Хроніка відходу. Раб на галерах

Коли американський часопис Time оголосив Володимира Путіна «Людиною року», у Росії це сприйняли як закономірне визнання історичних заслуг президента, що залишає посаду, і тих змін, які відбулися в Росії за період його правління. Водночас найцікавіше в історії з рішенням американського часопису — не сама номінація, а інтерв’ю, яке Time зміг узяти в російського президента, — ніби «в нагороду». Це одне з найвідвертіших інтерв’ю за весь час путінського перебування у великій політиці — і атмосфера щирості ніби підкреслювала завершення «великої кар’єри» Путіна. Та й сам Путін постійно говорив про себе як про президента, який іде зі своєї посади. Своє перебування на ній він охарактеризував як працю «раба на галерах». Свою майбутню діяльність у ролі національного лідера — як певний аналог Махатми Ганді. «Це не адміністративна і навіть не політична категорія. Вона не визначається кількістю телефонних апаратів на службовому столі: це моральна категорія, і основою її є довіра народу», — каже Путін, не пояснюючи, втім, як саме моральна категорія зможе впливати на прийняття принципових рішень справжньою владою. Правда, є ще посада прем’єр-міністра. Але й тут Путін руйнує уявлення тих, хто вважає, нібито він прагнутиме посилення посади. Якщо він стане прем’єром, то «має намір виконувати в рамках Конституції і закону тільки повноваження, покладені на главу уряду Російської Федерації, — займатися поточними економічними та соціальними проблемами: дорогами, житлом, освітою. А ключові прерогативи і політичного, і адміністративного, і кадрового характеру, і в галузі оборони, і міжнародних справ, звісно, залишаються за президентом і повинні залишитися в цьому інституті влади».

У розмові з американським журналістом Путін докладно розповідає про свою появу на посаді президента Росії, — власне, вперше говорить про сім’ю і свої обов’язки перед нею. «Знаєте, як на мене, це все відбулося тому, що близькі люди першого президента Росії пана Єльцина усвідомили, що я абсолютно щиро і з повною віддачею виконуватиму ці обов’язки, буду чесним стосовно першого президента і все робитиму для захисту інтересів країни. На мою думку, це все-таки найголовніше, основний спонукальний мотив і самого президента Єльцина, і його близького оточення, коли вони зробили мені пропозицію», — каже він. І ці слова теж багато що пояснюють — не лише у системі взаємовідносин минулого, а й у системі взаємовідносин сьогодення. Путін відомий тим, що не говорить випадкових фраз. Тим більше що багато ключових тез інтерв’ю не є виключно «домашніми заготовками» Путіна для американського тижневика. Очевидно, розмова відбулася ще до з’їзду «Єдиної Росії», на якому Дмитра Медведєва офіційно висунули на посаду президента країни. І тому Путін каже, що ще не визначився з наміром обійняти посаду прем’єр-міністра Росії. А на самому з’їзді він практично заявив про свою готовність очолити Кабінет у разі перемоги Медведєва (або, простіше кажучи, після перемоги Медведєва) на президентських виборах. Але, знову-таки, наголосив, що виступає проти перерозподілу повноважень між президентом і прем’єром. Але ж до такої реформи готувалися напередодні, та й відразу після парламентських виборів, — власне, хіба не для неї «Єдиній Росії» конче потрібна була конституційна більшість?

Несподівано багато місця в цьому інтерв’ю відведено Україні. І в сенсі гарантій її самостійності — Путін каже, що включати сусідню державу до складу Росії економічно невигідно, і в контексті звинувачень у втручанні у внутрішні справи України та підтримки американцями «помаранчевих» політиків під час подій 2004 року. «Причому ви їх підтримали в діях, які мають явно антиконституційний характер. Адже все, що там було зроблено, геть усе, порушує Конституцію. Але що це породило? Породило недовіру різних політичних сил і груп населення всередині самої України одна до одної. Цими діями ви почали руйнувати Україну, її територіальну цілісність і підривати її суверенітет. Ось що зробили Сполучені Штати в Україні», — каже Путін. І це теж показово на тлі недавньої відповіді російського президента на лист Віктора Ющенка з приводу ситуації навколо української бібліотеки в Москві і заяви російського МЗС про антиросійські тенденції в українській зовнішній політиці. Бо українська тема навряд чи стане важливою у передвиборній кампанії Дмитра Медведєва. Але вона може стати частиною політичної активності Володимира Путіна вже не як президента Росії, а як «морального камертона» — не тільки російського, а й пострадянського, а й світового. Обкладинка Time, і особливо реакція російського істеблішменту на проголошення Путіна «Людиною року» — від Дмитра Медведєва й до наближених до Кремля експертів — доводить, що у президента Росії, який залишає посаду, саме такі уявлення про свою майбутню роль.