Підтримати
Джо Байден закликав Сі Цзіньпіна відговорити Північну Корею від ядерних випробувань. Під час зустрічі на Балі американський президент наголосив, що в іншому разі США доведеться запровадити «оборонні» кроки. Якщо КНДР не зупинить військових провокацій, американці посилять свою військову присутність навколо Корейського півострова, щоб захистити себе і своїх союзників. Такі дії буде спрямовано не проти Китаю, а проти Північної Кореї. Водночас, спілкуючись із журналістами, у відповідь на запитання, якою мірою Пекін може стримати Пхеньян, Байден зазначив, що не впевнений, що Китай може «контролювати» Північну Корею.
З 25 вересня Північна Корея випустила понад 40 ракет різних типів, здійснила низку артилерійських вистрілів у бік Південної Кореї, а також масових повітряних маневрів. Пхеньян назвав свої дії відповіддю на масштабні військові повітряні навчання США та Республіки Корея. Загалом із початку року КНДР запустила близько 60 балістичних ракет, з яких сім — міжконтинентальні. Крім того, за даними Вашингтона і Сеула, Пхеньян завершив усю технічну підготовку і може здійснити найближчим часом перше за п’ять років ядерне випробування.
Стратегія економічного задобрювання північнокорейської влади взамін на обіцянки відмовитися від ядерної програми, яка свого часу приводила до нетривалого потепління на Корейському півострові, наразі виглядає вже неактуальною. Власне, як і вся попередня стратегія, пов’язана з підходами до приборкування ядерних амбіцій північнокорейської влади.
РФ і КНР — дві найбільш наближені до Пхеньяна країни — останні десятиріччя змушені були балансувати між відповідальністю за дотримання міжнародних норм і бажанням зберегти відносини з північнокорейським режимом. Утім, ядерне випробування КНДР 2017 року змусило навіть цих двох долучитися до наджорстких санкцій ООН.
Нині ситуація змінилася. Російська агресія проти України та ядерні погрози Москви, з одного боку, стали прикладом нормалізації застосування ядерного шантажу проти інших країн для таких режимів, як північнокорейський. З іншого — черговим доказом для Кім Чен Ина та його оточення недієвості міжнародних гарантій, як це сталося у випадку з Україною. Як наслідок, восени цього року Північна Корея оголосила про незворотність свого ядерного статусу, а також прийняла новий закон, що закріплює право завдання превентивного ядерного удару з метою самозахисту.
Пхеньян домагається визнання свого ядерного статусу, що робить недієвими попередні підходи США та світової спільноти, спрямовані на досягнення денуклеаризації КНДР. Водночас публічне прийняття цього факту призведе до неконтрольованої гонки ядерних озброєнь серед інших країн (агресія РФ проти України ще більше підсилила значущість ядерної зброї як інструменту стримування), насамперед у Азійському регіоні. Ряд держав, яким безпосередньо загрожує Пхеньян, не виключено, також захочуть мати паритетні можливості для його стримування.
Дискусії про необхідність ядерної зброї неодноразово виникали в Південній Кореї у відповідь на черговий виток ракетних випробувань з боку північного сусіда. На сьогодні в експертних і політичних колах знову лунають заклики до влади вжити заходів екстремального реагування, включно з передислокацією тактичної ядерної зброї із США. Тут слід нагадати, що 1958 року американці розвернули тактичну ядерну зброю на Корейському півострові, але 1991-го вивезли її, давши Сеулу гарантії щодо своєї «ядерної парасольки».
Під час виборчої кампанії президент Юн Сук Йоль не виключав, що за його президентства США зможуть знову передислокувати свою тактичну ядерну зброю до країни, але наразі він відійшов від цієї риторики, посилаючись на зобов’язання Південної Кореї дотримуватися Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Втім, серед причин такої зміни позиції можуть бути не лише відсутність внутрішнього консенсусу та опозиція окремих сил, які виступають за пошук можливості діалогу з КНДР, але й обережність щодо реакції Китаю. У 2017 році той був категорично проти встановлення Південною Кореєю ракетної батареї THAAD у відповідь на ядерні та ракетні погрози з боку Півночі. Пекін аргументував це можливістю реконфігурації та поширення дії цієї ракетної системи на китайську територію. Після її встановлення відносини між двома країнами значно погіршились, а Китай навіть застосував низку санкцій проти південнокорейського бізнесу. Відтоді Сеул намагається знаходити баланс у відносинах із Пекіном і дуже обережний із підтримкою американських ініціатив, які можуть зачепити його інтереси (це стосується і пропозиції приєднатися до групи QUAD, і участі в напівпровідниковому альянсі).
Джо Байден під час розмови з Сі Цзіньпіном не став уточняти, які саме оборонні заходи вживатимуться у відповідь на дії Північної Кореї, але, вочевидь, може йтися і про посилення союзників зброєю, яка неоднозначно буде сприйнята Китаєм. Відтак, це і своєрідний поштовх для Пекіна більш активно долучитися до стримування дій північнокорейського режиму.
Роль Китаю у вирішенні корейської проблеми важлива з огляду на його близькі відносини з КНДР: велику залежність останньої від економічної взаємодії з Пекіном (за різними оцінками, 90% північнокорейської торгівлі припадає на КНР), а також дипломатичну підтримку на міжнародному рівні, насамперед у Раді Безпеки ООН. Однак навіть в умовах міжнародної ізоляції та залежності від китайської (а також російської) підтримки, Пхеньяну вдавалося здійснювати певною мірою незалежну від Пекіна та Москви політику. Протягом кількох десятиріч Північна Корея прагнула уникнути підпорядкування якійсь із цих країн, спрямовуючи зусилля (почасти сумнівного характеру) на встановлення відносин із США. Хоч як дивно звучить, але Вашингтон виступав своєрідним балансом у відносинах Пхеньяна з Пекіном і Москвою.
Однак останнім часом спостерігається зміщення позиції Пхеньяна до протистояння із Сполученими Штатами на боці КНР і РФ. Зближення Пекіна та Москви на ґрунті протидії «одноосібній американській гегемонії» та їхнє прагнення встановити новий світовий порядок підштовхнули КНДР зробити стратегічний вибір на користь цих двох. Північна Корея відкрито підтримала Росію в її агресії проти України, є однією з невеликої групки країн, які голосують проти всіх резолюцій ООН із засудженням РФ, і визнала «незалежність» самопроголошених «ЛНР/ДНР». Раніше навіть ішлося про залучення північнокорейських робітників до «відбудови Донбасу» (зокрема, в інтерв’ю посла Росії в КНДР).
Москва та Пхеньян помітно посилили двосторонні відносини, демонструючи більшу готовність обходити західні санкції (під якими обоє перебувають) та підтримувати одне одного. Росія і раніше неодноразово була спіймана на продажу нафти та інших заборонених товарів до КНДР, хоча категорично заперечувала цей факт. А також сприяла розвитку північнокорейської ракетно-ядерної програми. Як один із прикладів, у доповіді Групи експертів ООН за 2022 рік є інформація про акредитованого північнокорейського дипломата у Москві, який сприяв закупівлі матеріалів подвійного призначення для ракетної програми Північної Кореї. Зараз, схоже, ця допомога набуває двостороннього характеру.
На початку листопада прес-секретар Ради національної безпеки США Джон Кірбі повідомив, що КНДР таємно постачає РФ значну кількість артилерійських снарядів, маскуючи їх під поставки на Близький Схід та у Північну Африку, хоча сам Пхеньян заперечує цю інформацію. Як і те, що, за повідомленням Radio Free Asia, північнокорейські фабрики, порушуючи санкції ООН, уже понад місяць шиють зимову військову форму та білизну для російської армії з отриманої з РФ тканини.
Росія стала своєрідним partner in crime для Північної Кореї, що значно підриває зусилля міжнародної спільноти з приборкання провокацій Пхеньяна та спроби знайти спосіб співпраці з ним у питаннях ядерної програми. Спостерігається досить загрозлива тенденція, за якої формується вісь «вигнанців» на чолі з Росією. Ці країни не тільки мають ядерну зброю, а й погрожують нею, прагнучи зберегти життєздатність своїх режимів.
У цьому разі важлива роль Китаю, який останнім часом у контексті російських погроз зробив кілька заяв про недопустимість використання ядерної зброї, а також закликав світ «спільно протистояти застосуванню чи загрозам використання ядерної зброї». Чи переростуть ці заяви у практичні кроки, спрямовані на приборкання партнерів і конструктивну міжнародну співпрацю, вибір за Пекіном.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google