Хто не з нами, той — проти... врегулювання придністровського конфлікту

Наприкінці минулого тижня відбулося засідання парламенту РМ, присвячене обговоренню українських ініціатив щодо врегулювання придністровського конфлікту. Воно стало своєрідним першим серйозним підтвердженням того, що молдавська сторона в цілому схвалила український план придністровського врегулювання. Хотілося б особливо зазначити: Молдова уперше виступила союзником України, а не стала, як часто бувало, по другий бік барикади.

Гарний у вас план, товаришу Жуков...

Тон засіданню задав президент Молдови В.Воронін, який у ході своєї вступної доповіді, зокрема, зазначив, що «план України встановлює механізм демократизації регіону та подальшої реінтеграції Молдови». У своєму виступі В.Воронін сказав про конкретну послідовну стратегію врегулювання конфлікту: «Спочатку ми в парламенті приймаємо закон про статус Придністровського регіону, потім за участю міжнародних спостерігачів під мандатом ОБСЄ пройдуть вибори у «Верховну раду Придністров’я», далі, якщо вибори буде визнано демократичними, новообрані депутати «Верховної ради Придністров’я» підключаються до допрацювання закону про статус Придністров’я».

За результатами засідання парламент РМ прийняв Декларацію щодо Плану України із врегулювання придністровської проблеми, а також Звернення про принципи та умови демілітаризації і Звернення про критерії демократизації Придністровського регіону. Зокрема у Декларації головними критеріями демократизації молдавська сторона називає «ліквідацію місцевого МДБ, забезпечення доступу парламентських партій РМ у регіон, реформування судової влади, усунення перешкод у роботі вільних ЗМІ і звільнення політв’язнів».

У ході обговорення згаданих документів В.Воронін та інші промовці неодноразово наголошували, що український План врегулювання на даний момент є найкращим із усіх, які пропонували протягом останніх років, і, попри низку недоліків, його необхідно підтримати.

Водночас молдавські парламентарії звернули увагу на те, що План не містить ряду принципових моментів, а саме: про порядок виведення російських військ і встановлення належного контролю на придністровській ділянці молдавсько-українського кордону. На їхню думку, «ці проблеми потрібно розв’язувати додатково, за підтримки міжнародної спільноти й енергійного сприяння України». За словами В.Вороніна, «головним внеском Росії в придністровське врегулювання має стати виведення російських військ. Молдові не потрібна іноземна військова присутність на своїй території». У Зверненні висловлюється «вимога до РФ вивести війська й озброєння до кінця 2005 року і ліквідувати миротворчу присутність РФ у Зоні безпеки до кінця 2006 року», а миротворчу місію потрібно «замінити на інституцію військових і цивільних спостерігачів під мандатом ОБСЄ».

Що написано
між рядками українського плану

Український план, навіть будучи прийнятим за основу, може додатково враховувати побажання сторін, тим більше, що це передусім стосується майбутнього самої Молдови та Придністров’я.

Однак необхідно чітко розмежовувати те, що може бути записано в плані (незалежно від того, хто виступатиме його автором — Україна, Росія чи США) і вирішуватися в рамках переговорного формату, а що має бути предметом відповідних міжнародних переговорів у рамках ОБСЄ.

Почнімо з виведення Обмеженої групи російських військ (ОГРВ). Україна завжди виступала за якнайшвидше виконання Росією взятих на себе міжнародних зобов’язань, або так званих Стамбульских домовленостей. Свідченням цього є всемірне сприяння вивезенню з Придністров’я і транзиту через територію нашої держави озброєння та майна колишньої 14-ї армії. Виведення російських військ, яке входить до міжнародних зобов’язань Росії, не повинно пов’язуватися з реалізацією українських ініціатив.

Україна навряд чи зможе змусити РФ вивести свої війська з Придністров’я оскільки для вирішення цього питання необхідна консолідація зусиль усієї європейської спільноти, у т.ч. країн — учасниць ОБСЄ.

Малоймовірно, що США і ЄС вірять, ніби Україна та Молдова зможуть самі витиснути російську військову присутність із регіону. Можливо, для досягнення цієї мети США необхідно скоригувати свою позицію щодо Договору про звичайні збройні сили в Європі.

У схожому ключі мають розглядатися й інші моменти, не згадані безпосередньо в українських ініціативах. Наприклад, процес демократизації Придністров’я повинен проходити за активної підтримки спеціалізованих європейських інституцій (ОБСЄ, РЄ). Своє вагоме слово у баченні перспектив остаточного врегулювання конфлікту повинні сказати Кишинів і Тирасполь. В ідеалі головна мета Києва — не тільки розробити дійовий план урегулювання придністровського конфлікту, а й втягнути в процес розв’язання проблеми всі сторони. У цьому сенсі заслуговують на схвалення дії Молдови, котра ухвалила низку додаткових документів, які (за влучним визначенням молдавського політолога Н.Кіртоаке) перекрили «білі плями», наявні в «плані Ющенка». Адже парламент Республіки Молдова, прийнявши звернення до Ради Європи, ОБСЄ і ЄС, фактично приступив до реалізації українських ініціатив. У ході брифінгу представник МЗС України наголосив, що Київ також очікує офіційної реакції РФ і Придністров’я на останні.

Можна переконатися, що український план не догма, — на відміну від більшості інших аналогічних ініціатив він був представлений як у п’ятисторонньому форматі, так і винесений на широке громадське обговорення.

Чи є у вас контрплан?..

Серйозне занепокоєння щодо подальших перспектив українського плану викликало тривалу відсутність оцінок цих ініціатив із боку Кремля як одного з ключових гравців придністровського конфлікту. Можна сказати більше: у певних колах наполегливо розпускали чутки про активну підготовку російського контрплану врегулювання придністровського конфлікту, а також про нібито секретне рішення Радбезу РФ, котре передбачає порядок спільних російсько-придністровських заходів у разі загострення ситуації в Придністров’ї.

Туман дещо розсіявся після консультацій, які пройшли в Москві 9—10 червня з ініціативи української сторони. Коментуючи їхні результати, посол із особливих доручень МЗС України Д.Ткач заявив, що росіяни не мають принципових заперечень стосовно плану В.Ющенка, а самі українські ініціативи не викликають роздратування в Кремлі. Москва, як виявилося, ретельно проробляла український план, щоб він зміг стати своєрідною «дорожньою картою» придністровського врегулювання.

Таким чином, попри низку висловлених раніше зауважень, офіційний Кремль не планує «торпедувати» цей документ, а готовий прийняти його за основу, залишаючи за собою право на активне його допрацювання по ходу реалізації. До речі, перші кроки вже зроблено, Москва почала попередній аналіз чинного виборчого законодавства Придністров’я на предмет його демократичності.

А що скаже Захід?..

На даний момент уже можна сміливо говорити про те, що як США, так і ЄС, більш ніж активно підключилися до процесу придністровського врегулювання. Свідчення цього — обговорення українських ініціатив у ході засідання комісії Україна—НАТО.

За наявною інформацією, українські пропозиції дістали підтримку з боку ОБСЄ, Євросоюзу та США. Однак увага України була звернена на ряд моментів, із якими важко не погодитися.

Передусім, це питання строків реалізації окремих принципових положень українських ініціатив із процесу демократизації, а також проведення вільних демократичних виборів у Придністров’ї. Чимало експертів висловлюють серйозні сумніви щодо їхнього здійснення вже наприкінці осені нинішнього року, оскільки в Придністров’ї ще навіть не визначено передумови для проведення вільних і справедливих виборів. Це буде можливо лише у разі, коли лідери Придністров’я імплементуватимуть ці заходи, і вони перебуватимуть під контролем міжнародних спостерігачів протягом усього періоду, що передуватиме будь-яким регіональним виборам у Придністров’ї.

Європейців, окрім усього іншого, непокоять в основному проблеми безпеки українсько-молдавського кордону.

Останнім часом багато писалося і говорилося про те, що українські власті вживають усіх заходів, аби навести лад на кордоні, зробити проходження вантажів через українсько-молдавський кордон більш транспарентним. На жаль, окремі дії Києва нівелюють усі досягнення. Так, організація ознайомчої поїздки послів країн-членів ЄС, США, Росії та Румунії, акредитованих у Молдові, на українсько-молдавський кордон 25 травня цього року продемонструвала відкритість нової української влади в цьому питанні. Однак не можна розраховувати на те, що іноземні посли (навіть не експерти), побачивши моторні катери зі ще необсохлою фарбою або ідеально підстрижену траву навколо прикордонної застави, повірять у те, що кордон «на замку». У кращому разі, з нас тихо посміються, а вдруге можуть просто не повірити. І тут українська влада, якщо не влаштовуватиме показуху, зможе дістати реальну допомогу в облаштуванні кордону від європейців і американців.

Підіб’ємо підсумки

Як можна оцінити роль України в придністровському врегулюванні? Розробка українських ініціатив однозначно показала, що за бажання, а воно є, процес реально можна зрушити з мертвої точки.

Водночас український план поки має вразливі місця. Передусім, це строки… Зрозумілою є заінтересованість української влади в якнайшвидшому врегулюванні придністровського конфлікту, але необхідно ще й ураховувати існуючі реалії, оскільки будь-яке пробуксовування окремих елементів плану може призвести до порушення загального задуму врегулювання. Слід подумати і про зауваження парламенту Молдови, а також про майбутні побажання РФ й інших гравців придністровського врегулювання.

Сьогодні можна з упевненістю сказати: український план безпосередньо ніхто не ризикнув відкинути, навпаки, усі вносять лише свої зауваження та пропозиції. Очевидно, що відмова від нього або «тихе» саботування буде лакмусовим папірцем для того, хто справді заінтересований у врегулюванні придністровської проблеми...