ХТО ТАМ КРОКУЄ ЛІВОЮ?

Тому, хто у Франції крокує лівою, сьогодні добряче не таланить, адже в результаті парламентських виборів, які завершилися минулого тижня, всі важелі управління перейшли до правого. Президент, Національна асамблея, сенат, уряд, не кажучи вже про склад Конституційного суду, Вищої ради з питань телебачення та радіомовлення і навіть Верховного суду.

Задля справедливості слід зазначити, що останні 20 років парламентські вибори без збоїв змінюють праву більшість на ліву і навпаки. Однак такої численної правої більшості, як обрана нинішнього року, Франція не бачила за всю повоєнну історію.

Президент Жак Ширак отримав усі карти в руки, щоб реорганізувати країну на свій смак. Партія «Союз за президентську більшість» набрала 355 місць із 577 можливих. Аби провести будь-який закон чи поправку до нього, вона не потребує ніяких союзників: абсолютна більшість у Національній асамблеї обчислюється 289 голосами. Небезпечна перевага, оскільки жодне власне небажання змін не спишеш тепер на незговірливість союзників.

У цілому праві взяли 68% голосів. Соціалістам дісталося 140 крісел у Національній асамблеї, комуністам — 23 (міліметраж, щоб зберегти власну фракцію). Ультраліві як і ультраправі опинилися поза парламентом: їх відрізала мажоритарна система, що, як правило, у другому турі об’єднує помірковані голоси проти радикалів.

У день виборів прем’єр-міністр Жан-П’єр Рафарен зворушено пообіцяв, що буде виконано всі передвиборні обіцянки як президента Ширака, так і його нової партії «Союз за президентську більшість». Тепер французи — хто з надією, хто з іронією, а хто і з неприхованим єхидством — приготувалися спостерігати, як принципово суперечливі обіцянки будуть виконуватися.

Основною темою і недавньої президентської, і наступної за нею парламентської кампанії була вулична злочинність і безпека громадян. Цю тему активно експлуатував лідер ультраправих Жан-Марі Ле Пен, роблячи ставку на відчуття страху літньої і небідної нації. Його ж узяв на озброєння президент Ширак, вустами свого міністра внутрішніх справ і безпеки Ніколя Саркозі пообіцявши додаткових 6 мільярдів євро на зміцнення правоохоронної системи.

Судячи з результатів голосування, шляхетний жест на підтримку слабких та беззахисних французам сподобався. Як і решта обіцянок: підвищити мінімальну зарплату, зменшити податок із прибутку, створити гарантовані робочі місця для молодих безробітних...

Все це принесе витрати чи, у випадку з податком із прибутку, відмову від звичних обсягів доходів. Виглядає шляхетно й оптимістично. Проте реальність, як водиться, жорстока.

27 червня буде закінчено фінансовий аудит, замовлений Жан-П’єром Рафареном. Аудит перевіряє фінансову діяльність попереднього уряду соціаліста Ліонеля Жоспена на відповідність критеріям Європейського Союзу. Вже 6 червня міністр економіки і фінансів Франсіс Мер обережно проронив, що «тенденції не в усьому позитивні». Тоді як його колеги — міністри фінансів країн-учасниць Євросоюзу — відверто висловлюють тривогу, що бюджетний дефіцит у Франції цього року може сягнути 2,6%. Звідси недалеко до граничних 3%, дозволених Маастріхтською угодою і Пактом стабільності.

Невідповідність критеріям Маастріхта може спровокувати проблеми з євро. Тому вже очевидно, що Європейський Союз вимагатиме від Франції зменшення бюджетного дефіциту, або скорочення витрат, або збільшення надходжень у скарбницю, тобто підвищення податків. Третій шлях — приватизація небагатьох, які ще збереглися, державних підприємств на кшталт авіакомпанії «Ер Франс» — здатний підсобити один раз, але не на системному рівні.

Однак прем’єр-міністр Рафарен пообіцяв знизити податок із прибутку вже нинішнього року на 5%. А мінімальну зарплату (трохи більше 1000 доларів) підвищити вже з 26 червня...

Зловтішаються не лише ліві, а й Жан-Марі Ле Пен. Лідер ультраправих, якому не вдалося провести в нижню палату парламенту жодного депутата, наполягає на тому, що новий парламент «представляє лише половину французького суспільства, не прийшло голосувати майже 40%», і що парламент цей розпоряджатиметься лише 5% французьких коштів — «решту грошей Франції розподілятиме Брюссель».

В ультралівих суттєві зауваження і щодо складу парламенту. Як і Ле Пен, вони наполягають на необхідності переходу до пропорційної системи, але аргументи висувають прямо протилежні. Ультраліві акцентують увагу на тому, що в Національну асамблею не обрано жодного представника чорношкірих громадян і жодного кандидата арабського походження.

«Переважна більшість депутатів — лікарі, адвокати, чиновники... У представників приватного сектора керівників у п’ять разів більше, ніж найманих службовців, що не зовсім правильно відбиває пропорції, які склалися в суспільстві, — іронізує газета «Ліберасьйон». — Слід гадати, п’ять селян, три ветеринари і чотири комерсанти покликані втілювати ту саму Францію від землі, яка настільки дорога серцям Ширака і Рафарена».

Аби зрівнятися в демократичності з країнами Північної Європи, Франція напередодні виборів ухвалила спеціальний закон, що зобов’язує політичні партії представляти на вибори не менше 40 відсотків кандидатів-жінок. За порушення законодавчо закріпленої пропорції накладаються фінансові санкції.

Однак лише невеликі партії та, хоч як дивно, Національний фронт і комуністи поставилися до закону серйозно. Але вони практично не потрапили в парламент. Усі ж великі політичні структури — соціалісти, «Союз за президентську більшість», навіть центристський «Союз за французьку демократію», що набрав три десятки голосів, дозволили собі ризикнути грошима. Санкцій за неповагу до закону ще не оголошували публічно.

Франція кардинально поміняла більшість у нижній палаті парламенту. Проте змінити політичну практику, економічну ситуацію, самі відносини між владою та громадянами буде набагато складніше.