Як покарати Путіна за війну з Україною?

Зло має бути покаране, а справедливість — відновлена. І тому, захищаючись від вторгнення Російської Федерації, Україна звертається ще й у міжнародні судові інстанції, аби притягнути агресора до відповідальності.

Однак Міжнародний суд ООН, Європейський суд із прав людини, різні арбітражі передбачають відповідальність держави. Україна ж хоче притягнути до відповідальності й вище керівництво Росії — Путіна, Шойгу, Патрушева, Медведєва, Лаврова, Кірієнка, Вайно, Герасимова, Володіна… Адже зло не абстрактне, воно персоніфіковане. Тому в Києві таку увагу приділяють Міжнародному кримінальному суду (МКС), де розглядають українську справу з обвинувачення вищих посадових осіб Росії в геноциді, воєнних злочинах і злочинах проти людяності.

Останніми місяцями в Києві також активно працюють над тим, щоб створити Спеціальний трибунал, який розглядатиме злочин агресії Росії проти нашої країни. «Недостатньо боротися з наслідками агресії — воєнними злочинами, злочинами проти людяності, геноцидом. Слід карати і за першопричину, яка міститься в самому злочині агресії», — сказав у розмові з ZN.UA віцепрезидент Української асоціації міжнародного права Тимур Короткий.

Справа про агресію

Щоб притягнути російське керівництво до відповідальності за акт агресії проти нашої країни, Україна не може скористатися механізмом МКС. Річ у тому, що розслідування за статтею 8-bis Римського статуту, яка закріплює агресію як злочин, може бути здійснене тільки стосовно країни, котра ратифікувала цей міжнародний договір. Росія ж ще 2016 року відкликала свій підпис під Римським статутом.

Зважаючи на названі обмеження Римського статуту, а також пропозицію, озвучену ще наприкінці лютого британським юристом-міжнародником Філіпом Сендсом, ідея створення Спеціального трибуналу, який розглянув би злочин агресії Росії проти нашої країни, має низку переваг. І не тільки через можливість використати процедуру заочного розгляду справи, чого не передбачають процедури МКС.

Як зазначив у коментарі ZN.UA посол з особливих доручень Антон Кориневич, по-перше, злочин агресії веде зразу ж до вищого політичного та військового керівництва країни, оскільки саме воно віддавало накази про напад. По-друге, цей злочин довести в суді легше, ніж злочин геноциду, де поріг доведення складніший. По-третє, при розгляді злочину агресії судовий процес відносно швидкий, порівняно з процесами, які розглядаються в МКС.

Днями голова українського зовнішньополітичного відомства Дмитро Кулеба озвучив п'ять параметрів, які Україна пропонує покласти в основу роботи майбутнього Спецтрибуналу. По-перше, він базуватиметься на правилах і підходах, які застосовуються МКС і викладені в його Римському статуті. Суд буде розслідувати й переслідувати за злочин агресії проти України, скоєний на її території, як це визначено статтею 8-bis.

По-друге, юрисдикція Спецтрибуналу має поширюватися на всі події з лютого 2014-го, коли розпочалася збройна агресія Російської Федерації проти України.

По-третє, Спеціальний трибунал матиме юрисдикцію стосовно фізичних осіб, які здійснюють ефективний контроль або безпосередньо керують політичними чи військовими діями держави.

По-четверте, офіційний статус підсудного, такий як статус глави держави чи офіційний статус іншої посадової особи держави, не звільнятиме його від індивідуальної кримінальної відповідальності та не буде пом'якшувати покарання.

По-п'яте, Спеціальний трибунал розглядатиме тільки злочин агресії проти України і буде створений як міжнародний спеціальний кримінальний ad hoc («спеціально для цього») трибунал для розгляду питання злочину агресії проти нашої країни.

Проблема легітимності

Ключове питання, на яке звертають увагу юристи, — рівень легітимності Спецтрибуналу: по суті, вона визначатиметься фактичною участю держав або міжнародних організацій у його створенні. «Головна проблема, щоб такий Спецтрибунал не мав вигляду судилища. Він буде свого роду продовженням Нюрнберзького й Токійського процесів. Тому важливо, щоб це не був суд, організований явними противниками Росії», — сказав у коментарі ZN.UA ексзаступник генпрокурора України Гюндуз Мамедов.

З урахуванням сказаного, ідеальним варіантом було б створення Спецтрибуналу рішенням Ради Безпеки ООН. Однак це нереалістично, оскільки Росія є постійним членом РБ ООН, і вона гарантовано скористається своїм правом вето.

У розмові з ZN.UA Антон Кориневич зазначив, що розглядається кілька варіантів створення Спеціального трибуналу. Перший — на основі багатостороннього міжнародного договору між Україною та іншими державами. Другий — гібридний суд на основі угоди між Україною та ООН. Третій варіант — гібридний суд на основі угоди між Україною і європейською регіональною організацією (Європейським Союзом або Радою Європи).

Однак вибір конкретної моделі суду залежить від наявності в наших партнерів політичної волі. Від цього залежать і швидкість створення Спецтрибуналу, і рівень його легітимності.

Ініціативу вже підтримали Парламентська асамблея Ради Європи, НАТО й ОБСЄ, Європейський парламент, сейм Литви…

Але для Києва важливо, щоб географічне охоплення підписантів під договором про створення Спецтрибуналу було якомога ширше: це зміцнює легітимність суду в очах міжнародної спільноти. Обнадіює те, що 2 березня на засіданні Генасамблеї ООН російську агресію засудила 141 країна зі 193 держав-членів ООН.Розчаровує — позиція нейтралітету, яку займають багато країн Африки та Азії стосовно російсько-української війни, їхнє небажання йти на конфронтацію з Росією.

Паралельні треки

Українська влада докладає максимальних зусиль до створення Спецтрибуналу. Але в деяких юристів викликає сумнів його доцільність, оскільки вже існує МКС, який розглядає українську справу за обвинуваченням вищих посадових осіб Росії в геноциді, воєнних злочинах та злочинах проти людяності. Вони звертають увагу на те, що в міжнародному праві саме геноцид займає вищий рівень в ієрархії міжнародних злочинів і визнається «злочином злочинів», а не агресія.

Виходячи з цього, вони вважають, що для України пріоритетною має бути співпраця з МКС як із міжнародною судовою інстанцією, що вже легітимно функціонує. Зокрема суддя Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії у 2002–2005 роках Володимир Василенко зазначає: «Легітимність Спецтрибуналу, створеного на основі договору між Україною та державами — членами Європейського Союзу або навіть Ради Європи, буде значно нижча, ніж МКС, оскільки кількість учасників цих об'єднань менша, ніж країн, що є сторонами Римського статуту».

Погоджуючись із тим, що вирок Спецтрибуналу про покарання за злочин агресії сформулювати набагато легше, Василенко, однак, звертає увагу на складність процесу створення суду: він може тривати дуже довго або взагалі нічим не завершитися через розбіжності сторін.

«Хочу, щоб мене правильно зрозуміли: створення Спецтрибуналу не шкодить головній меті України — притягненню до відповідальності Росії та її вищого керівництва за скоєні міжнародні злочини. Але українська влада має насамперед задіяти для цього механізм МКС, а не піаритися. На мій погляд, поряд із зусиллями зі створення Спецтрибуналу, пріоритетом має бути співпраця України з МКС, який уже зараз може сформулювати обвинувальні акти щодо геноциду, воєнних злочинів і злочину проти людяності. І, звісно ж, Україна має нарешті ратифікувати Римський статут. Якщо стояти на ґрунті реальності, то практичне притягнення до відповідальності військово-політичного керівництва Росії за міжнародні злочини можливе тільки у разі краху путінського режиму та притягнення до міжнародно-правової відповідальності Росії як держави», — вважає Володимир Василенко.

У відповідь на це прибічники створення Спецтрибуналу стверджують: він не буде підмінювати Міжнародний кримінальний суд. «Спеціальний трибунал щодо злочину агресії, швидше, доповнить роботу МКС, який розслідує та переслідує фізичних осіб стосовно тих злочинів, із яких у нього є юрисдикція щодо ситуації в Україні: злочину геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів», — стверджує Антон Кориневич.

Нарешті, як зазначає Тимур Короткий, «ніхто сьогодні не сумнівається у значимості Нюрнберзького й Токійського процесів. Так і після вироку Спеціального трибуналу зникнуть вагання в його необхідності».

Більше статей Володимира Кравченка читайте за посиланням.