Як розглядати заяву США і Німеччини щодо енергетичної безпеки на континенті? В Україні вже поспішили назвати це «зрадою». Зарано. Вона буде провальною для наших інтересів лише у тому разі, якщо ми й надалі нічого не робитимемо замість наповнення її змістом, який захистить Україну та Європу. Усе в наших руках, треба лише подивитися на проблему спокійно та виконати «домашню роботу».
Газогін «Північний потік-2» і його побудова стали своєрідним полем бою в Європі. З одного боку — палкі прихильники, які називають газопровід суто комерційним проєктом. З іншого — країни, які на собі відчувають багаторічне використання Росією газу як зброї.
«Газпром» через свої дочірні компанії, афілійовані структури та підставні фірми вдало маніпулює цінами на газ в Європі, адже контролює 50% його постачання в ЄС. Цього літа він просто прикрутив кран і підняв ціни до історичного максимуму з 2013 року. Що це, якщо не зброя?
Єдиним захистом від тиску є в Європі так званий Третій енергетичний пакет: набір правил, які нікому не дозволяють утримувати монополію постачання газу. Завдяки цим правилам ми вистояли в газовій війні 2015 року і перемогли в Стокгольмі.
Пряма згадка про них в оприлюдненій США і Німеччиною рамковій заяві — ключ до розуміння того, як ми можемо виграти в протистоянні.
Газовий конфлікт на Півдні: історія успіху Європи
Використання правил, щоб захистити себе, — не порожні слова, як доведено невдачею «Газпрому» із побудовою «Південного потоку». Росія розпочала його будувати, але на певному етапі покинула, оскільки Євросоюз вимагав застосувати до нього той самий Третій енергопакет ЄС.
Щоб обійти регулювання, Путін поставив на «Турецький потік», який мав на меті постачати ті самі обсяги газу в Європу. Втім, тут його переграв турецький президент Ердоган.
Він отримав спеціальні умови на постачання газу в Туреччину і вдвічі зменшив апетити Москви, надавши дозвіл на будівництво лише двох із чотирьох запланованих ниток цього потоку. Окрім цього, за час будівництва та запуску другої нитки «Турецького потоку» змінилася ситуація на газовому ринку Південної Європи.
Поки його будували, російському газу вже довелося конкурувати з іншими джерелами постачання. На прозорих умовах і за європейськими правилами.
У газовому протистоянні на Півдні Європа виграла, змусивши росіян постачати газ відповідно до законодавства ЄС і диверсифікувавши джерела постачання.
Боротьба із шкідливим впливом «Північного потоку» й надалі триває
Натомість на Півночі континенту триває протистояння між Росією та країнами — основними бенефіціарами прибутків від «Північного потоку-2», з одного боку, і Україною, Польщею та країнами Балтії — з іншого. І рахунок «перемог» і «поразок» у раундах постійно змінюється.
Цього тижня переважили інтереси трансатлантичної співпраці США та Німеччини. І це має стати нашою перевагою, а не поразкою. У нас і наших союзників є арсенал засобів, як завадити російським планам із запуску «Північного потоку-2» за їхнім сценарієм. Німеччина і США повинні допомогти в цьому, виходячи з їхньої спільної заяви.
Вашингтон і так уже два роки затримує реалізацію планів Кремля, в чому є і заслуга лобістської команди, яка працювала в НАК «Нафтогаз України». Сьогодні США мають усі необхідні законодавчі можливості щодо застосування до «Північного потоку-2» санкцій у будь-яку мить. Це серйозний інструмент, що може «підтримати» Німеччину в її прагненні дотримуватися як букви, так і духу Третього енергетичного пакета щодо «Північного потоку-2». Вони можуть натиснути на Путіна з тим, аби ліквідувати монополію «Газпрому», змусити його торгувати газом за єдиними правилами — в Німеччині, Україні, Румунії та будь-де. Це головний шанс на перемогу.
Рецепт успіху у наших руках
Формальна і публічна домовленість США і Німеччини доводить, що «Північний потік» є політичним, а не комерційним проєктом. Аналізуючи цю заяву, потрібно не забувати просту річ: вона є рамковою, і буквально кожне слово з неї має перетворитися на конкретні механізми і заходи. І це залежить передусім від України.
Ми маємо довести, що українська газотранспортна система є реальною альтернативою монополії «Газпрому». І саме тому її збереження настільки потрібне Європі, яка потребуватиме газу ще тривалий час, адже його споживання не зменшуватиметься до 2035 року.
Однак Європа повинна розуміти, що ця альтернатива працює за єдиними з нею правилами, що її не можна купити «знижкою на газ» чи поверненням до «бізнесу президентів» часів Кучми—Ющенка—Януковича.
Стабільність реформ, корпоративне управління — все це не ритуальні речі, потрібні «Соросу». Це виконання простих правил ринкової економіки та Третього енергетичного пакета, які захищають і Європу, і Україну від газового шантажу. Ми маємо довести, що наші компанії керуються незалежно, що політики не мають доступу до них, що стратегічні підприємства не змінюватимуть менеджменту в одну ніч після дзвінка з якогось офісу.
Там також необхідна юридична фіксація цих домовленостей. Питання безпеки не може залишатися на рівні заяв. Україна та ЄС мають якомога швидше оновити енергетичні положення зони вільної торгівлі, що є частиною Угоди про асоціацію між ЄС та Україною, та забезпечити повну інтеграцію України до внутрішнього ринку Євросоюзу, застосування правил конкуренції ЄС до всіх шляхів постачання газу з Росії, чітке визначення всіх допоміжних інвестицій і проєктів.
Використовуючи цей підхід, Україна і США можуть укласти між собою юридично обов'язкову угоду про енергетичні правила, яка може бути частиною ширшої угоди про вільну торгівлю між США та Україною.
Підготувати такі документи складніше, ніж видати заяву. Але якщо ми зможемо поставити питання на переговорах в США в такий спосіб, то здобудемо те, що потрібно кожному громадянину: прибутки від транзиту та гарантії безпеки.
Більше статей Лани Зеркаль читайте за посиланням.