Ілюзорна безхмарність Східного партнерства

На піку пандемії COVID-19 і триваючої економічної кризи Європейський Союз продемонстрував підхід солідарності та підтримки у відносинах із сусідами. Зокрема, регіон Східного партнерства (СхП) (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова, Україна) отримав масштабну фінансову підтримку, зумовлену результативністю ключових внутрішньодержавних реформ. Приміром, Україна повинна демонструвати прогрес у сферах правосуддя та антикорупції для виплати другого траншу у 600 млн євро у рамках програми надзвичайної макрофінансової допомоги ЄС у розмірі 1,2 млрд євро. Молдові і Грузії також було надано відчутну фінансову допомогу. Окрім того, ці три країни мають гарантії розподілу вакцини проти COVID-19 у рамках міжнародної системи COVAX.

Зустрічі різного рівня України, Грузії та Молдови, або, як їх називають, Тріо СхП, із ЄС продовжували демонструвати багато позитиву: підтримку Брюсселем суверенітету і територіальної цілісності, переважно схвальні оцінки реформ, виділення кредитів як продовження фінансової допомоги та цілий спектр прогресивних зрушень і обнадійливих обіцянок в імплементації угод про асоціацію та зон вільної торгівлі.

На перший погляд цілком безхмарний проєкт такої взаємодії ЄС та асоційованих держав Східного партнерства має лише дві основні вади, але такі, що можуть, як то кажуть, однією ложкою дьогтю зіпсувати бочку меду.

По-перше, це постійно діючий російський фактор, який останнім часом дуже впливає і на європейські країни. РФ корупціонує європейських політиків, намагається, прикриваючись вирішенням економічних проблем, що виникли внаслідок пандемії, скасувати санкції Євросоюзу або отримати вплив через надання російської вакцини.

По-друге, це відсутність чіткої європейської перспективи для держав, які за своє прагнення позбавитися російського впливу та інтегруватися до ЄС поплатилися тимчасово окупованими і анексованими територіями, перманентними або замороженими конфліктами, десятками тисяч убитих і сотнями тисяч переселенців.

Якщо аналізувати висловлювання європейських чиновників про те, що Східне партнерство не є шляхом набуття повноцінного членства у Євросоюзі, то на думку спадає, що однією з основних ознак для більшості його держав-учасниць є архаїчні зазіхання РФ отримати повний контроль над регіоном. Тому участь деяких країн СхП у Євразійському економічному союзі та планування союзних об’єднань із РФ на тлі агресивної поведінки Москви апріорі не дозволяє Євросоюзу розглядати Східне партнерство як інструмент для набуття постійного членства.

Ключова ідея заснування цього партнерства була побудована на основних принципах розвитку самого ЄС і покликана поставити регіон СхП на шлях посиленої економічної інтеграції, безперешкодного розвитку торгівлі та злиття ринків, а також переміщення капіталів, громадян і послуг. Формально створення Східного партнерства не передбачало забезпечення безпеки від зовнішніх загроз, що постали для цього регіону найбільш гостро, адже він перебуває на межі зіткнення інтересів глобальних лідерів.

Для мене очевидною є необхідність посилити безпеку для країн СхП, які у різні періоди зіштовхнулися із зовнішньою агресією: п’ять із шести країн мають окуповані території.

Безпека буває різною, не лише пов’язаною зі зброєю. Коли ми говоримо про розширення безпекової складової у рамках СхП, я хотів би згадати про те, що у травні 2020 року Єврокомісія включила до переліку співпраці також протидію тероризму та готовність протистояти гібридним загрозам. Вважаю, що відкриття нових можливостей для освіти у сфері безпеки — це теж практичний елемент, який зміцнить безпекову інфраструктуру.

Поступове залучення до інформаційної та кібербезпекової політики ЄС дасть країнам Східного партнерства можливість отримати досвід у сфері аналітики чи практик протидії та ефективніше реагувати на наднаціональні загрози як для країн Тріо СхП, так і для Євросоюзу.

Україна і ЄС мають активний діалог із питань, пов’язаних із кібербезпекою. Ми високо цінуємо взаємодію наших фахівців у контексті зміцнення безпеки критичної інфраструктури України від кібератак. Особливо ефективною така взаємодія була під час підготовки до проведення 2019 року президентських і парламентських виборів, коли спільними зусиллями нам вдалося ефективно захистити критичну інфраструктуру, зокрема ЦВК, від кібератак.

Актуальність питання посилення стійкості до протидії кібератакам лише зростає.

Інституції ЄС та держави-члени зазнали кібератак під час пандемії, що додатково актуалізувало необхідність створити майданчик для обміну інформацією і досвідом між Україною та Євросоюзом. Між нашими фахівцями вже тривають технічні переговори щодо підготовки орієнтовно у першому півріччі 2021-го першого раунду кібердіалогів.

Ключовою метою у контексті зміцнення безпеки в регіоні Східного партнерства є просування залучення України та інших країн цього регіону до проєктів Постійного структурованого співробітництва (PESCO).

2020 року Євросоюз ухвалив рішення про можливість участі третіх країн у проєктах PESCO, відкривши тим самим для України та інших зацікавлених держав — учасниць СхП шлях до співпраці у безпековій сфері.

Сьогодні ми працюємо над тим, щоб Україна брала участь у проєктах, які зміцнили б нашу кібербезпеку та інтегрували б військове виробництво у загальну євросоюзівську архітектуру. Пріоритетними проєктами можна вважати й ті, де Україна має власні промислові потужності, а також найбільш актуальні з погляду потреби у технічній модернізації.

Оскільки PESCO відкрите для країн Східного партнерства, перспективним є вивчення алгоритму можливого спільного залучення Тріо до напрямів, які цікавлять усі три країни. Звісно, на початковому етапі кожній країні СхП треба пройти шлях залучення до проєктів PESCO в своїй національній якості, щоб продемонструвати партнерам з ЄС свої технологічні переваги та лідерські якості у співпраці в безпековій сфері. Однак мислити категоріями спільної для Тріо участі у проєктах PESCO нам ніхто не забороняє.

Свого часу ідеологи Східного партнерства не могли передбачити, що під час поглиблення міжрегіональної економічної взаємодії ми отримаємо реакцію сусідньої Росії у вигляді відкритої агресії. Адже сам Євросоюз якраз і був заснований на моделі індустріального стримування воєнної загрози після ухвалення Декларації Робера Шумана. Сьогодні Росію дратує рішучість намірів Тріо у напрямі європейської інтеграції. Гармонізація ключових політик у рамках СхП не передбачала комплексного підходу щодо питань безпеки, якою для держав — учасниць ЄС традиційно опікувалося НАТО.

Водночас принцип інклюзивності формату Східного партнерства, що полягає у залученні всіх без винятку шести держав до подальшого розвитку СхП, і на чому постійно наполягають в окремих інституціях і державах — членах ЄС, створює іншу перешкоду. Зокрема, прагнення ідеологів Східного партнерства долучити інші три країни до комплексних процесів, які відбуваються між ЄС та асоційованими партнерами у рамках реалізації угод про асоціацію/поглиблених і всеохоплюючих зон вільної торгівлі. Навряд чи це насправді можливо з погляду зобов’язань інших країн СхП у рамках регіональних об’єднань за участі РФ. Традиційно потужний і прийнятний для цих держав вплив РФ не дозволить ЄС перетнути «червону лінію» і надати європейську перспективу Східному партнерству.

Ініціатива ЄС «Східне партнерство» — дуже цікава та ефективна формула регіональної взаємодії з Євросоюзом. Такий підхід уже спрацював щодо Західних Балкан, хоча ці країни вже понад десять років мають чітку європейську перспективу (навіть невизнаний у світі край Косово «стоїть у черзі» до ЄС). Країни Західних Балкан, як зазначається в останньому дослідженні Balkan and Eastern European Comparisons відомого аналітичного центру CEPS, за досить тривалий період спромоглися досягнути таких само результатів у наближенні до ЄС, яких Україна досягла з моменту набуття чинності у повному обсязі Угодою про асоціацію, а це лише близько чотирьох років.

Сьогодні проєкт Тріо у рамках Східного партнерства, на жаль, підтримують у ЄС не всі, побоюючись, мабуть, дезінтеграційних процесів у сусідніх регіонах, агресивних дій у відповідь з боку РФ або перспективи чергового розширення Союзу у ненайкращі часи його розвитку. Водночас саме Тріо є сьогодні локомотивом СхП, який виборює своє європейське майбутнє у важкій конфронтації з Росією в умовах боротьби із сучасними викликами. Україна, Молдова та Грузія мають солідарні підходи щодо політичної асоціації та економічної інтеграції з Євросоюзом. Для цих країн украй важливо отримати чітку європейську перспективу. Вони мають для цього моральне право та інституційну спроможність, а також визначили своє євроінтеграційне майбутнє і готові до вступу на рівні Західних Балкан. Надання перспективи вступу в ЄС стане важливим і символічним сигналом для громадян держав Тріо, а для Євросоюзу — ознакою прогресивності та зрілості політики сусідства та розширення.