Підтримати
Північна Корея намагається вбити клин у відносини Вашингтону з Сеулом саме тоді, коли Сполучені Штати намагаються зміцнити союзницькі відносини із партнерами у Східній Азії. Напередодні візиту державного секретаря Ентоні Блінкена та міністра оборони Ллойда Остіна до Японії і Південної Кореї (15–18 березня) сестра північнокорейського лідера Кім Йо Чжон у досить безцеремонній формі висловила застереження двом країнам, дії яких, із позиції КНДР, неприйнятні.
Відома своїми регулярними атаками у бік влади Південної Кореї, Кім Йо Чжон цього разу теж намагалася виявити больові точки в міжкорейських відносинах, щоб натиснути на президента Мун Чже Іна — прибічника покращення відносин між двома країнами — перед переговорами з американськими партнерами. Саме за його посередництва розпочався діалог між Дональдом Трампом та Кім Чен Ином, що трохи розрядило ситуацію на Корейському півострові. Однак мирну ініціативу президента Муна підірвала відсутність прогресу в денуклеаризації Південної Кореї. Його амбітний план створення вільного від ядерної зброї мирного та квітучого Корейського півострова близький до провалу, оскільки часу до завершення президентської каденції у 2022 році (в Південній Кореї президент може обиратися тільки на один термін) залишається обмаль.
Формальним приводом до звинувачень Південної Кореї в перетині «червоних ліній» стало проведення спільних корейсько-американських навчань, які цього разу відбувалися у формі комп’ютерного моделювання. Однак, як зазначає Кім Йо Чжон: «Упродовж усього часу ми були проти самих спільних навчань, не беручи до уваги їхніх масштабу та форми, бо це не змінює їхніх сутності й характеру як агресивних військових навчань, спрямованих на співвітчизників». За її словами, військові навчання і діалог, ворожість і співпраця несумісні, а відтак пообіцяла дії у відповідь. І одразу в листі оголосила про ліквідацію Комітету у справах мирного об'єднання батьківщини — державної агенції зі співпраці з Південною Кореєю, яка, до речі, й так перебуває в замороженому стані через відсутність керівника після призначення Рі Сон Гвона міністром закордонних справ. Також розглядається питання розформування органів, які відповідають за двостороннє співробітництво, зокрема Управління з міжнародного туризму гори Кимган. Серед іншого, КНДР лякає й надзвичайними заходами: ануляцією міжкорейської угоди у військовій сфері.
І якщо погрози припинити політичне, економічне та культурне співробітництво мають символічне значення, бо його й так не було, то військові навчання цілком можуть бути використані як основа для майбутніх провокацій, а також відмови від мораторію на випробування міжконтинентальних балістичних ракет у разі відсутності порозуміння з адміністрацією Джо Байдена. До речі, Північна Корея поки що зайняла вичікувальну позицію стосовно Сполучених Штатів, мабуть саме тому досі немає контактів, які від середини лютого пробували навести представники американської адміністрації через різні канали.
Натомість Пхеньян віддає перевагу «грі на публіку». Оскільки заява Кім Йо Чжон була спрямована переважно на формування «правильної поведінки» Південної Кореї під час перемовин із американськими колегами, нову адміністрацію США було згадано лише одним абзацом-застереженням, що «коли вона бажає комфортно спати наступні чотири роки, то від самого початку їй краще не робити того, що може його порушити». Позицію ж стосовно можливості налагодити контакт між КНДР та США услід за нею розмістила в центральних ЗМІ перша заступниця МЗС Чхве Сон Хі.
Серед основних тез дипломатки — заклики змінити підхід і відмовитися від застосування санкцій, не використовувати ворожу політику проти КНДР та не створювати додаткового тиску і примусу. Формулювання вибудовуються в досить завуальованій формі з певними уточненнями, що дозволяє маневр і вказує на бажання «сидіти за одним столом та обмінюватися словами на паритетних засадах», при цьому підкреслюється неготовність повторити досвід Сінгапура й Ханоя. Після провального саміту у в'єтнамській столиці очевидно, що північнокорейська сторона з великими застереженнями ставитиметься до перемовин на вищому рівні без попередньо напрацьованого результату. Якщо раніше зустріч між лідерами США та КНДР відповідала прагненням сісти за один стіл переговорів із державою «номер один», то в нинішній ситуації для Північної Кореї важливо досягти цілком конкретних цілей, серед яких послаблення санкційного тиску і статус-кво у питаннях ядерної зброї. Це різко контрастує з «необдуманою дурницею про повну денуклеаризацію», яку заступниця міністра помітила й «після зміни влади у США», пообіцявши відповідати силою на силу, а добром на добро.
Доки Північна Корея ретельно стежить за діями Сполучених Штатів, Джо Байден доручив своїй адміністрації провести перегляд зовнішньої політики країни і виробити новий підхід до Північної Кореї. Наразі, за словами держсекретаря Ентоні Блінкена, здійснюється неупереджений огляд різних точок зору через консультації з партнерами, серед яких критично важливими є позиції Південної Кореї, Японії та інших союзників. Їхні погляди будуть інтегровані в північнокорейську політику адміністрації Байдена.
Візит держсекретаря та міністра оборони США мав на меті не тільки підтвердити відданість союзницьким відносинам із Японією та Південною Кореєю, порушеним діями попереднього президента Дональда Трампа, а й заручитися підтримкою у стримуванні загроз із боку Китаю та Північної Кореї. Тоді як американо-японський альянс виступає основою регіонального миру, стабільності і процвітання Індо-Тихоокеанського регіону, пріоритетом для американо-південнокорейського союзу є проблеми Північної Кореї, пов'язані з ядерною зброєю та балістичними ракетами. Однак під час візиту Ентоні Блінкен неодноразово підкреслював важливість тристороннього співробітництва між США, Японією і Республікою Корея, зважаючи на те, що ядерна програма КНДР загрожує всьому регіонові та світу загалом.
Налагодження відносин між двома своїми провідними азійськими союзниками, які переживали непорозуміння у розв'язанні історичних проблем і були близькі до розірвання угоди про обмін розвідувальними даними, — для Вашингтона важливий крок у посиленні безпеки не тільки Східної Азії, а й регіону загалом. Однак якщо Японія поділяє бачення США стосовно підходів у визначенні загроз та заходів безпеки у Індо-Тихоокеанському регіоні, а також прагне посилювати власну вагу як важливого регіонального гравця, то Південна Корея — помітно стриманіша в питаннях, які можуть викликати незадоволення Китаю та Північної Кореї.
Південь неодноразово потрапляв під тиск Пекіна і Пхеньяна через надзвичайно визначальний для його власної безпеки альянс зі Сполученими Штатами. А після досвіду неоголошеної торгової війни з боку КНР (провідного торгового партнера) через розміщення на своїй території американських систем протиракетної оборони THAAD Сеул не тільки утримується від критики Китаю, а й уникає запрошення партнерів взаємодіяти у рамках Quad, який викликає в того істотне роздратування. Південна Корея намагається уникати конфронтації з КНР не тільки через активне торгове співробітництво, а й із бажання заручитися підтримкою з її боку в розв'язанні північнокорейської проблеми.
Важливість впливу на Північну Корею Китаю, в чиїх руках не тільки 90% усієї зовнішньої торгівлі, а й ключ до виживання в умовах постпандемічного відновлення та санкційних обмежень, визнають і США. Держсекретар Блінкен під час азійського турне закликав КНР використати свій авторитет, щоб підштовхнути Пхеньян, із яким має «унікальні відносини», до денуклеаризації.
Що ж стосується Північної Кореї, яка довгі роки, як одну з умов досягнення миру, вимагає виведення американського контингенту з території Півдня і регулярно вдається до військових провокацій у відповідь на спільні американо-корейські військові навчання, то з нею у президента Муна додалося нових проблем: окрім питання денуклеаризації, Джо Байден прагне повернути у центр своєї зовнішньої політики дотримання прав людини та демократичні цінності. А це саме та болюча тема, яку, навіть попри жорстку критику опонентів, уникав порушувати відомий у минулому борець за обстоювання прав людей Мун Чже Ін, намагаючись не обтяжувати відносини з північним сусідом додатковими складнощами.
Після чотирьох років невизначеності Сеул нарешті отримав від американських високопосадовців чітке підтвердження відданості захисту Республіки Корея відповідно до Договору про взаємну оборону з використанням усього спектра можливостей США. На додачу країни змогли владнати тривалу суперечку стосовно розподілу витрат на оборону, які Дональд Трамп вимагав збільшити вп’ятеро, задовольнивши інтереси обох сторін. Південна Корея отримала гарантії безпеки, але, на жаль, не миру. Через кілька тижнів Вашингтон обіцяє завершити формування північнокорейської політики, в якій Республіка Корея муситиме відігравати важливу роль як союзник Сполучених Штатів. І навіть попри те, що адміністрація Мун Чже Іна намагатиметься й надалі брати на себе роль медіатора, найбільше зацікавленого в розв'язанні корейської проблеми, американський фактор ставатиме приводом до чергових обвинувачень із боку Пхеньяна в його надії створити розкол у альянсі, який виступає для нього серйозним подразником.
Більше статей Наталії Бутирської читайте за посиланням.
Стежити у Телеграмі
Увійти за допомогою Facebook
Увійти за допомогою Twitter
Увійти за допомогою Google