Італія: референдум проти істеблішменту

Референдум про внесення змін до Конституції, який відбувся в Італії 4 грудня, має шанси стати ще одним помітним ударом по сучасному західному світоустрою. Втім, панікувати передчасно: щоб таке сталося, мають збігтися відразу кілька чинників.

Спочатку ніщо не передвіщало лиха.

На референдум було винесено питання про зміну структури органів влади. Було запропоновано верхню палату італійського парламенту - Сенат - не обирати прямим голосуванням, а призначати. Передбачалося також значно урізати її повноваження.

Запропонована реформа зменшила б кількість сенаторів до 95, і призначалися б вони місцевими радами регіонів. За Сенатом залишалося б право голосу тільки у вирішенні деяких ключових питань - наприклад територіального поділу країни, її участі в ЄС, а також щодо внесення змін до Конституції. Сенат міг би пропонувати Палаті представників законодавчі поправки, але та не зобов'язана була б їх затверджувати.

Крім того, винесений на референдум законопроект передбачав зміну балансу сил між центром і регіонами на користь центру, а також усунення конфлікту деяких повноважень.

Усі ці зміни були підпорядковані одній ідеї - спрощенню політичних процедур: Італія давно стала символом політичного хаосу в демократичній державі. Так, уряд Маттео Ренці був 63-м за повоєнні роки. Тобто в середньому уряд змінювався лише трохи рідше, ніж раз на рік.

Хаос полягав не тільки в частих змінах уряду. Його посилювали: перетягування каната між центром і регіонами в питаннях, повноваження щодо яких нечітко розмежовані між структурами влади; необхідність проводити кожен законопроект, кожну поправку через дві палати парламенту, які можуть нескінченно довго перекидатися правками; можливість ініціювання вотуму недовіри кожною з палат.

Численні законодавчі стримування і противаги були встановлені післявоєнною Конституцією для того, щоб запобігти реваншу фашизму. Але в сучасній Італії дедалі частіше говорили про те, що ці механізми втратили значення і лише заважають структурним реформам.

Коли навесні 2014 р. запропоновану реформу щойно подали на розгляд парламенту, здавалося, що вона легко здобуде народну підтримку. Опитування показували величезну перевагу прихильників реформи перед її противниками. Це не дивно: адже італійці й самі добряче стомилися від постійних політичних криз, неефективної роботи законодавчого органу й конфліктів між структурами влади. Привабливою виявилася й пропозиція скоротити кількість депутатів.

Офіційна кампанія "Голосуй за "ні" стартувала наприкінці 2015 р. Основні аргументи її ініціаторів: пропоновані зміни є недемократичними, бо через скасування виборів до Сенату посилюють центр і послаблюють зв'язок влади з виборцями. Крім того, вони стверджували, що, хоча проект ставить за мету усунути конфлікт повноважень, він недостатньо опрацьований, щоб справді вирішити це питання.

Однак з такими аргументами уряд міг легко впоратися. Приміром, щодо зменшення ролі Сенату і скасування загальнонаціональних виборів до нього багато разів наводився приклад Бундесрату (верхньої палати парламенту цілком демократичної Німеччини), який має досить обмежені повноваження і представників якого також призначають на місцевому рівні.

Але прем'єр-міністр Маттео Ренці, бачачи, що проект змін підтримує переважна більшість виборців, вирішив показати свою відданість ідеї реформи: він заявив, що готовий піти у відставку, якщо референдум провалиться.

Після цього все пішло криво й косо.

Активну й жорстку кампанію проти запропонованих реформ розпочали опозиційні партії. Ядро противників реформи склали прихильники правих партій - від консервативної "Вперед, Італіє", яку очолює одіозний Сільвіо Берлусконі, до крайніх правих з Ліги Півночі. Але серед противників були й Італійські ліві - колишні члени очолюваної Ренці Демократичної партії, що "відхилилися" вліво.

Найбільшу роль в опозиції відігравав Рух п'яти зірок - популістська євроскептична сила, що не дотримується якоїсь чіткої ідеології. Його метою була відставка Ренці й, в ідеалі, дострокові вибори.

Невдовзі Ренці та його союзники з поміркованих партій виявили, що опитування показують не просто скорочення розриву між прихильниками й противниками поправок - останні почали отримувати дедалі більшу підтримку респондентів. Підтримка європейських, а потім і американських партнерів не допомагала: вона підливала оливи у вогонь, дбайливо розпалений антиглобалістами, а також євроскептиками з Руху п'яти зірок і Ліги Півночі. Чимдалі частіше ці партії почали педалювати свої заклики відмовитися від єдиної європейської валюти.

Власне, референдум про зміну системи влади перетворився на плебісцит довіри чинному прем'єр-міністрові, а також політиці економії, яку Італія проводила після кризи 2008 р. на вимогу кредиторів. У результаті 59,11% італійців проголосували проти ініціативи Ренці. Він же стримав слово і негайно подав у відставку. "Я не думав, що вони ненавиділи мене", - сказав Ренці на прощання.

Він, швидше за все, ще якийсь час буде прем'єром: і президент, і парламентська більшість хочуть, щоб Ренці залишався на чолі кабінету до завершення формування бюджету на майбутній рік. Далі напевне сформують технократичний уряд. Його можливим лідером називають міністра економіки П'єра Карло Падоана. Передбачається, що уряд пропрацює до закінчення повноважень нинішнього парламенту в 2018 р.

Утім, тимчасовий уряд дратуватиме виборців, а опозиція - постійно педалюватиме ідею, що, програвши на референдумі, Демократична партія втратила кредит довіри і повинна піти на нові вибори.

Але сьогодні дострокові вибори нічого особливо доброго Італії не передвіщають. За опитуваннями, пройти до парламенту є шанси в семи партій. Демократична партія має підтримку близько 32% виборців, Рух п'яти зірок - близько 30, Ліга Півночі, - 12-13, "Вперед, Італіє" - 10%. Три дрібні партії - Християнські демократи, Італійські ліві й "Брати Італії" - на межі проходження до парламенту. При цьому дві останні явно виступають проти Ренці.

За новим виборчим законодавством 2015 р., яке спрямоване на запобігання коаліціадам і серії перевиборів, партія, що набрала 40%, автоматично отримує більшість мандатів у нижній палаті парламенту. Якщо жодна з партій не отримає такого результату, то проводиться другий тур голосування, в якому виборці мають віддати перевагу одній з двох партій, що набрали найбільше голосів. Переможець так само отримує більшість мандатів.

Ця система може зіграти на руку Беппе Грілло і його Руху п'яти зірок. У практично неминучому другому турі його напевне підтримає Ліга Півночі. Уже цього може вистачити, щоб здобути перемогу над демократами.

Найімовірніше, нинішня правляча більшість все ж таки не робитиме різких рухів, а дочекається 2018 року в надії, що, можливо, з якихось непередбачуваних чинників рейтинг їхніх опонентів упаде.

У Старому Світі бояться перемоги євроскептиків в Італії - через те, зокрема, що це може призвести до виходу країни з Європейського Союзу. За травневим опитуванням Ipsos Mori, 58% італійців хочуть проведення референдуму з цього питання, і 48% проголосували б за вихід з ЄС.

Але такий варіант нині видається сумнівним. Зокрема й тому, що Рух п'яти зірок не прагне залишити ЄС. Більше того, неоднозначними видаються й перспективи виходу з зони євро: курс євро, помітно впавши після оголошення результатів референдуму, майже відразу відновився до колишнього рівня.

Річ у тому, що Рух п'яти зірок заявив: питання про вихід з єврозони має вирішуватися на референдумі. Але згідно з Конституцією питання щодо участі в міжнародних угодах не можна виносити на референдум. Навряд чи євроскептики зможуть зібрати дві третини голосів в обох палатах парламенту, щоб змінити Конституцію. До того ж італійці хоча й налаштовані критично до ЄС, але, згідно з даними листопадового опитування La Stampa, лише 15,2% з них хотіли б покинути єврозону.

Крім того, ухвалений 2015 року закон про вибори оскаржено в Конституційному суді. Якщо його скасують, то шанси сформувати більшість у Руху п'яти зірок вкрай низькі. Ліга Півночі - скоріше їхній "попутник по євроскептицизму", і малоймовірно, що ці дві партії зможуть стати коаліційними партнерами. Реальнішим видається сценарій "широкої коаліції" Демократичної партії і "Вперед, Італіє".

Та ще більш імовірно, що одні вибори невдовзі спричинять інші, заводячи країну в політичну кризу.

До того ж Італія вже нині переживає кризу банківську. Зокрема, провалив стрес-тест MPS, один з найбільших банків країни. Уряд Ренці шукав іноземних приватних інвесторів, готових вкласти гроші в італійську банківську систему. Але найвигідніші пропозиції містили вимогу прийняти реформи Ренці.

Зважаючи на відставку Ренці та ймовірність нової політичної кризи, інвестори напевне будуть значно обережнішими. Загалом, за інформацією Financial Times, MPS уже готується до альтернативного сценарію - масштабної рекапіталізації від італійського уряду й ЄЦБ.

Дозволити збанкрутувати MPS італійці не можуть - на думку експертів, результат був би подібний до краху Lehmann Brothers 2008 року - це запустило б ланцюгову фінансову кризу принаймні в масштабах Європи. А при поганому стані італійської банківської системи в цілому рекапіталізація може знадобитися й іншим банкам.

Усе це означає, що перед країною постане необхідність запровадити ще жорсткіші заходи економії, що посилить позиції євроскептичних сил. І в умовах низьких темпів зростання економіки та труднощів у проведенні структурних реформ є побоювання, що Італія піде шляхом Греції і потрапить у фінансову вирву нескінченних кредитів і пакетних заходів економії, з якої не видно виходу.