"Ідеальний шторм"

Наприкінці місяця Тереза Мей залишить посаду прем'єр-міністра Великої Британії.

Результати виборів нового лідера правлячої Консервативної партії - і нового прем'єра країни - буде оголошено 23 липня. У списку можливих наступників залишилися двоє - Борис Джонсон, колишній міністр закордонних справ у кабінеті Мей, і Джеремі Хант, який обіймає цю посаду нині. Найімовірніше, новим прем'єром стане Джонсон: він має помітно більшу підтримку і в парламентській фракції консерваторів, і в партії загалом.

Проте зміна голови уряду не наблизить Велику Британію до виходу з кризи, спричиненої процесом виходу країни з Європейського Союзу. Либонь, стартові умови для нового прем'єра будуть навіть гіршими, ніж ті, що змусили Мей піти.

Передусім з обранням Джонсона (як, утім, і Ханта) не буде подолано розкол у таборі консерваторів. Поляризація поглядів на Брекзіт у партії сягнула загрозливого рівня, всі минулі спроби знайти найбільш компромісне рішення провалилися. А під час виборів серйозних спроб виробити прийнятний для всієї фракції сценарій виходу й узагалі не було. За Джонсоном підуть прихильники жорсткого Брекзіту, але його готовність вийти з Євросоюзу навіть без угоди не поділяє чимала кількість консерваторів, і тому план уряду, що передбачає такий розвиток подій, навряд чи здобуде підтримку в парламенті. Хант загалом поділяє позицію Мей, а минулі голосування в парламенті вже не раз демонстрували, на яку підтримку серед консерваторів можна розраховувати з таким планом Брекзіту. В умовах тривалого розколу будь-який план виходу з ЄС, запропонований новим британським лідером парламенту, буде провалений так само, як провалилися всі спроби Мей. Адже в критично важливих для неї голосуваннях вирішальними голосами "проти" були голоси не опозиції, а її однопартійців.

Зміна лідера також ускладнить відносини з Євросоюзом. Брюссель пішов на серйозні поступки Мей, сподіваючись "полюбовно" домовитися з Лондоном і в такий спосіб зменшити політичні ризики для об'єднання, неминучі в разі Брекзіту. Адже й сам по собі вихід країни з ЄС для іміджу останнього - не найкраща реклама, та й частка Лондона в політичній вазі організації на світовій арені була чималою. Крім того, у Євросоюзі до останнього продовжували сподіватися на відмову Великої Британії від Брекзіту - особливо після того, як Мей почала припускати можливість нового референдуму щодо виходу.

Тепер, коли перемога в боротьбі за крісло прем'єра одного з твердих прихильників Брекзіту здається вирішеною, для Євросоюзу відтермінування Брекзіту та поступки щодо ірландського питання видаються безглуздими - нічого натомість Брюссель не отримає. Адже Джонсон відкидає можливість нового референдуму, виступає проти "м'якого" Брекзіту і збереження тісних інституційних зв'язків із ЄС. Тож останні заяви голови Євроради Дональда Туска про те, що нові поступки з боку Брюсселя не передбачаються, напевно, відповідають дійсності. У переговорах з Євросоюзом новий прем'єр точно не зможе досягнути результатів, що виявилися до снаги його попередниці. Не випадково Джонсон дедалі частіше говорить про вихід без угоди. Адже варіант виходу, який його влаштовує, "жорсткий" Брекзіт, потребує абсолютно нової угоди з ЄС, а в Брюсселі варіант перегляду умов документа, узгодженого сторонами наприкінці минулого року, навіть не розглядають.

Іще один чинник, який ускладнить життя новому прем'єрові, - зростання в суспільстві невдоволення політичною елітою, яка виявилася не здатною знайти розв'язання проблеми Брекзіту і вивести країну з кризи. Підсумком масового невдоволення виборців стало розчарування практично в усіх провідних політичних партіях - адже відповідальність за провал усієї політики Брекзіту громадськість покладає не лише на правлячих консерваторів, а й на лейбористів, офіційну опозицію і навіть на малі партії в парламенті. Як свідчать опитування громадської думки, популярність усіх парламентських партій і рівень довіри до їхніх лідерів падають. Останній момент є особливо важливим: якщо судити за зрізами громадської думки, жодного з провідних політиків сьогоднішньої Британії (включно з Джонсоном і Хантом) не можна вважати лідером загальнонаціонального масштабу, ніхто з них не може об'єднати навколо себе більшість британців.

Ситуація для нового прем'єра патова. При збереженні розколу стосовно Брекзіту всередині фракції вибори нового лідера не стануть для переможця вотумом довіри його політиці. Подолати кризу легітимності всередині партії Джонсон (або Хант, якщо раптом йому вдасться здійснити диво й виграти вибори) може, лише якщо приведе партію до перемоги на загальних виборах. Так два роки тому вчинила Мей. Але в 2017-му її рішення коштувало консерваторам більшості в парламенті, хоча опитування напередодні виборів здавались обнадійливими й обіцяли переконливу перемогу - не те що нині. Сьогодні в опитуваннях шанси консерваторів і лейбористів на перемогу оцінюються приблизно однаково, і лідер електоральних симпатій іноді змінюється щотижня. І хоч як би хотілося Джонсону зміцнити свої позиції в партії і домогтися підпорядкування однопартійців, на нові вибори він навряд чи зважиться. Адже результатом нових дострокових виборів може стати поразка консерваторів і втрата ними влади. Для Джонсона такий результат напевно стане кінцем політичної кар'єри.

mir.24.tv Борис Джонсон

Але й офіційна опозиція відчуває нерішучість. І у них немає переконливої переваги, хоча на терезах уподобань виборців їхня підтримка регулярно переважує підтримку опонентів. Проблема, насамперед, у лідері лейбористів. Джеремі Корбін також не може похвалитися загальною підтримкою у власній партії. Окрім того, його позиція не вирізняється постійністю і послідовністю. Він до останнього не бажав підтримати ідею нового референдуму, хоча серед однопартійців і значної частини виборців вона є популярною. Він також зробив ставку на домовленості з Мей, пообіцявши підтримку її плану в обмін на те, що в остаточній угоді з ЄС буде враховано позицію лейбористів щодо соціально-економічних питань. Усередині партії цей крок не мав розуміння, ще більше поколивавши позиції керівника. А зі звільненням Мей Корбін втратив нагоду домогтися від уряду поступок і довести в такий спосіб правильність своєї політики. Із Джонсоном прийти до будь-яких домовленостей він точно не зможе, адже їхні позиції щодо Брекзіту практично несумісні. Але й на позачергові вибори з непопулярним лідером і непослідовною політикою Лейбористської партії йти немає сенсу - ймовірність поразки занадто велика.

Недовіра суспільства до політичної еліти спровокувала ще одну проблему, з якою доведеться мати справу новому прем'єрові. Суспільство також поляризується у своїх поглядах на Брекзіт, і з цією поляризацією неминуче зміцнюються позиції популістів.

Показовими є результати нещодавніх виборів до Європарламенту. Незаплановане волевиявлення - вибори відбулися наприкінці травня, коли британці вже кілька місяців як мали розпрощатися з Євросоюзом, - варто, однак, сприймати як вельми репрезентативне відображення суспільних настроїв. За досить високої явки виборців голосування завдало нищівної поразки і консерваторам, і лейбористам. Переможцями стали партії, що займають діаметрально протилежні позиції стосовно Брекзіту.

Найбільша кількість голосів виявилась у партії Брекзіту. Цей політичний проєкт незадовго до виборів створив Найджел Фарадж, один із найпослідовніших і найяскравіших прихильників виходу з ЄС. Очевидно, що партія Брекзіту на виборах до Європарламенту виступала на підтримку виходу та максимального розриву інституційних зв'язків з Євросоюзом. Друге місце посіли ліберальні демократи. Хоча ця парламентська партія й належить до політичного мейнстриму, послідовна підтримка нею відмови від Брекзіту та проведення нового референдуму виокремлює її серед інших провідних політичних сил країни, а її позицію в політичному спектрі робить такою ж крайньою, як і позиція партії Брекзіту.

Те, що найуспішнішими на цих виборах стали партії, що займають стосовно Брекзіту крайні позиції, свідчить про одне - у суспільстві є дуже потужний запит на визначеність, головним лихом британці вважають відсутність чіткого уявлення про цілі та завдання політики країни в нинішній кризі. Вимогу виборців ще простіше зрозуміти, якщо звернути увагу на економічні наслідки затягування кризи. Нині йдеться вже не про оцінювання наслідків самого виходу, хоча аж ніяк не оптимістичні прогнози також додають до очікувань суспільства песимістичні ноти. Йдеться про вплив невизначеності на економічну ситуацію: цього літа показники споживчої активності британців виявилися найнижчими за чверть століття. Але ж саме роздрібний ринок залишався з 2016 року острівцем відносної стабільності в економіці країни. Самі британці називають відсутність чіткого розв'язання проблеми Брекзіту головною причиною того, що зменшують свої витрати. Для нового прем'єра життєво важливим стане завдання зупинити звалювання Британії ще й в економічну кризу, що є неминучим, якщо основні економічні показники почнуть обвалюватися вже тепер, іще до виходу з Євросоюзу.

Затягнутий процес виходу Великої Британії з Євросоюзу призвів до накопичення проблем, що постали перед лідерами країни. І вал цих проблем продовжує зростати, посилюючи нестабільність загалом. Рукотворний "ідеальний шторм" став результатом дій (і бездіяльності) політичної еліти Великої Британії. І Британії потрібен лідер, який зможе здійснити подвиг, домігшись розуміння, згоди й підтримки водночас від ЄС, депутатів і співгромадян. От тільки навряд чи Джонсон або Хант зможуть стати такими героями. Ймовірніше, вони, так само, як і Мей, не зможуть розв'язати проблему, а їхні дії ще більше посилять кризу, в якій перебуває Велика Британія. Отже, нинішня зміна лідера - аж ніяк не останній розділ в епопеї Брекзіту.