Як подолати коронавірус і не обвалити економіку: корисний досвід

Якщо виходити з даних університету Джонса Хопкінса, то наразі глобальна ситуація з пандемією коронавірусу як мінімум не погіршується, навіть за відносними показниками йде трохи на спад. Зростання захворюваності нівелюється приростом населення (тільки цього року людей на планеті стало більше на 66 мільйонів), а смертність за весь час пандемії так і коливається навколо 1,5–2% від кількості інфікованих. Спалахи в окремих країнах є, швидше винятком, ніж правилом. Підсумки майже двох років пандемії свідчать, що порівняно з «іспанкою», яка сталася сто років тому, коронавірус виглядає значно слабкішим.

При цьому показники провідних країн Східної Азії, зокрема Китаю та Японії, є кращими за, скажімо, європейські чи американські, й свідчать, що пандемію цілком можливо приборкати. Після вибуху захворюваності на COVID-19 наприкінці серпня і смертності на початку вересня нинішні показники Японії дивують: середня захворюваність протягом тижня у найбільшому мегаполісі світу — Токіо — тримається на рівні 30–50 нових випадків на день, а по всій країні з населенням у 125 мільйонів і найбільшим у світі прошарком людей похилого віку — менш як 300. Рівень вакцинації у середньому (у різних префектурах він різний) становить 65%. Наразі уряд Японії прийняв рішення значно послабити карантинні обмеження (хоча вони і до цього не були занадто суворими), проте масковий режим беззаперечно зберігається, як і вимоги до дистанціювання та вентиляції приміщень, де можливі скупчення людей. Також зберігаються все ще достатньо суворі обмеження на в’їзд із країн, де ситуація залишається напруженою, навіть для вакцинованих гостей Японії: у найкращому разі карантин скорочують з 14 до 10 днів. Для порівняння: 1919 року під час «іспанки» в Японії було інфіковано більш як третину населення — 20 мільйонів осіб, а померло 250 тисяч (від коронавірусу загалом — 18 200 чоловік).

Після минулорічних жорстких локдаунів і надзвичайних протиепідемічних заходів, наслідком яких стала фактична стагнація світової економіки, цього року економічну діяльність було поновлено. Проте вона змінила форму і зміст, — споживчий попит змістився в бік товарів, що забезпечують особисту автономію, відбувся перерозподіл інвестиційних потоків і трудових ресурсів. Скажімо, попит на автомобілі зріс, бо в країнах із нерозвиненою системою громадського транспорту видається безпечнішим переміщатися у приватному автомобілі, ніж наражатися на небезпеку інфікування від співгромадян із масками під носом. А продажі офісної техніки пішли вгору тому, що сотні мільйонів людей стали працювати або навчатися з дому. Так само найбільше в умовах пандемічної моделі глобальної економіки виграли IT-гіганти, фармакологічні компанії та виробники необхідного медичного знаряддя для особистого захисту. Вартість акцій Pfizer, AstraZeneka, Johnson&Johnson і Moderna синхронно досягла річного максимуму якраз у серпні-вересні цього року, під час чергової хвилі зростання захворюваності, а сукупна ринкова вартість GAFAM за 2020–2021 роки збільшилася на кілька трильйонів.

Коли у березні 2020-го ВООЗ оголошувала пандемію, вірусологи та інфекціоністи вже мали приблизне уявлення про те, що собою являє SARS-CoV-2, яким може бути перебіг хвороби та її можливі наслідки у важких випадках. Проте навряд чи хтось із політиків чи економістів усвідомлював довгострокові наслідки всесвітньої паніки, популістських і нескоординованих, простіше сказати, хаотичних кроків, які вживалися ледь не кожною країною окремо з урахуванням рекомендацій то ВООЗ, то американського Центру по контролю за захворюваністю, то британських учених, то окремих спеціалістів у найрізноманітніших галузях медицини. Сьогодні завдяки титанічній роботі вчених-дослідників, лікарів-практиків, соціологів і психіатрів уже можна оцінити, як виглядатиме постковідний синдром для всього людства.

У сучасному світі дар передбачати більше не є містичним. Він належить до сфери волі і ґрунтується на знаннях, моделях і технологіях. Тактичні кроки з вирішення нагальних питань порятунку системи охорони здоров’я від колапсу мали б поєднуватися з ефективним кризовим менеджментом, який дав би змогу пом’якшити або загалом уникнути не менш серйозних проблем, що неодмінно настали б навіть у разі 100-відсоткової вакцинації населення планети. Перелічимо лише окремі з них, про які вже пишуть і говорять фахівці.

У 188 країнах світу 1,5 мільярда дітей і підлітків отримали психологічні травми, коли були позбавлені можливості навчатись і спілкуватися у віці, який є критичним для становлення особистості. Депресія, неконтрольована агресія, самогубства, сексуальні розлади, наркоманія й алкоголізм — усе це, на думку ЮНІСЕФ, може очікувати і вже проявляється у молодого покоління, яке внаслідок пандемії втратило 1,8 трильйона годин офлайн-навчання і спілкування. Проблеми з дітьми, які були позбавлені можливості місяцями навіть виходити з дому, лягли особливим тягарем на незаможні сім’ї, в яких умови спільного проживання сприяли виникненню взаємної неприязні. Цю проблему нарешті визнано на рівні ООН, структури якої дають відповідні рекомендації урядам, зокрема щодо відкриття шкіл за умов дотримання протиепідемічних заходів . Але чи зможуть щось змінити ті самі структури, які цілком були спроможні таку проблему передбачити, залишається незрозумілим.

Глобальні енергетична і логістична кризи стали реальністю, як тільки з’явилися спроби поновити «все, як було до пандемії», включаючи щорічну презентацію нових продуктів Apple, люксових брендів одягу і марок автомобілів. Не всі зрозуміли відмову Toyota презентувати свої новітні футуристичні моделі на Олімпіаді в Токіо з огляду на сумнівну моральність такого кроку в умовах пандемії. Сьогодні японські виробники змушені зупиняти виробництва, тому що не вистачає чипів, без яких сучасний автомобіль не їде. Те ж саме відбувається в інших країнах і з іншою високотехнологічною продукцією, попит на яку різко зріс в умовах життя онлайн. Дефіцит спричиняє зростання цін на продукцію; вимоги терміново доставити саме цей, а не інший контейнер передбачувано збільшують вартість транспортних витрат; ін’єкції трильйонів «ковідних» коштів, незабезпечених реальним сектором економіки, мають наслідком інфляцію. Фантастично, що інвестиції у різноманітні IT-рішення у сфері фінансів спрощують до секунд можливість оплатити товари, питання тільки в тому, що ці товари хтось має виробити і доставити, а саме з цим і виникли проблеми.

Нескладно було передбачити, що закриття кордонів припинить вільне пересування робочої сили, що призведе до виникнення дефіциту як аграрної, так і промислової продукції, що вироблялася за рахунок залучених працівників. Так само, якщо є бажання, можна спрогнозувати наслідки заборони працювати людям, які з тих чи інших причин не вакцинувалися, у медичній сфері чи галузі освіти. Варто подивитися, скільки абітурієнтів протягом останніх років пішло вчитися до педагогічних вищих навчальних закладів і скільки лікарів виїхало за час пандемії за кордон, щоб зрозуміти хибність примусу порівняно з ефективною комунікацією чи заохоченням, спрямованим на переконання людей зробити свідомий вибір.

Окремі голоси навіть шанованих на Заході експертів, які пояснюють, що постковідний світ буде іншим, ніж до пандемії, наразі тонуть у цунамі колективної волі тих самих американців, які серйозно постраждали через ковід, а тепер конче бажають відновити постачання пластикових китайських іграшок до Різдва. Багато хто скаржиться на труднощі з вибором моделі або кольору автомобіля, і всі починають звикати до значно триваліших термінів поставок товарів онлайн. Дискусії, які мали б точитися у площині виправлення різко зростаючої нерівності у розподілі суспільних благ, перегляду ресурсовитратної моделі зростання, пошуку збалансованих рішень у сфері енергетики, поки що залишаються спорадичними. Японія, в якій новий уряд одразу після призначення заговорив про пошук «нової моделі капіталізму», — один із приємних винятків.

Пандемія призвела до фрагментації світової економіки, загострення проблеми монополізації виробництва певних товарів (наприклад, чипів чи рідкоземельних металів), подальшого нівелювання ролі міжнародних інституцій, які виявилися неефективними у найкритичніші моменти сучасної історії. Непропорційно і, на думку авторитетних експертів, небезпечно зросла вага соціальних платформ, які в умовах життя онлайн перетворилися на віртуальний всесвіт для молоді і навіть для більш досвідченого покоління. Вплив американських і китайських IT-гігантів, які не виробляють нічого, крім надання можливості кожному виразити себе, досягнув рівня політичної загрози, що мало наслідком розслідування у Конгресі США, штрафи в ЄС і пряму заборону певних сервісів і мереж у КНР. Життя в онлайн-бульбашках існувало і до пандемії, але після неї потребує вже термінового регуляторного втручання.

І все ж найбільшою загадкою, без розв’язання якої важко рухатись уперед, залишається відповідь на запитання: чому ковід вразив одні країни сильніше за інші? Насамперед це стосується розвинених країн Заходу. Існує припущення, що причина полягає у певних соціально-культурних особливостях американського та європейського способів життя, але це ще треба довести. Цілком можливо, що в разі адекватних інвестицій в обладнання інфекційних лікарень, тривалої, хоча б протягом року, заборони на масові зібрання, співи у церквах, відмови від звички тісного особистого контакту при зустрічах і традицій масового святкування родинних подій, дотримання вимог дистанціювання у ресторанах і кафе і, головне, постійного носіння масок багатьох аспектів глобального постковідного синдрому вдалося б уникнути. Як це значною мірою і сталося після «іспанки».

Усі матеріали Сергія Корсунського можна знайти тут.