Як посварилися Емманюель Фредерікович із Реджепом Тайїповичем

29 жовтня, 2020, 18:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Чому відносини Парижа й Анкари дали тріщину.

Як посварилися Емманюель Фредерікович із Реджепом Тайїповичем
© Reuters

Франція відкликала для консультацій свого посла в Туреччині.

Приводом до цього послужили слова турецького президента Реджепа Тайїпа Ердогана: він у характерній для себе манері порадив французькому президентові Емманюелю Макрону перевірити психічне здоров'я.  Це, своєю чергою, спричинили  заяви останнього стосовно  ісламу, який «переживає кризу в усьому світі», на тлі недавнього вбивства французького вчителя через демонстрацію карикатур на пророка Мухаммеда.

Макрон також засудив зовнішній вплив на французьких мусульман та  «ісламістський сепаратизм»  соціальних  структур, які не поділяють порядків Французької Республіки, і заявив, що світ потребує «ісламу Просвітництва». З цією метою він вніс до  парламенту відповідний законопроєкт.

Заяви Макрона   викликали чимало  жорсткої критики   як усередині Франції, так і поза нею.

Ліві французькі політики вважають, що Макрон своїми висловлюваннями стигматизує мусульман. Праві ж незадоволені підходом президента до міграційної політики. Але найпомітнішою стала критика ззовні: в багатьох мусульманських державах відбулися акції протесту, а Ердоган, услід  за своєю ескападою, закликав бойкотувати французькі товари та компанії. (При цьому жодних  законодавчих заходів такого штибу впроваджено не було.) Після  його заклику французькі товари стали також прибирати з полиць супермаркетів у Кувейті та  Катарі.

Попри всю гостроту проблематики радикального ісламу,  ця ситуація стала лише останньою ланкою в ланцюжку з кількох конфліктів, у яких Париж був досить критичним до  турецької зовнішньої політики.

Стосовно  конфлікту в Нагірному Карабасі офіційно Франція мусила  зайняти нейтральну позицію як країна-співголова Мінської групи ОБСЄ (що довгі роки займається пошуком мирного вирішення конфлікту). Однак усередині країни діє традиційно потужне вірменське лобі, і французькі політики критикували турецьке військове втручання в конфлікт на боці Азербайджану. Це, як і заклики Мінської групи до перемир'я,   Ердогана дратувало. Той факт, що 28 жовтня у зіткненнях вірменських і турецьких протестувальників у Ліоні зазнали поранень   п'ятеро турецьких громадян, напевно теж не залишиться поза увагою    турецької  сторони.

Ще раніше Франція зайняла одну з найжорсткіших позицій серед країн ЄС у питанні   протистояння Туреччини та Греції. В липні ZN.UA вже докладно  писало про це протистояння, коли Туреччина розпочала розвідку можливих родовищ нафти і газу в акваторії, яку   вважає своєю, але яка, згідно з позицією Афін та  міжнародно-правовими документами, входить у виключну  економічну зону Греції. У вересні розвідувальне судно  було відкликане після реакції міжнародної  спільноти, однак у жовтні Туреччина знову відправила його в грецькі води під конвоєм військових кораблів.

Це відповідає характерній для Ердогана (як і для інших авторитарних лідерів, котрі  володіють достатніми ресурсами в зовнішній політиці) провокаційній манері дій:  таким чином  поступово зсуваються  кордони допустимого. У Євросоюзі говорили про можливі санкції проти Туреччини у зв'язку з її діями у Східному Середземномор'ї. Однак Німеччина, Іспанія, Італія, Угорщина і Мальта заблокували цей план. Своєю чергою, з великих держав ЄС Грецію підтримала тільки  Франція.

Оскільки Франція вважає себе одним із головних гравців у Середземномор'ї, недивно, що її політики неодноразово виступали з критикою турецьких дій, які, по-перше, не відповідають букві міжнародного права  і, по-друге, порушують статус-кво в регіоні. Доктрина «Блакитної Батьківщини», розроблена турецькими «яструбами», передбачає захист інтересів Туреччини в Егейському, Середземному та  Чорному морях, і це не може влаштовувати Париж. Тому недивно, що в Східному Середземномор'ї з'явилися французькі військові кораблі та літаки.

Нарешті, як справедливо зазначає грецька газета Kathimerini, у конфліктах у Лівії та Сирії Макрон і Ердоган теж опинилися по різні боки  барикад. Франція підтримувала курдські сили в Сирії та Лівійську національну армію; тим і іншим  було завдано болючих  поразок за військової участі Туреччини. Все це дозволяє говорити, що недавній вербальний конфлікт французького і турецького президентів —  не результат тільки  промови Макрона про ісламізм і його небезпеку, а наслідок серйозного стратегічного протистояння на кількох фронтах.

У цьому протистоянні Ердоган поки що здобуває переконливу перемогу. Санкцій проти Туреччини Євросоюз не просто не прийняв — їх підтримали лише окремі держави, більшість утрималися, а кілька ключових гравців виступили проти. Серед них і традиційний партнер Франції — Німеччина: хоч  німці на словах і засуджують турецьке втручання у Східному Середземномор'ї, ризикувати своїм ретельно вибудовуваним  партнерством із Туреччиною  вони не хочуть. Військові перспективи курдських сил у Сирії та Лівійської національної армії відверто сумнівні. Перемир'я в Нагірному Карабасі оголошувалося  кілька разів, але порушувалось, а азербайджанські сили змогли захопити близько двох десятків сіл (хоча й не досягли великих населених пунктів).

Ісламізація Туреччини періоду  Ердогана — не новина (перетворення собору Святої Софії з музею на мечеть стало, мабуть, найвідомішим символом цієї політики). Тому недивно, що на заклики Макрона до «ісламу Просвітництва» турецьке МЗС відповіло так: «Ніхто не повинен намагатися підкорити нашу священну релігію, назва якої означає «мир», до помилкових і перекручених підходів під приводом «Просвітництва». Все в цій заяві, включно з  лапками, було б неймовірним   для світської традиції турецької політики, закладеної Ататюрком; але Туреччина Ердогана кардинально відходить від цієї традиції.

Серед іншого, турецька держава проводить програму підготовки імамів для служіння за кордоном. Запропонований Макроном законопроєкт, зокрема, передбачає  контроль джерел фінансування мечетей і підготовку імамів у Франції для того, щоб запобігти можливій радикалізації деяких мусульман: нерідко в Європі саме приїжджі служителі культу стають поширювачами  ісламістських ідей. Таким чином, релігійне питання стає ще одним фронтом у турецько-французькому протистоянні. Туреччина, в характерному постмодерному дусі, змішує ісламський дискурс із ідеєю свободи віросповідання, яку, з погляду Стамбула, Франція порушує, вказуючи французьким мусульманам, як і в що їм вірити.

Статус Франції як ключового геополітичного гравця Середземномор'я вже похитнувся. Є певна ймовірність, що за ескалацією антифранцузьких настроїв у мусульманському світі прийде і внутрішньополітична дестабілізація; деякі французькі мусульмани можуть виступити проти запропонованих президентом заходів, і на тлі цього не виключені вуличні зіткнення. Не можна скидати з рахунків і ризик нових терористичних атак. Але й без них можна очікувати зростання рейтингу французьких крайніх правих, чия лідерка  Марін Ле Пен, за опитуваннями, є головною  конкуренткою  Макрона на майбутніх президентських виборах 2022 року.

У цій ситуації, втім, Париж може вдатися до заходів, які будуть відчутними  для турецької сторони. Якщо геополітично нинішня Туреччина досить успішна, то її економіка й до кризи, пов'язаної з COVID-19, стагнувала, а тепер взагалі перебуває  в глибокій депресії, тоді як турецька ліра рекордно ослабла. Бойкот французьких товарів і послуг також зашкодить турецькій економіці: для неї Франція — важливіший  торговий партнер, ніж Туреччина для Франції. Париж закликає Європейський Союз реагувати на турецький бойкот, який не відповідає принципам вільної торгівлі; хоча про санкції поки що всерйоз не йдеться, європейці можуть, наприклад, звернути увагу на демпінг  Туреччини на деяких ринках. Для таких асиметричних дій навіть не знадобиться  одностайна підтримка всіх країн ЄС.

Водночас не слід очікувати, що збитки  турецькій економіці автоматично вплинуть  на зовнішню політику Стамбула. Зрештою, є недавній приклад: хоча санкції, впроваджені проти Росії (як і російські санкції проти європейських товарів), значно вдарили по російській економіці, її зовнішня політика принципово не змінилася. Запас міцності в Туреччини трохи менший, але й можливі  заходи у відповідь  із боку ЄС (та, ймовірно, у зв'язку з конфліктом у Карабасі — США) слабші. А балансувати на межі прийнятного і зсовувати  цю межу  сантиметр за сантиметром Ердоган уміє.

 

 

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК