Хроніка відходу. Вибори без Касьянова

Шансів на реєстрацію кандидатом у президенти Росії колишнього глави уряду країни Михайла Касьянова практично не залишається. Кількість забракованих Центрвиборчкомом підписів кандидата дозволяє відмовити Касьянову в реєстрації. А ось інший представник політичної партії, яка не має своїх членів у Державній думі, Андрій Богданов, теж збирав підписи і зареєстрований без жодних проблем. На цьому тлі вже не дивують чутки про можливу відмову від участі у виборах лідера КПРФ Геннадія Зюганова. Якщо голов­ний суперник Бориса Єльцина на президентських виборах 1996 року справді вирішить відмовитися брати участь в обранні Медведєва, тоді єдиними конкурентами наступника виявляться Володимир Жириновський та Андрій Богданов. І про схему протиборства, ради якої, власне, й пішов на вибори Андрій Богданов, можна буде забути. Хіба що поборються Богданов і Жириновський, аби ще раз переконати населення Росії у безглузді й непотрібності всіх і різних голосувань. Природно, в таких дебатах не братиме участі Дмитро Медведєв — не з Богдановим же йому, справді, полемізувати. Наступник і далі велично виступатиме у спеціально підібраних аудиторіях на спеціально організованих заходах, як це було цього тижня на Громадянському форумі. А спостерігачам залишиться хіба що шукати десять відмінностей між Дмитром Медведєвим і Володими­ром Путіним — і знаходити їх, певна річ: Медведєв, як і слід було очікувати, у риториці м’якший і обережніший, загалом — ліберальніший, у кремлівському розумінні цього слова. Без Касьянова вибори втратили не те що інтригу — інтриги в них із самого початку, як ми розуміємо, не було. Вони втратили будь-який відтінок політичної думки. Втім, великих змін не станеться, якщо в бюлетенях залишиться прізвище Зюганова. Хіба що, коли Зюганов братиме участь, то саме він, як це, власне, і сталося на виборах до Державної думи Росії, відтягне на себе весь опозиційний електорат. Бо тим, хто не захоче з якихось причин голосувати за Медведєва, просто не залишиться за кого висловлюватися — не за Жири­новського ж справді з Богдановим?

Чому Касьянова не хочуть реєструвати? Як це може позначитися на результатах виборів третього президента Росії? Жодних реальних шансів скласти хоч якусь серйозну конкуренцію Дмитру Медведєву, тим паче в умовах тотального контролю адміністрації президента над електронними ЗМІ, у колишнього прем’єр-міністра із самого початку не було. Якщо додати до цього ще й контроль над самим процесом голосування, над підрахунком голосів у регіонах, то вийде: Касьянов міг домогтися відносно непоганого результату в Москві й Санкт-Петербурзі, не більше. Тріумфу Медведєва це жодним чином не завадило б.

Однак нинішню кремлівську коман­ду вирізняє одна важлива риса, яка може визначити майбутні проблеми Росії: невміння працювати в конкурент­ному середовищі. Якщо подумати, то ні сам майбутній, ні нинішній президент Росії ніколи не вигравали в перед­виборних кампаніях, котрі потребували реального докладання зусиль. А коли брали участь — програвали. Так було в кампанії з переобрання Анатолія Собчака на посаду мера Санкт-Петербурга. У ній брали участь і Путін, і Медведєв, але допомогти шефові виграти не змогли. Собчак програв вибори своєму заступникові Володимиру Яковлеву, який очолив другу столицю Росії на довгі роки. Це й призвело до фактичного краху всієї команди Смольного. Якби вона частково не була інкорпорована в адміністрацію президента Бориса Єльцина, про неї навряд чи сьогодні згадали б. Вибори Во­лодимира Путіна, як і нинішні вибори Дмитра Медведєва, навряд чи можна назвати конкурентними, — це, швидше, плебісцит. А ось коли кремлівська команда брала участь у президентських виборах в Україні у 2004 році (тоді за позитивний результат відповідав саме Дмитро Медведєв), вона виявила повне нерозуміння того простого факту, що конкурентне середовище взагалі існує. І ця обставина, до речі, зовсім не зіграла на руку Віктору Януковичу.

Саме тому небажання зіштовхуватися з конкурентним середовищем, навіть в обмеженому варіанті, примушує відмовитися від декорації президентських виборів, перетворивши їх на черговий референдум із висловлення довіри національному лідеру та його наступникові на посаді глави держави. Виборчому штабу Дмитра Медведєва так буде простіше й комфортніше працювати хоча б тому, що інакше ці люди давно вже працювати не вміють. Чи, швидше, й не вміли ніколи — відбір у російську політичну еліту відбувається за принципом відбору й посилення осіб, котрі нічого не хочуть знати про існування конкурент­ного середовища, змагального елемента в голосуванні, публічної полеміки. Якби було інакше, Михайло Касьянов із його кількома відсотками голосів і очевидним небажанням іти на барикади не відлякував би кремлівських технологів, а видавався б найкращим варіантом із погляду демократизації виборів.