"І вічний бій…"

Переговори щодо Брекзиту знову зайшли в глухий кут.

Ще тиждень тому здавалося, що розв'язання проблеми вже знайдено. Джерела й у британському уряді, і в ЄС з рідкісним останнім часом оптимізмом пророкували, що погоджені умови й параметри досягнутої угоди про вихід Великої Британії з Європейського Союзу будуть офіційно представлені британським прем'єром Терезою Мей 17 жовтня, під час зустрічі з іншими лідерами країн-членів Євросоюзу на засіданні Європейської ради. Однак уже на вихідних тон повідомлень змінився з оптимістичного на стурбований: після зустрічі британського міністра у справах Брекзиту Домініка Рааба і головного перемовника з боку ЄС Мішеля Барньє обидва її учасники заявили, що ще не всі принципові питання врегульовано. Початок тижня підтвердив найгірші побоювання - до зустрічі на вищому рівні угоду не підготують, і це питання може бути винесене на обговорення лише в листопаді, за умови, що основні суперечності вдасться зняти.

Замість параметрів угоди Мей у Брюсселі говорила про необхідність подовження перехідного періоду, який настане після виходу Великої Британії з Євросоюзу: британський прем'єр запропонувала продовжити його не до 31 грудня 2020 р., а до кінця 2021 р. Схоже, Тереза Мей презентувала європейським колегам те, що можна вважати її "планом Б".

Каменем спотикання на шляху до угоди між Лондоном і Євросоюзом залишається питання про британсько-ірландський кордон, у якому відбито всі політичні, економічні, соціальні ризики безпрецедентного виходу країни з ЄС. Прозорість єдиного сухопутного кордону між Британією та ЄС необхідно зберегти не тільки тому, що цього вимагають економічні інтереси сусідів (удар по інтересах бізнесу буде відчутним для обох сторін, але основні обсяги взаємної торгівлі зав'язані не на Північну Ірландію, а на інші британські регіони). Прозорий кордон і свобода переміщення громадян винятково важливі для збереження мирної угоди в Північній Ірландії. Відсутність бар'єрів між ірландськими громадами по обидва боки кордону почасти примиряє ірландців Ольстера з британським підданством, сприяючи миру. А транскордонна економічна діяльність є головним джерелом добробуту для жителів регіону: тут багато хто знайшов роботу або ринки збуту для своєї продукції й послуг по інший бік кордону. Якщо кордон закриється, це неодмінно призведе до зниження рівня життя і, з високою ймовірністю, до відновлення активного протистояння прибічників приєднання до Ірландії і юніоністів.

Розв'язання ірландського питання прямо залежить від того, якою буде участь Великої Британії у спільному ринку після виходу з ЄС. Сьогодні є два сценарії. Перший - сценарій Брюсселя, згідно з яким кордон залишиться прозорим, але до економічного і соціального простору Євросоюзу буде включена лише Північна Ірландія. Фактично це означає створення внутрішнього митного кордону між британськими регіонами. Не тільки послідовні прибічники розриву з ЄС ("жорсткого" Брекзиту), але й багато політиків, які виступають за збереження найтісніших зв'язків з інтеграційним об'єднанням, не приймають такого варіанта, вважаючи його зазіханням на британський суверенітет. За словами Бориса Джонсона, колишнього міністра закордонних справ у кабінеті Мей і одного з відомих прибічників жорсткого сценарію розлучення, таке розв'язання питання означатиме підпорядкування Лондона волі Брюсселя.

Другий сценарій, за який ратує Мей та більша частина її кабінету, передбачає збереження спільного з ЄС митного союзу для всієї Британії. Підхід Мей ближчий до т.зв. м'якого Брекзиту, хоча й є швидше компромісом між позиціями прибічників "м'якого" і "жорсткого" підходів. Якщо більшість прибічників "м'якого" виходу з ЄС (це переважно ті, хто голосував проти Брекзиту) прагнуть зберегти максимально тісні зв'язки з Євросоюзом (фактично реалізувати норвезьку модель, у якій країна включена у спільний ринок, при цьому не бувши членом об'єднання), то Мей намагається реалізувати швидше турецький варіант - участь у митному союзі. Компромісність такого підходу в тому, що Британії доведеться дотримуватися лише частини норм і правил ЄС, насамперед тих, що стосуються переміщення товарів у єдиному митному просторі. Зменшити вплив Євросоюзу на Британію диктує політична необхідність: адже для більшості прибічників Брекзиту, зокрема й у Консервативній партії, неприйнятна сама думка про те, що Лондон муситиме підкорятися правилам Брюсселя й після виходу з ЄС.

У рамках сценарію Мей ірландське питання буде розв'язане саме по собі: якщо кордон залишиться прозорим для всієї Великої Британії, не виникне проблем і для Північної Ірландії.

Та тільки ці два сценарії - не позиції сторін у переговорах. Початкова нерівність позицій Великої Британії та ЄС, за якої Євросоюз диктує умови розлучення, означає, що брюссельський сценарій подається як беззастережний варіант, що не підлягає обговоренню. У тому, що угода знову на межі зриву, чиновники Євросоюзу й політики країн ЄС звинувачують Лондон. От тільки неконструктивна позиція британської сторони фактично полягає в тому, що Лондон не готовий прийняти категоричну вимогу Брюсселя. Про те, що Брюссель взагалі не збирається розглядати якісь компромісні варіанти, на континенті не згадують.

Зрозуміло, обвинувачення на адресу Мей почасти справедливі, - вона й справді не приймає вимог Брюсселя. Тільки робить вона це тому, що свободи політичного маневру у неї не лишилося зовсім. Угоду про вихід необхідно буде затвердити в Палаті громад, а позитивне для прем'єра голосування там є досить проблематичним. Ще влітку, коли у відставку на знак протесту проти "м'якого" варіанта Брекзиту пішли одразу кілька членів кабінету на чолі з Джонсоном, експерти оцінювали дефіцит для прем'єра при майбутньому голосуванні в 10-15 голосів. Саме стільки депутатів - прибічників "жорсткого" сценарію відкрито не збиралися (і не збираються сьогодні) підтримувати угоду, яка передбачатиме збереження тісних зв'язків з ЄС. Сьогодні ситуація загострилася ще сильніше. Брюссельський сценарій розв'язання ірландського питання категорично відкидає єдиний союзник Мей у парламенті й член урядової коаліції - північноірландська Демократична юніоністська партія. Її лідер Арлін Фостер уже заявила, що за будь-якого варіанта "автономізації" Північної Ірландії її партія вийде з коаліції. Отже, прем'єр ризикує недорахуватися ще десяти голосів депутатів від юніоністів.

У такій ситуації прийняти умови ЄС означає для Мей політичне самогубство. Більш того, вона не тільки втратить владу, але й остаточно провалить свій план Брекзиту. Якщо при владі залишаться консерватори, її ймовірним спадкоємцем стане Джонсон, який вже пообіцяв відмовитися від більшості поступок, на які пішла Мей. Якщо ж консерватори не зможуть зберегти влади, країна зануриться в нову передвиборну кампанію, на тлі якої про переговори з ЄС можна буде забути на тривалий строк. От тільки дата виходу - 29 березня 2019 року - залишиться незмінною: ЄС дав зрозуміти, що її не можна переглядати в жодному разі. Сьогодні здається, що за будь-якого розвитку подій Британія приречена вийти з Євросоюзу без підписаної угоди про умови виходу.

Тож домогтися подовження перехідного періоду і за цей час постаратися розв'язати всі проблемні питання - от фактично єдиний варіант, що сьогодні залишився у Мей. Це підтверджують кулуарні обговорення під час останніх зустрічей на вищому рівні: численні джерела говорять про те, що Мей погоджувалася на умови ЄС, але просила відтермінування, аби домовитися з партнерами й опонентами вдома. Члени кабінету Мей справді ведуть активну роботу як з депутатами Консервативної партії, що вагаються, так і з частиною лейбористів, готових у принципі підтримати план Мей.

Але Мей проводить активні політичні маневри не тільки вдома. Британський уряд продовжує сподіватися на те, що принаймні частина країн ЄС підтримає ідею компромісу й дозволить "посунути" позицію Брюсселя у бік, сприятливий для Лондона.

Певні надії на це є. Симптоматичні рухи в позиції ірландського уряду. Ірландський прем'єр Лео Варадкар (зараз, мабуть, один з найбільш проєвропейських лідерів у ЄС) до останнього часу категорично підтримував позицію Брюсселя на переговорах з Великою Британією й відмовлявся від того, що він називав "сепаратними" домовленостями з Лондоном. Не дивно, що після його приходу до влади минулого року суперечності між Дубліном і Лондоном помітно загострилися. Однак під тиском ірландського бізнесу, що ризикує зазнати серйозних втрат, якщо угоди не буде досягнуто (найпохмуріші оцінки свідчать про можливе триразове зниження обсягів двосторонньої торгівлі), він переглянув свою позицію й зараз висловлюється за досягнення угоди з Лондоном, навіть ціною поступок з боку ЄС.

Але на успіх Мей може розраховувати лише в тому разі, якщо за пом'якшення позиції Євросоюзу виступлять "важковаговики" європейської політики, насамперед Німеччина й Франція. Не випадково контактам з цими країнами британські політики приділяють особливу увагу - у Брюсселі найтривалішою двосторонньою зустріччю для Мей була розмова з французьким президентом Еммануелем Макроном. Макрон і його оточення залишаються найжорсткішими критиками Мей. Для французького президента "каральний" характер умов виходу для Лондона залишається стратегічною метою. Адже він сприймає Брекзит як прояв популізму, а боротьба проти популістів є центральним сюжетом його внутрішньої політики, де головним опонентом Макрон позначив Марін Ле Пен та її політичних прибічників. Однак економічні резони (зокрема й активність підприємців північного заходу країни, найтісніше пов'язаних з британськими партнерами) і зовнішньополітичні амбіції (Макрон бачить себе одним зі світових лідерів, що передбачає самостійні, а часом і однобічні дії), напевно, пом'якшують його позицію й роблять французького президента більш сприйнятливим до аргументів Мей.

Для німецького канцлера Ангели Меркель Брекзит так само залишається неоднозначною подією. З одного боку, вона прагне за всяку ціну зберегти єдність у ЄС і британський прецедент сприймає як негативний. З другого боку, саме в Німеччині лунають найпохмуріші оцінки економічних наслідків виходу Лондона з ЄС. Та й втрата частини політичної ваги об'єднання на світовій арені після втрати британської частини акцій у світовій політиці не може тішити Меркель. Тож і німецький лідер, напевно, не утвердилася остаточно у своєму ставленні до того, який вигляд у кінцевому варіанті повинна мати угода з Лондоном.

У будь-якому разі історія Брекзиту досі ще лишається ближче до свого початку, і це випробування для європейського політичного класу обіцяє чимало нових викликів і сюжетних поворотів.