Як підвищити ціну за агресію?

11 вересня, 2020, 09:00 Роздрукувати
Відправити
Відправити

Україна оновлює свою санкційну політику щодо Росії

Як підвищити ціну за агресію?

Кремль не має наміру відмовлятися від своєї агресивної політики стосовно України, західного світу і свого громадянського суспільства. Про це свідчать продовження агресії проти України та окупації Криму і частини Донбасу, регулярне втручання у виборчі процеси в демократичних країнах, застосування хімічної зброї та вбивства на територіях інших країн (замах на Скрипаля у Солсбері, вбивство Хангошвілі в середмісті Берліна), кібернетичні злочини. І, зрештою, недавно підтверджене німецьким урядом отруєння опозиціонера Навального.

Все це дає нам підстави вести серйозну розмову з партнерами про необхідність більш рішучих дій проти Росії. Йдеться не тільки про продовження санкційних обмежень, що вже працюють, а й про запровадження нових персональних санкцій проти російських чиновників, причетних до системних порушень прав людини; визначення нових секторів російської економіки; обмежень для російських літаків, які залітали в закриті для навігації аеропорти, та суден, що заходили в морські порти окупованого Криму, і, нарешті, про остаточну відмову від проєкту «Північний потік-2».

Санкції запроваджують не заради санкцій, а щоб спонукати порушника відмовитися від деструктивних дій. І якщо такого не стається, то іншого варіанту, крім посилення політичного й санкційного тиску, не залишається.

Санкції проти Росії діють

Для української спільноти поняття «санкції» стало такою ж невід’ємною частиною зовнішньополітичного словника, як і «нота протесту» або «глибоке занепокоєння», що ввійшли в наш побут одразу ж після початку збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Криму і частини Донбасу.

Але коли наші європейські й північноамериканські партнери у відповідь на агресію Росії запровадили низку персональних і секторальних санкцій, виявилося, що до 2014 року в Україні не було законодавчих підстав і необхідних регуляцій для таких санкцій. Закон, який ледь не за один день був підготовлений у Кабміні та схвалений Верховною Радою, хоч і дав можливість нашій країні приєднатися до зусиль міжнародної спільноти, проте інституційних засад для повноцінної системної санкційної політики не створив.

Від самого початку російської агресії українські дипломати працювали з партнерами, щоб сформувати міжнародну коаліцію у протидії агресорові. В умовах неготовності партнерів виконати свої зобов’язання щодо безпекових гарантій і надати Україні військову підтримку ми змогли узгодити основні елементи міжнародної політики підтримки нашої держави в боротьбі з окупантом: невизнання спроби анексії, міжнародна ізоляція Росії, надання Україні ресурсів та озброєння для захисту від агресії та узгоджена і скоординована санкційна політика.

Саме ця санкційна політика стала, зрештою, вагомим і, мабуть, єдиним ефективним важелем для невійськового стримування РФ. Міжнародний режим санкцій проти Кремля ставить за мету підвищити ціну, яку платить Росія за агресію проти України та окупацію Криму і частини Донбасу, а в перспективі — примусити РФ припинити окупацію і, зрештою, сприяти відновленню територіальної цілісності України в рамках міжнародно визнаних кордонів.

Через агресію проти України світова спільнота поставила Росію в один ряд із такими державами-паріями й тоталітарними режимами як КНДР, Венесуела чи Сирія, проти яких запроваджено санкції. За різними оцінками, втрати РФ від впроваджених обмежень на сьогодні становлять понад 160 млрд дол. Кремлю не вдалося повноцінно інтегрувати в національну економіку окупований Крим: захоплений Росією півострів перебуває у фактичній торговій, фінансовій, транспортній блокаді, а витрати на підтримання інфраструктури окупованих територій виснажують російський бюджет.

Ба більше, ефект від секторальних санкцій зазвичай настає через 8–10 років. Тож у середньостроковій перспективі від запроваджених обмежень у сфері технологій Росія буде відкинута у своєму науково-технічному розвитку і технологічно серйозно відставатиме від провідних держав світу.

П’ять ключових елементів санкційної політики України

Нинішнього року міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба створив посаду спеціального представника з питань санкційної політики. До повноважень спецпредставника входитиме робота у двох вимірах — внутрішньому та зовнішньому.

На внутрішньому рівні — це інвентаризація санкційних режимів, у яких бере участь Україна, координація діяльності міністерства закордонних справ, а також взаємодія з міністерствами та відомствами, парламентом і громадськістю з метою вдосконалення українського санкційного законодавства.

На зовнішньому рівні — це гармонізація української санкційної політики з політикою наших ключових зовнішньополітичних партнерів, а також взаємодія з ними задля не тільки продовження, а й посилення санкцій проти Росії за розв’язану і триваючу війну проти України.

Перебуваючи останні місяці у діалозі з міністерствами й відомствами, парламентом та громадськістю, ми зібрали ключові пропозиції і поставили за мету кодифікувати санкційне законодавство України, а якщо цю пропозицію підтримають виконавча та законодавча гілки влади — то й утворити окрему урядову структуру, яка координуватиме національну санкційну політику.

Для того, щоб санкції були дійовими, ми, по-перше, плануємо розробити чіткі алгоритми — запровадження санкцій, приєднання до обов'язкових до виконання санкцій Ради Безпеки ООН, імплементація в національне законодавство санкцій Європейського Союзу.

По-друге, ми розробимо систему моніторингу ефективності санкцій, яка додасть важливу аналітичну складову у процес прийняття рішень і дозволить оперативно вдосконалювати санкційні обмеження.

По-третє, вже підготовлено пропозиції щодо внесення змін до Адміністративного та Кримінального кодексів, які передбачатимуть притягнення юридичних і фізичних осіб, які порушують санкційні режими, до адміністративної або кримінальної відповідальності.

По-четверте, ми створимо відкритий реєстр санкцій, у якому органи влади, а також українські та іноземні компанії зможуть перевірити, чи не перебуває їхній потенційний контрагент під міжнародними або українськими санкціями.

І, зрештою, по-п’яте: зважаючи на те, що Україна має неабиякий досвід боротьби за визволення з російського полону українських політичних в’язнів, ми плануємо створити в Україні, за зразком американського «Акта Магнітського», свій український «Акт Сенцова» — процедуру накладання санкцій і подальшого переслідування українськими правоохоронними органами тих іноземних посадовців, які системно порушують права людини, обвинувачуються в організації та замовленні вбивств, викрадень, тортур і нелюдського поводження, у винесенні неправомірних та політично вмотивованих вироків.

Сила санкцій — у глобальній взаємодії

Санкції як міжнародний інструмент впливу на порушника міжнародного права ефективні лише тоді, коли застосовуються глобально — у взаємодії держав та інституцій. Для нас обмежувальні заходи, накладені нашими партнерами, важливі, тому ми прагнутимемо більшої координації і зближення наших політик. Ми виходитимемо з важливості гармонізації санкційної політики з провідними міжнародними партнерами України, зокрема ЄС та державами «групи семи», а також спрощення порядку імплементації в українське законодавство обов’язкових до виконання санкцій Ради Безпеки ООН.

Ми сьогодні запитуємо наших міжнародних партнерів, політиків і «путінферштеєрів» в окремих країнах Заходу: скільки ще російських агресій, отруєнь «Новачком», втручань у вибори, вбивств у центрах ваших столиць потрібно, аби нарешті ви зрозуміли, що кремлівський режим — не друг і не партнер, а реальна загроза?

Саме тому Україна має відігравати провідну роль у посиленні тиску на Російську Федерацію, задаючи темп і показуючи приклад у визначенні нових секторів економіки та фізичних і юридичних осіб Росії, на яких слід накласти санкційні обмеження.

Згадаймо, що основні санкційні хвилі проти Росії щоразу запроваджувалися після чергових провокацій Кремля проти України: спроби анексії Криму, введення російських військ на Донбас, збиття рейсу МН-17, захоплення в заручники та утримування у російських тюрмах політичних в’язнів з числа громадян України, агресії проти українських військових суден у Чорному морі та блокування Керченської протоки. І, хоча антиросійські санкції і стримали подальшу агресію Росію, поки що вони не досягли своєї головної мети — примусити Росію припинити окупацію Криму та частини Донбасу.

Але, попри намагання Кремля підірвати міжнародну єдність у засудженні агресії та в узгодженій санкційній політиці, запроваджені проти Росії обмеження не будуть скасовані, доки триватиме збройна агресія проти України. А неготовність Москви до зміни своєї політики дає всі підстави для посилення санкцій.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК