І ДРУГИЙ ТАЙМ МИ УЖЕ ВІДІГРАЛИ...

Офіційний Київ радіє. Після п’яти років переговорів українські та румунські дипломати дійшли згоди по договору про режим державного кордону між Україною і Румунією — минулого вівторка документ був підписаний президентами. У пориві почуттів один із високопоставлених українських дипломатів навіть назвав цей договір «твором дипломатичного мистецтва». Підписання ж договору в Києві назвали «подією європейського масштабу». Тим часом це всього лиш проміжний етап у тривалій суперечці Києва і Бухареста щодо розмежування сухопутної та морської території України і Румунії.

Будь-який договір означає компроміс, і Договір між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань не є винятком. Щоб зрозуміти, наскільки цей компроміс вигідний Україні, достатньо просто взяти документ і порівняти записані там положення з початковою позицією Києва.

Від самого початку переговорного процесу, із січня 1998 року, Київ домагався, щоб у договорі була підтверджена лінія державного кордону, що існувала за часів Радянського Союзу (за виключенням румуно-молдавської ділянки). Стаття 1 документа (повний текст якого має «ДТ») це фіксує. Україна наполягала, щоб прикордонний знак № 1439 був кінцевою точкою сухопутного кордону і початковою для відліку лінії розмежування континентального шельфу і виключних економічних зон у Чорному морі.

У договорі навіть обумовлено, що лінія державного кордону залишається незмінною (якщо, звісно, Румунія й Україна не домовляться про інше). Більш того, у статті 39 зазначається, що розділи I і VII (де, власне, і зафіксовані положення, що існуюча лінія кордону незмінна) «будуть автоматично продовжуватись на нові п’ятирічні періоди і не підлягають денонсації».

Одним словом, у договорі зафіксовані всі ті принципові положення, що Київ відстоював упродовж дев’ятнадцяти раундів переговорів. І жодного, які відстоював останні п’ять років Бухарест. А його вимоги (на різних етапах переговорів) були шокуючими, оскільки позиція румунів формувалася з урахуванням того, щоб закласти в договір принципи, які б дали змогу у майбутньому змінити лінію держкордону. Приміром, передача Україною Румунії двох із п’яти островів у дельті Дунаю; підписання договору про режим держкордону в обмін на передачу Румунії острова Зміїний; поширення на всю українсько-румунську ділянку Дунаю (аж до Чорного моря) принципу головного навігаційного фарватеру; відмова від фіксації кінцевої точки сухопутного кордону...

Але за всієї своєї нинішньої пишності документ викликає подвійні почуття — задоволення і водночас настороженості. Причому домінує саме настороженість. Ситуація нагадує відомий анекдот: відчуваю, що «кидають», а де — зрозуміти не можу. Треба сказати, ці маніакальні настрої присутні не лише в журналістів, їм піддається і певна частина українського дипломатичного корпусу. Зрештою, якщо вже в основу договору лягла українська позиція, то чому румунські дипломати зовсім не почуваються такими, що програли, адже від їхніх початкових вимог у договорі нічого не залишилося?

Румунська преса, називаючи договір надзвичайно важливим і позитивним документом для двосторонніх відносин (із чим ми цілком згодні) і в процесі інтеграції Румунії в євроатлантичний простір, водночас звертає увагу на його проміжний характер: попереду переговори з делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон. Миролюбність ЗМІ стосовно договору про режим держкордону виглядає тим дивнішою, що ще якийсь час тому румунські журналісти у своїх публікаціях агресивно відстоювали початкову позицію Бухареста і злословили з приводу пропозицій Києва.

Версій, що пояснюють зміни, які відбулися у румунській позиції, кілька. Приміром, румунські дипломати коментують підписаний договір у контексті євроінтеграційної політики Бухареста. Зокрема, румунський президент Іон Ілієску сказав на прес-конференції, що «договір відповідає європейським стандартам і дає змогу Румунії виконати зобов’язання, взяті перед Європейським Союзом, щодо забезпечення безпеки східного кордону».

Проте пояснити кардинальну зміну позиції Бухареста за останні дев’ять місяців одним лише чинником НАТО і ЄС вельми складно: до кінця минулого року європейські і євроатлантичні бажання Бухареста не заважали румунам жорстко відстоювати свою позицію на переговорах з українцями. Та й немає підстав стверджувати, що НАТО чинило якийсь серйозний тиск на Румунію.

Цілком можливо, що Бухарест переніс акцент на документ (на ньому ми зупинимося нижче), що має для румун значно більше значення, — угоду з делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон.

Можливий і третій варіант — «підводне каміння». З огляду на це можна пригадати якусь записку, підготовлену СБУ тижні три тому для українського керівництва. У цьому документі, підписаному Володимиром Радченком, у жорстких тонах було дано негативну оцінку проекту договору про режим держкордону, оскільки деякі його статті стосовно лінії кордону, прикордонних вод і діяльності змішаної комісії не відповідають національним інтересам України. Там йшлося і про те, що в проекті договору були закладені юридичні умови, з яких Румунія може розпочати дискусію навколо можливих варіантів уточнення проходження держкордону. Також автори документа стверджували, що у разі виникнення спірних територіальних питань існує висока можливість пошуку компромісу на боці України. (До речі, дещо пізніше відомство Володимира Радченка з невідомих нам причин змінило свою точку зору на проект договору.)

Що ж, коли викладене в підготовленій СБУ записці відповідає дійсності, то ми є свідками блискуче розіграної румунською дипломатією багатоходової комбінації з дезінформації Києва, наслідком якої стало закладання в договір про режим державного кордону «підводного каміння». У цьому разі документ не такий бездоганний, як про це говорять українські дипломати.

Втім, апологети договору геть-чисто відкидають усі сумніви і стверджують, що документ цілком відповідає національним інтересам України. Як зауважив один з українських дипломатів, у договорі записано, що будь-яка зміна лінії державного кордону може відбутися лише за взаємної згоди сторін і ніщо не зможе змусити Київ діяти собі на шкоду. До того ж, за словами глави української делегації, заступника держсекретаря МЗС Олександра Моцика, «якщо сам договір буде в майбутньому денонсований, чого ми, звісно, не припускаємо, то положення про лінію держкордону діятиме вічно, оскільки розділ перший не підлягає денонсації»...

Після підписання договору про режим держкордону на порядку денному залишилося два проблемні питання — делімітація континентального шельфу та виключних економічних зон і пов’язана з ними проблема юридичного статусу острова Зміїний. До цієї теми українські і румунські дипломати повернуться вже у вересні (черговому раунду переговорів передуватиме зустріч експертів, що відбудеться у липні в Румунії).

Нагадаємо, що залежно від того, яким буде статус Зміїного — острів або скеля, — обумовлюється і те, чи матиме він континентальний шельф. Проблема ускладнюється тим, що в цьому районі Чорного моря геологи розвідали багаті родовища нафти і газу. Все це дає підстави припустити, що переговори стосовно угоди про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон будуть неймовірно важкими і можуть затягтися на невизначений час: занадто вже відрізняється бачення Києва і Бухареста на майбутнє розмежування континентального шельфу. Про це, до речі, уже сьогодні відкрито заявляють румунські дипломати.

Так, міністр закордонних справ Румунії Мірча Джеоане зазначив, що за проблемою морської делімітації позиції Києва і Бухареста далекі від прийнятного компромісу. Через майбутні переговори також є сенс нагадати торішню заяву Крістіана Дяконеску: у будь-якому разі і за будь-яких варіантів Румунія не погодиться на те, щоб острів із територією в 17 га домінував над берегом у 300 км.

Додержуючись традиції, Леонід Кучма та Іон Ілієску в Чернівцях домовилися вирішити проблему делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон у Чорному морі наступного року. «Ми на себе взяли зобов’язання до завершення наших каденцій, а вони завершуються приблизно в один час, щоб ця проблема була вирішена», — сказав Леонід Кучма на прес-конференції після підписання договору про режим держкордону.

Проте малоймовірно, щоб за існуючих розбіжностей (якщо, звісно, не буде такої ж гонки, як і при підготовці договору про режим держкордону) дипломати укладуться в термін. Втім, є всі підстави вважати, що румунська дипломатія зробила ставку на Міжнародний суд у Гаазі, куди Київ і Бухарест можуть звернутися, якщо переговори зайдуть у глухий кут. Саме про це свідчить красномовний коментар румунської газети Curierul national.