Іран: вибори по-консервативному

Обрання Меджлісу Ісламської Республіки 9-го скликання проходило на тлі дестабілізації ситуації на Близькому Сході, посилення міжнародного тиску на Іран - включно з погрозами вирішити його «ядерне питання» силовими методами, - а також загострення кризи в іранській правлячій верхівці та напруженої соціально-економічної ситуації в країні. Крім того, волевиявлення 2 березня стало першим від часу президентських виборів 2009 року, результати яких реформаторська опозиція поставила під сумнів, що спровокувало антиурядові виступи та відповідну жорстку реакцію на них з боку режиму. Зрозуміло, що в цих умовах керівництво держави було вкрай зацікавлене в тому, щоб населення прийшло на виборчі дільниці й віддало свій голос. Висока явка електорату та висловлення ним довіри своїм кандидатам (а на нинішніх виборах майже всі - від консерваторів) - більш ніж промовистий доказ «ненависному та підлому» Заходу того, що населення підтримує режим, його курс і взагалі - принципи та досягнення Ісламської революції.

У день виборів міністерство внутрішніх справ, яке відповідало за виборчий процес, подовжувало термін голосування чотири рази - аж до 23.00 за місцевим часом (волевиявлення мало пройти з 8.00 до 18.00). Причина - «велика явка та черги виборців». Усього у виборчі урни іранці вкинули близько
31 млн. бюлетенів - 64% 48-мільйонного електорату.

Наголошення на масовій участі населення у виборах певною мірою навіть відсунуло на другий план у повідомленнях іранських ЗМІ самі результати голосування. Хоча про що там, власне, й повідомляти, коли змагаються «свої зі своїми». Але про це - далі… Місцеві мас-медіа не втомлювалися наголошувати, що висока явка виборців - «чіткий сигнал» для Заходу.

Згідно із законодавством, щоб зайняти парламентське крісло у 290-місному однопалатному іранському парламенті - Ісламській консультативній раді (Меджлісі) - претендент повинен набрати не менше ніж 25% голосів у своєму виборчому окрузі. Із цим завданням упоралися 225 кандидатів. Ще 130 осіб змагатимуться за 65 депутатських портфелів, що залишилися, під час другого туру. Він відбудеться, скоріш за все, у період з 20 квітня по 20 травня. Точна дата має бути визначена в консультаціях між МВС та Радою стражів Конституції (особливий державний орган в Ірані з функціями парламентського та конституційного контролю). Перше засідання Меджлісу нового скликання заплановано на 27 травня.

Загалом потрапити до вищого законодавчого органу Ірану намагалися близько 3,4 тис. кандидатів. Попередньо всі вони пройшли дворівневу перевірку на благонадійність: на місцевому рівні - спеціальними комісіями МВС, а потім - Радою стражів Конституції. Цей орган, усі 12 членів якого є креатурами верховного лідера (Рахбара) ІРІ Алі Хаменеї, при кінцевому розгляді «забракував» близько двох тисяч кандидатів, котрі перед цим успішно пройшли перевірку спецкомісіями. Більшість із відхилених кандидатів належали до реформаторських кіл або ж були популярними політиками - прихильниками президента Махмуда Ахмадінеджада.

Парламентські вибори в ІРІ традиційно проходили в суперництві між двома таборами - консерваторами (прихильниками правлячого режиму), які постійно перемагали, та реформаторами, які поступово зміцнювали свої позиції (на виборах у 2008 р. набрали понад 40 місць). Однак після подій літа-осені 2009 року та проведення судових процесів над представниками так званого «Зеленого руху» - кампанії масових антиурядових протестів - саме поняття «реформаторство» у частини іранського суспільства почало асоціюватися з антидержавною, антиісламською та бунтівною діяльністю. Низку реформаторських партій було розпущено, частину активістів заарештовано, з деким проведено «профілактичну роботу». Крім того, у самому реформаторському таборі загострилися внутрішні протиріччя між радикальними та поміркованими партіями, що призвело до його повного розколу. Як наслідок - іранська опозиція не спромоглася взяти повноцінну участь у виборах до Меджлісу.

Таким чином, відсутність політичного конкурента у консерваторів надала парламентським виборам певного забарвлення «безальтернативності» та «однопартійності». Хоча так могло здатися лише на перший погляд. Не спромігшись виступити єдиним фронтом, консерватори мусили представити себе вісьмома списками. При цьому їхнє суперництво не відображало боротьби ідей, а демонструвало лише роздробленість політичної еліти, її внутрішні протиріччя та амбіції. Головна інтрига виборів полягала у боротьбі між двома сторонами - прихильниками верховного духовного лідера аятоли Алі Хаменеї та президента Ахмадінеджада. Ця «боротьба» досить умовна, оскільки обидві сторони не ставлять під сумнів верховенство Рахбара в управлінні державою і повністю поділяють його ідеї. Однак існують розбіжності стосовно обсягів повноважень президента та парламенту, що особливо загострилися після того, як Ахмадінеджад, поступово зміцнюючи президентську владу, поставив під сумнів основний принцип державоустрою ІРІ - «вілаєте факіф» (у перекладі - «правління ісламського богослова»). Крім того, президента гостро критикують і за провали у соціально-економічній політиці. У провину йому ставлять високі темпи зростання інфляції (17% за офіційними та 27% за неофіційними даними), падіння вартості місцевої валюти (за останні чотири місяці ріал упав на 40%), падіння внутрішнього виробництва, безробіття (11% за офіційними та 19% за неофіційними даними).

Голосування 2 березня було важливе й тим, що продемонструвало своєрідний «розклад сил» напередодні виборів президента Ірану у 2013 році.
М.Ахмадінеджад на третій термін піти вже не зможе, однак, зрозуміло, зацікавлений у просуванні свого протеже. Мало того, політична цінність місць у Меджлісі зростає дедалі більше на тлі заяв деяких прихильників Рахбара щодо необхідності запровадити обрання президента парламентом і навіть узагалі скасувати президентську посаду як таку.

З огляду на все це, голосування по кандидатах до Меджлісу, крім «тесту на лояльність» для режиму в цілому, стало також своєрідним «референдумом» з висловлення довіри чинному президенту. І цей іспит йому скласти не вдалося - за неофіційними даними, прихильники Рахбара отримали близько 75% у першому турі виборів. Переконливу перемогу святкував «Об’єднаний фронт консерваторів» на чолі з давнім опонентом Ахмадінеджада спікером Алі Ларіджані. Примітно, що навіть молодша сестра президента Парвін Ахмадінеджад не змогла перемогти під час голосування у своєму рідному місті Гармсар, де родина зберігала сильні позиції.

У Меджлісі ІРІ 9-го скликання, як і в попередньому складі парламенту, більшість належить консерваторам-традиціоналістам. Таким чином, якихось особливих змін в іранській внутрішній та зовнішній політиці після виборів 2 березня очікувати не доводиться. Можна прогнозувати, що протистояння по лінії «законодавча - виконавча гілки влади» посилюватиметься і відбуватиметься передусім між лідером консерваторів-традиціоналістів А.Ларіджані та президентом М.Ахмадінеджадом. Тим часом боротьба всередині правлячої консервативної еліти не позначиться на зовнішньополітичному курсі Ірану, що, як видається, не зазнає істотних змін до президентських виборів улітку 2013 року. Обидва табори консерваторів (як прихильники Рахбара, так і президента) виступають за продовження ядерної програми ІРІ, що, як наголошують у Тегерані, має виключно мирний характер. Ніхто з них не має наміру йти на поступки «шістці» міжнародних посередників з іранського «ядерного досьє». Хоча не виключаються й певні зрушення у розвитку взаємодії з опонентами Ірану задля пом’якшення антиіранських санкцій, які, попри заяви керівництва ІРІ, добряче «кусонули» економіку країни з відповідними негативними соціальними наслідками.