таку позицію свого часу стала Велика Британія, залишившись узагалі сам на сам із гітлерівською Німеччиною. Стала й перемогла! Утім, про це треба періодично нагадувати і українському керівництву.

Якомога частіше озвучувати впевненість у невідворотності, в перспективі кількох десятиліть, розпаду РФ за зразком розвалу СРСР. Свого часу Москва зуміла переконати значну частину наших західних партнерів у неминучості розвалу України, що певною мірою негативно позначилося на наданні нам допомоги у протистоянні російській агресії. Провал операції «Новоросія» наочно спростував ці фантазії. Наше завдання тепер — переконати партнерів у незворотності скорого й остаточного розпаду того релікту Російської імперії, яким сьогодні є РФ. Аргументів на користь такого бачення більш ніж достатньо. Різка недавня реакція Путіна на можливість перетворення РФ на, за його словами, Московію — вельми показова у зв’язку з цим. Вона свідчить: проблема є, і реальна, Кремль її бачить. До того ж насправді лише цей шлях обіцяє єдину реальну гарантію стійкого миру як між Києвом та Москвою, так і в Європі загалом.

Реалізовуючи ці та інші заходи, не варто дуже вже боятися негативних оцінок наших західних партнерів. Залежність України від їхніх оцінок і вчинків, особливо в контексті протистояння Росії, дуже перебільшена. Наші партнери не допомогли Україні у 2014 році. Однак ми вистояли! Не бачу підстав думати, що тепер буде інакше. І не потрібно боятися ставити наших партнерів у незручне становище, коли справедливість і міжнародне право на нашому боці. Вони ж не гребують зміцненням своєї безпеки за наш рахунок.

***

Звісно, для реалізації бодай чогось із вище запропонованого потрібна політична воля. На жаль, як у попереднього, так і в нинішнього керівництва держави вона виявляється лише у випадку якоїсь особистої зацікавленості…

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК